— Фантастика!.. — хмикнув Чайник. — Дуже ти розумієш!.. А читав у "Известиях", що в Петрозаводську було?.. Світлова медуза над містом, променевий дощ. Дванадцять хвилин, А по телевізору? У програмі "Время" показували — яке страховисько японські рибалки витягли з океану! Вчені вважають — плезіозавр, які вимерли мільйони років тому. А з шотландського чудовиська Нессі теж сміялися колись. Теж казали — фантастика!.. Так що тримай себе в руках! І взагалі…
— Га?
— "Га"?.. А кіно "Спогади про майбутнє"? Мій тато сам бачив, розказував… І у пресі писали… Я сам читав… А про Бермудськнй трикутник чув?
— Га?
— "Га"!.. Місце таке в океані, де кораблі й літаки зникають, як бульки на воді. От! По телевізору навіть колись передавали. У "Клубі кіноподорожей"… А тепер, кажуть, там на дні океану піраміду відкрили. Схожу на єгипетську. І там вроді якась цивілізація… О! І, може, ті НЛО звідти й вилітають. І взагалі…
— Га? — Петякантроп тільки те й робив, що гакав і розкривав рота. Видно, вся ця інформація була для нього нова.
— А взагалі… мабуть, усе-таки вони з інших планет, — хитнув головою Чайник. — А що? Раз ми у космос ракети запускаємо, то що — вони не можуть? І взагалі…
— Ну-у… взагалі, звичайно…
— А Тунгузький метеорит? У тисяча дев'ятсот восьмому році. То тільки так вважається, що метеорит, а насправді? Хто його зна… Може, то космічний корабель вибухнув… Інопланетний.
— Га?
— Дерева повалило на площі дві тисячі двісті квадратних кілометрів. Що це тобі — жарти? Добрий мені метеоритик.
І тут раптом Петякантроп замість "га" сказав несподівано:
— Баба.
Чайник рвучко обернувся і скривився.
Котька глянув у той бік, куди дивилися хлопці, і побачив згорблену бабу з мішком за плечима, що підійшла до кущів. Крекчучи, баба скинула мішка на землю і випросталася.
— Ху-у! Втомилася… — і раптом голос її набрав сили й задзвенів: — О! Васько?! Ти куди ж це дивишся, опудало? А де Манька? Либонь, у шкоді?
— Що? Манька? — стрепенувся Чайник. — А… зараз-зараз, — він заметушився біля телескопа і, припавши до нього оком, почав водити туди-сюди. — Не хвилюйтеся, бабо. Не хвилюйтеся! Зараз усе буде гаразд… зараз… Одійдіть!.. Одійдіть, бабо! Не застуйте!.. Ви закриваєте об'єктив козошукатора. Одійдіть! Зараз… зараз ми її… тую Маньку… Зараз…
— Ну ж чортова робота, — похитала головою баба. — Нещасної кози не впасе… Ну!..
— Зараз… Зараз… — продовжував водити туди-сюди телескопом Чайник. — Тут нема. І тут нема. Гм… Складний випадок… Дуже важкий об'єкт, але… одну хвилиночку… Зараз… зараз…
— Дома таке робиться… — скрушно хитала головою баба. — У дворі, як після татарської навали, зайти не можна. Просила — поможи прибрати. І діжка розсихається, налити треба. І дрова… Так ні — "Пастиму козу по-науковому!.." От тобі й маєш…
— Та ваша коза — це диявол у козячій шкурі. За її пасіння молоко видавати треба. Як на шкідливому виробництві. Я цілий день не відходжу від козошукатора. — Чайник плаксиво скривився. — А ви… ще й нарікаєте…
— Ну ж чортова робота! — вигукнула баба. — Та я її зараз тобі без козошукатора умить знайду! Манько! Де ти? Манько!
І баба зникла десь за кущами.
— Ай! — махнув Чайник у бік баби рукою. — Коза мені в голові, як ондо на Мадагаскарі щось упало. В "Известиях" вичитав. Кратер у діаметрі двісті сорок метрів. І взагалі… От! — він дістає з-за пазухи газету. — "Політ космічного пришельця в атмосфері супроводжувався яскравим світінням…"
— Га?
— Гепнуло б тобі на голову, було б тоді "га".
— Вріжу!.. — спокійно сказав Петякантроп.
— Це все, що ти вмієш. А от., мислити на рівні науково-технічної революції… "Вріжу!", "Вклею!", "Вмажу!" Петякантроп! У наш час фізична сила — ніщо! Все вирішує людський розум. — Чайник постукав себе по лобі. — Ін-те-лект!
— Ага, ясно! — сказав Петякантроп, знову дуже спритно зробив Чайнику підніжку, повалив на землю і сів на нього верхи: — От хай твій інтелект трошечки поїсть землю! У-а-а!.. Уа-а!..
— Пусти! Ну! Пусти! — задриґав ногами Чайник.
— Ну, раз фізична сила ніщо, то хай твій розум тебе виручає.
— Ну пусти!.. Ну!
— От бачиш, твій пігмейський розум проти моєї фізичної сили ніщо. Доведено на практиці.
— Ну пусти, боляче! Руку скрутиш! Ой!..
— А будеш мене ображати, грубіян? Будеш?
— Не буду! Ну! Не буду! Пусти!..
— Дивись мені! Свистун! — Петякантроп зліз із Чайника і одпустив його.
— От! Дуремар! — кривився Чайник, підводячись (видно, було таки боляче). — Хіба можна з тобою про розумне балакати. Як ти нічого не тямиш. Одразу битися лізеш. Порозпускав свої лапи!.. Мордобоєць…
— Я не мордобоєць, а драчун за справедливість, — усміхнувся Петякантроп. — А чого ж ти лізеш? Я ж перший ніколи не… Ну, добре, я тобі прощаю. Так що ти там… у ту свою трубу… Набачив щось чи ні?
— Який швидкий! Думаєш, отак зразу, так просто…
Зашаруділи кущі, і з'явилася баба:
— Я її там припнула, — дивись, щоб не одв'язалась. І пильнуй же, опудало, пильнуй! Попасеш іще з годину й додому. Треба ж і води наносити у діжку, і дрова кінчилися, і стільки всього. Хіба я одна впораюсь?! Такий же час гарячий. Жнива. Батьки у полі днюють і ночують. А ти, ледащо. О! — баба вдарила себе об поли. — А де ж мішок?! Ой, лишенько! Нема! Отут же під кущем поклала. Ось-ось-о!.. Отут! Це ви сховали, іроди? Признавайтеся!
— Та що ви, бабо! Воно нам треба, — закопилив губу Чайник. — І взагалі…
— Ні-ні, це не ми. Точно, — запевнив Петякантроп.
Котька похолов. Зараз побачать його і вирішать… Він зіщулився і завмер.
Баба покрутилася трохи, поойкала і зникла, кудись побігла.
— Ти диви. Справді. Був же мішок. І десь дівся… — задумливо сказав Чайник. — А втім, зафіксовано, що в районах, де з'являються НЛО, несподівано зникають різні предмети. А інколи навіть цілі люди. Було вже кілька випадків, коли пришельці брали на борт свого корабля людей, а потім одпускали. Одного разу взяли навіть двох. Американських чоловіка і жінку.
— Га?
— От тобі й "га"! Двоє не збрешуть. Двом одразу примаритися не може. І взагалі…
— Взагалі, звичайно…
Котька стояв ні живий ні мертвий. От зараз хлопці почнуть нишпорити по кущах (цікаво ж, де все-таки дівся мішок?), виявлять його і… Він уже шкірою відчував стусани Петікантропа і чув його войовничий клич: "Уа-а!.. Уа-а!.."
Аж раптом замість "уа" почулося дзвінке дівоче:
— О! Драстуйте, хлопчики-горобчики! Ой! А що це у вас та-ке-е?
З кущів вибігла чорнява Свєта і зразу підскочила до телескопа.
— Ой, як цікаво! Телескоп? Ви що, зірки фотографуєте?
— До побачення! — перетнув їй дорогу Чайник. — Давай "худ бай" звідсіля! І взагалі…
— Кульгай! — підтримав його Петякантроп. — Моментально! Ноги на плечі! Ну! Бо вклею!
— Ох, які ж ви невиховані, — зневажливо пхикнула Свєта. — Хіба так можна? Хіба культурні учні так говорять?
— А чого ж ти лізеш? — почервонів Чайник.
— Бо мені цікаво, — щиро сказала Свєта.
— Іди до бабів, — мовив Петякантроп. — Хай тобі з ними буде цікаво. А в нас тут…
— Це не дівчача справа, — сказав Чайник. — І взагалі… Приходити без запрошення — це теж невиховано, некультурно.
— А мені вчителька сказала… І піонервожата, щоб я у позашкільний час благотворно на вас впливала, бо ви, ледарі, дома не допомагаєте…
— Що-о?! — виставив уперед нижню щелепу Петякантроп. — Щоб я дозволив тобі на себе впливати?! Та ще й у позашкільний час! От я тобі зараз вплину… по портрету! Благотворно!
— Вихователька знайшлася! — хмикнув Чайник.
— Ех ви! — ображено вигукнула Свєта. — Я хотіла щось дуже цікаве сказати… Яке стосується тебе, Чайнику… А тепер…
— Йди-йди!.. Знаю твоє цікаве! "А давайте, хлопчики, поприбираємо у дворі!" — перекривлюючи її, пропищав Чайник. — "А давайте помиємо підлогу!.."
— "А давайте вичистимо корівник!" — і собі пропищав Петякантроп.
— Ах, як цікаво! — сплеснув руками Чайник.
— Захоплююча справа! — сплеснув руками Петякантроп.
— Не-нор-маль-ні! — вигукнула Свєта. — Нічого ви не розумієте. Ні-чо-гі-сінь-ко!..
(Продовження на наступній сторінці)