«Кужіль і меч» Антін Лотоцький

Читати онлайн історичну повість Антона Лотоцького «Кужіль і меч»

A- A+ A A1 A2 A3

Не було вже що діяти, привели старости князя Семена. Тоді дружинники:

— Це вже справжній князь, але його за дурно не пустимо. І заплатили старости золотили грішми.

Тоді дівчата з почту молодої заспівали: "На Дунаю зимна вода,

Сталася з нами згода,

Дався нам Бог згодити,

До купи ізлучити.

Відсунься, брате, від сестри ' Сяде ближчий аніж ти".

І повів дружба молодого за стіл, і посадив біля молодої. Тоді дівчата заспівали:

"Ой татар, братчик татар, Продав сестру за таляр, Чорну косу за шістак, Біле личко таки так!"

Настуся поклала голову на столі, а руки на колінах, пальці між пальці заложивши. А дівчата співали:

"Літа зозуленька Понад вишневий сад, До листа припадає: "Ой листе ж мій, листе Дрібний, зелений, Гніздечко мені вкриваєш!" А Настусечка у ненечки До стола припадає: Ой, столе ж мій, Розлуко моя,

Розлучиш мене від матіноньки!" Старався князь Семен розірвати сплетені пальці Настусині. Не давалася Настуся. Дівчата зазивали її співом: .

"Подай же нам рученьку, Подай же нам і обі, , Візьмемо тебе собі". Аж і вдалося молодому розірвати пальці молодої. Тепер князь Семен поцілував Настусю в уста. Тоді дівчата хвалили то князя, то княгиню. Потім староста князь Василь Пинський краяв коровай і дав насамперед молодятам, а потім дівчатам. А його власна дочка Оля заспівала йому:

"Староста коровай крає, Золотистий ножик має, Що в жменю, то в кишеню, Свашечці на вечерю".

— Видно, що-я добрий батько, свашко, бо для тебе дбаю,— від-парував князь Василь.

А вона йому знову:

"Староста коровай крає, Семеро дітей має,

Прийшли діти з торбами, Весь коровай забрали".

— Що семеро дітей у мене з тобою разом, це правда,— сміявся князь Василь,— та з торбами не прийшли, бо ось і в тебе її нема. Та й коровай не забрали, бо я всіх гостей обділив. Та хто тебе таких пісень навчив?

— А хто ж?— відповіла Оля.— Олеся Рогатинська. Це ж зона та й батько її все весілля перевернули на свій лад.

— Та я бачу, що на цьому весіллі не все так відбувається, як у нас водиться,— сказав князь Василь.

А князь Юрій Пронський каже:

— Бував я вже на весіллях і тут на Білорусі, і на Україні, бачу, що в головному звичаї однакові й тут і там. Тільки на Україні пісень більше співають та кращі вони.

А княгиня Уляна:

— Що правда, то правда, нема кращих пісень і звичаїв, як наші — українські.

— Гарна природа та й пісні гарні! — сказав князь Семен Слуцький. А дівчата вже від стола вставали й прощалися з молодою й наче кликали її зі собою:

"Не сиди, Настусю, з жінками,

Ходи 3; нами паннами,

Дамо тобі віночок з перлами!"

Та тут жінки й собі:

"Не йди, Настусю, з паннами,

Сиди з нами жінками,

Дамо тобі очіпочок з шнурками". Як дівчата вийшли, засіли біля молодої бояри молодого. А ста-ростини взялися співати своїх пісень, одну за одною, аж поки не подали вечері. При вечері наглядав ладу домовий староста молодої князь Юрій Пронський. Між усіма стравами, по звичаю, найважнішим був печений бажант.

Коли подали його на стіл, князь Василь Пинський підвівся й дав знак, що хоче говорити.

— Панове й панії милостиві, дозвольте мені до вас слово держати! — прохав він.

— Будь ласка, будь ласка, говоріть! — загомоніли кругом. І князь Василь Пинський говорив:

— Панове й панії милостиві! При бажанті бажання слід по звичаю зложити молодятам, отож я хочу сповнити цю повинність. Та попри бажання подам нашим молодятам і ради на життєвий шлях! Ти, пані молода, княгине Анастасіє, й ти, пане молодий, князю Семене,— ви вступили тепер на новий шлях, у стан святий сімейний. У церкві ви заприсягли собі досмертну вірність, нехай же все життя ваше цю вірність скріплює й прикрашує справжня, щира любов і взаємне вирозуміння та вподобання. Життя, молодята мої, це найбільший дар Господній! Та тямте, що рожа, квітів цариця, не без колючок — так і життя, воно гарне, але й повне перепон і небезпек! І одинока мудрість у життю вміти ці перепони й небезпеки перемагати — не оминати, а перемагати! Оминає перепони й небезпеки життя тільки боягуз і легкохліб-нероба! Справжня ж людина розкоші й розради життєвої шукає тільки в труді й у поборюванні перепон.

При цих словах князь Семен глянув теплим поглядом на Настусю, згадав, що вона йому щойно позавчора те саме сказала,— і в цій хвилині повага й прив'язання до любої дружини скріпилися десятикратно.

А князь Василь говорив:

— Тож ти, княгине Анастасіє, й ти, князю Семене,— затямте собі цю мудрість на все життя ваше. У наших часах цих перепон більше, як коли, але й спокус більше, як коли! Уже почався наступ на віру і народність нашу. І багато легкодухів, жадібних почестей і легкого життя, кидає батьківську віру, а з нею й народність, зриває з минувшиною! Як нетля в полум'я, линуть вони в обійми зради, заманені блиском чужої могутності. І тому тепер вдесятеро треба скріпити обережність, щоби не попасти на цей ковзкий шлях. На сторожі перед власною совістю треба поставити пам'ять славних предків ваших домів і славну минувшину народу рідного! Ти, княгине Анастасіє, тям, що в твоїх жилах плине кров предка князів руських Рюрика й засновника могутності литовського народу Гедиміна. Про славу прадіда Ольгерда вже й не говорю, вона ще й досі грімка, та згадаю твого прадіда Лугвена. Він під Любутськом, уславив своє ймення перемогою над рязанським князем Олегом, що напав був на Брянськ. А твій дід, княгине Анастасіє, князь Юрій Лугвенович, стояв усе вірно при великому князеві Свидригайлові, бо цей був завзятим оборонцем самостійності рідної землі. А слава твоїх предків, князю Семене, сягає теж не тільки київського князя Володимира Ольгердовича, але й могутнього великого князя Володимира Святого, що сам прийняв святе хрещення й поширив його по всій просторій державі своїй. Стояв кріпко за рідну землю й твій дід Олелько. А ясним прикладом у твоєму житті повинен світити тобі завше твій батько, що життям переплатив бажання волі рідної землі й своєї вотчини. Так маєте обоє в важких хвилинах де зачерпнути сили до витривалості, маєте певний дороговказ, як і для чого вам жити. Добро рідної землі майте передовсім на увазі. А тепер зложу вам бажання: жийте щасливо й згідно на радість і пожиток рідній землі, нехай згода, труд і правда свята будуть вашими провідними зірками все ваше життя. Кінчу мої бажання грімким "Многая літа" молодій парі: княгині Анастасії зі Мстиславських Слуцькій і князеві

Семенові Михайловичеві Слуцькому. П'ю на їх здоров'я оту чару меду.

Усі повставали з місць, підняли чари з медом.

І залунало: "Многая літа!" Грімке, грімке. Раз, вдруге, втретє!

А на подвір'ї гриміли "яссу" з самопалів.

По князю Василеві говорив митрополит. Закликав молодят, щоби витривали при вірі батьків і дітей своїх, щоб укріплялися в вірі, бо коли відступляють від віри, то пропадуть для народу. На це маємо — казав —митрополит,— вже тепер багато сумних прикладів.

Митрополит теж закінчив миоголітствієм молодій парі. Гості знов відспівували тричі "Многая літа", а на подвір'ї знову ж залунала "яс-са" самопалів.

За ними говорило це багато промовців. А потім заграла музика й молодь пішла в танець. Танцювали до світанку.

Цілісінький тиждень тривало весілля в Мстиславському замку. Тай не тільки в замку, а в городах Мстиславі й у Слуцьку, в усіх добрах княжих — всюди веселилися люди на кошт молодої пари. І всюди лунали оклики: "Хай живе княгиня Настуся!", "Многая літа князеві Семенові!" Бо любили мстиславці князівну Настусю, а случани князя Семена!

Цілісінький тиждень тривало весілля.

Аж прийшов час, що треба було їхати до Слуцька.

Княгиня Ганна від'їхала туди кілька днів скоріше, щоб усе приготувати на привіт молодят.

Гучно та бучно виїжджали карети з молодятами та з боярами із Мстиславська в Слуцьк. А за ними вози, навантажені всяким добром.

Була погода # їхати було гарно.

Весна в природі, весна в серцях молодят.

Правда, жаль стиснув Настусине серденько, коли прийшлося кидати ці пороги рідні, що до них із малечку привикла, жаль і саду було, що по ньому набігалася, жаль квітника пишного.

А як заспівали:

"Подякуй, Настусечко,

Та й своїй матінонці,

За миле виховання, За гарнеє снідання..."— і потім, як вона ненечці до ніг тричі припадала:

"На добраніч, стіни, лави,

І столи мальовані,

Хто ж вас помивати буде,

Як Настусі не буде —

Помиє вас матінонька

Білими рученьками

Дрібними слізоньками",— бідна Настуся, таки не вдержала сліз, заплакала.

Та як уже вийшла з хати й заграли музики, молодята всім поклонилися, дружба мечем двері перехрестив і, як молода сіла в карету побіч милого, то хоч і далі співали жалісливих пісень —десь той жаль і минувся.

А як виїхали в чистеє поле, свіжим повітрям дихнуло, з синього неба ясне проміння заблисло, зелень замиготіла, запахли квіти. Настусечка сказала до Семена:

— Я. така щаслива, що аж боюся!

— Чого, миленька, боїшся? Щастя та й боятися?

— І сама не знаю. Кажуть, що велике щастя крихке мов скло, і не оглянешся, як опустиш його й воно розіб'ється,— відповіла Настуся.

(Продовження на наступній сторінці)