«Дві сім'ї» («Де зерно, там і полова») Марко Кропивницький

Читати онлайн драму Марка Кропивницького «Дві сім'ї» («Де зерно, там і полова»)

A- A+ A A1 A2 A3

Самрось. Ну як таку гадину не бити? А ти щоразу обставав за неї.

Роман. Та годі вже! Мало чого не трапляється?

Самрось. Ну, щастя її, що сьогодні Великдень!

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Простора міщанська кімната. Стіл, покритий гарною скатеркою, дзиглики, картини: "Страшний суд", "Хождение души по митарствам", "Кот Катафеич", "Била жонка мужика" і т. п. Дзеркало, шафа, скрині, постіль з подушками під стелю; одежа і всяке збіжжя.

ЯВА 1

Роман (ввійшовши з середущих дверей, підходить до бокових дверей, відкіля чутно гуртовий спів: "Калина-малина, а разовий цвєт…"). І коли ця гульня скінчиться? Одні гості в хату, другі з хати, треті на поріг — вісім день, мов в трахтирі! (Сів край столу). Радився з батьком про свій замір. Як тепло, як сердечно вони міркують. "Не шукай,— кажуть,— сину, розкошів, а шукай доброго серця; бо розкоші від людей, а серце від бога!" Яка щира у батька душа, яка світла! Шкода, що пригнічена вона під материну волю!.. Дивне щось коїться з нашою сім'єю: може, воно й здавна так було, тільки що змалку, певно, я цього не спостерігав? Мати все загарбала до своїх рук і всім керує в хазяйстві; а батько, мов той підбитий птах, на все відмовчується або ж тіка з очей… Одійди, каже, от зла!.. Ціле літо у пасіці живе, а зиму у попа паламарює… Самрось бовтається, мов те колесо без загвіздка… Вісім год не був я дома; прийшов і здивувався!.. Щодень гармидер, сварка, лайка, ґвалт-розгардіяш!.. Зайвий я тут, чужий, зовсім чужий!.. Треба ж, як на те, щоб ще й лихо скоїлося! Як воно скоїлося — не збагну! Пам'ятаю, що була беседа перед великим постом, якраз на пущення. Сказать би, що я п'яний був, так ні ж!.. Чи така вже невгамонна, дика натура чоловіча, що не властен він боротися з жагою, котра раптом, мов полом'ям, обхопе його і доведе до гріха!.. Самрось ударив Зіньку, я обстав за неї, нас розборонили… Зінька вибігла з хати, мене ніби що кольнуло в серце. Думаю: біда буде! Побіг прожогом за нею, догнав вже аж біля річки, над ополонкою… Почав її благати не губити своєї душі, почав заспокоювати… Тут і вчинилося лихо!..

ЯВА 2

Зінька (виходячи з бокових дверей). Він тут? Не можу його бачити!.. (Хоче вернутися).

Роман. Зінько! Ти всі празники обминаєш мене, обмовчуєш!..

Зінька. Перш ти обминав мене та обмовчував, а тепер моя черга! Ніби це тобі не однаково?

Роман. Хотів би я побалакати з тобою по серцю.

Зінька. Еге ж… Як з сестрою?

Роман. Не ремствуй, Зінько!

Зінька. Не ремствую ані крихотки ані капелиночки,— байдуже! Дійшло вже до байдужого!..

Роман. Нам слід побалакати без пересердя!

Зінька. Та так же ж!..

Роман. Побалакаймо щиро?

Зінька. Минулося!

Роман. Я, яким був, таким і зостався.

Зінька. Ти не таким здавався!..

Роман. Про це ж ми й мусимо спокійно, без суперечки, без уразів поміркувати. Здійми ти з мене той гріх, котрий, мов невсипучий ворог, спотання, підповз до нас і став меж нами з ножем; скажи ж, що й ти винна. Відсахнемо ж його від себе, щоб не зосталося ані іскорки, котра згодом розжеврілася б… Забудемо його…

Зінька. Чого ти так турбуєшся? Кажу ж тобі — байдуже?! Чи, може, я не втраплю за твоєю думкою? Заморочено мене, задурено! Одне бачу, що пропаща я навік!..

Роман. А, боже мій!..

Зінька. Навіщо ти щоразу обставав за мене, навіщо впутувався промеж нас?.. Чоловік і жона — одна сатана!.. Нехай би Самрось убив мене!.. Скільки разів хотіла я стратити себе, наважалася шугнути в ополонку, під лід, к чортам на виринки!.. Щаслива б була!.. Ти зупиняв мене, благав — навіщо?

Роман. А навіщо, навіщо! Легко хіба було дивитися на твоє горювання?

Зінька. Зате ж тепер мене зовсім заспокоїв!.. Як же мені тепер легко, як любо!.. (Кланяється). Спасибі ж тобі, братику, за твою прихильність, за твою оборону і щирість!.. Серця не чую від твоєї щирості!.. Учора кинулася на мене ряба корова і мало-мало не розпанахала мене, та де не взявся Сірко та й загавкав на неї і одігнав… Чи не побігти мені оце й до Сірка та заразом і йому вклонитися?

Роман. А навіщо я сюди прийшов? Меж чужими треба було довіку зоставатися. Захотілося дихнути повітрям рідних нив, глянути на рідну оселю, спочити під рідною стріхою!..

Зінька. Бодай же тебе, братику, побила лиха година та нещаслива!

Роман. Бодай!.. Коли я так тяжко винен, коли моїй провині нема покути, бодай грім убив мене, в землю ввігнав!..

Зінька. Не накликай — не вб'є і не вгоне!.. Тобі жити та бога хвалити, а мені животіти!.. Гріх? Сором?

Роман. Коли б я кохав тебе, тоді не побоявся б і гріха! Ти знаєш, що я здавна, скоро прийшов сюди, покохав другу, і про це я тобі не раз казав… Ось де той гріх і сором!.. Бог мене судив би, а була б ти не Самросевою, а моєю! Не це зупиня мене, ти сама бачиш!

Зінька. Що ж вона — краща за мене?

Роман. Про те серцеві відати, а більш нікому! Ми з тобою обоє винні, бо ми люде; а судитиме нас бог! Скажи, що ти не грішна?

Зінька (покачала головою). Бог з тобою! Коли не до мислі тобі, що ж?.. Не виную тебе, ні!.. Сама винна!.. Сама винна!.. (Чуло).

Не жаль мені на гадоньку та воріноньку,

Як жаль мені та на свою голівоньку!..

О, коли б у цю хвилю хто розчавив оцю скажену голівоньку!..

Роман. Сестро, голубко, заспокойся!

Зінька. Мовчи! Не балакай зо мною улесливо, ті речі печуть мене, ятрять!.. Я сама, сама розмаю своє лихо!.. А не зможу-загину! Все минеться, все зашеретується, як річка від морозу…

ЯВА 3

Ті ж і Ганна.

Ганна (з дитиною на руці ввіходить з середущих дверей). Христос воскрес! З празником та з проводами!..

Роман. Воістину! Либонь, подруга Зіньчина?

Ганна. Була колись нею…

Зінька. І завжди…

Роман. Просимо сідати. Спасибі, що завітали… Я не буду заважати вашій розмові…

Ганна. Наша розмова — як полова: не чіпай — лежить, дмухни — летить!..

Роман пішов.

Забігла до тебе не на довгий час, доки там чоловік напоє худобу… Ідемо оце у ярмарок, думка, щоб на ніч і додому, бо двоє вилупків зосталося, а оцього (усміхаючись, показує на дитину) взяли з собою. Хотіли завтра їхати, так завтра ж понеділок, важкий день.

Зінька. Еге ж…

Ганна (дивиться на неї). Плакала, чи що? Ніби дуже стурбована!.. Може, я, як той татарин, не в час?

Зінька. Як?.. Не вигадуй, я рада… Може, поснідаєш?

Ганна. Спасибі! Дома поснідали. (Сіла). Ведемо оце дещо з худібки у ярмарок; думка кой-що продати або заміняти. Ідемо повз ваш хутір…

Зінька. Бодай він згорів. Щоб пожежею поняло, щоб вихром змело!..

Ганна. Дійшло до серця? Я й кажу своєму похнюпі: чи не забігти мені до Зіньки та одвідати? Колись, кажу, товаришували, як ще я служила у наймах у її опікуна; і на вечорниці вкупі ходили…

Зінька. Недовго ходили!

Ганна. Чи тобі було хоч шістнадцять год, як заміж ішла?

Зінька. Не знаю!..

Ганна. Мабуть, не було. Я вже була дівкою дохожалою, а ти зовсім була дитиною… Рано зав'язали світ. Достеменно, як у тій пісні каже:

Гиля, гиля, сірі гуси,

Та на тихий Дунай,

Зав'язала головоньку,

Тепер сиди та думай!..

Сім год прожити у пеклі — не поле перейти. За такий час гиржа залізо з'їсть!..

Зінька. Кажуть, як сім год людина не говіє, то стане чортякою; а я сім год меж чортами живу!

Ганна. Але ж і змарніла ти!

Зінька. Чи в'яне квітка під росою на сонці? Чи змарніла б, коли б не горе?

Ганна. Сушить воно, в'ялить!..

З другої хати чутно спів і скрипку.

Весело у вас! Гостей налізло, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір'я… Мабуть, все значні люде?

Зінька. Є усякі… Цур їм!

Ганна. Як же твої празники минули?

Зінька. Слізьми розговілася, слізьми й заговіюся.

Ганна. Знаю, знаю по собі!

Зінька. Не знаєш, Галю, не знаєш! Не те, що ти думаєш, зовсім не те!.. Що чоловік поневіряється, що свекруха гризе, хіба то велике горе? Таке горе, як лиху славу, рукавцем розмаю!…

Ганна. Та… Накликай талану, а безталання й само тебе здиба! Що ж трапилося, розкажи.

Зінька. Невже ж ти, Галю, не береш навздогад? Нарізнь пішли наші думки… Не виную його, а все ж боляче!

Ганна. Про кого ж це ти?

Зінька. Зараз ти його бачила.

Ганна. Зіню!.. (Дивиться їй у вічі). Невже ти покохала Романа?

Зінька. Ц-с! Не нагадуй, боляче!..

Ганна. Так… Так я й вповала! Та й як же ж інакше? Жила ти тут, мов у домовині, сім год пресвітлої години не бачила; а з'явився Роман і, мов зірочка, освітив темну яму… Скільки не плющ очей, а все кортітиме тебе споглянути на зірочку ясну!.. І він тебе коха?

Зінька. Коли б же то, чи призналася б? Він жалував мене!.. Жалував, а я, дурна, нерозсудлива, марила… Тепер він задумав женитися!

Ганна. На кому?

Зінька. У вашій слободі вона…

Ганна. Чи не на чабанівні? Стривай-бо! Чула я, чула, що Роман унадився в нашу слободу. То це він он куди? Що ж, поможи йому, боже! Сім'я путяща, та ще й куми мої!

Зінька. Скажи по правді: краща вона від мене?

Ганна. Хведоска? Це таке діло: кому хто припаде до серця!.. Нехай жениться, довго хіба до гріха?

(Продовження на наступній сторінці)