«Дві сім'ї» («Де зерно, там і полова») Марко Кропивницький

Читати онлайн драму Марка Кропивницького «Дві сім'ї» («Де зерно, там і полова»)

A- A+ A A1 A2 A3

Мотря (проходить повз Зіньку). Затуляйте очі, щоб не побачили вуха!

Зінька пішла.

Та годі вже вам, невже й досі не намилувалися?.. Либонь, вже й ті, котрим не слід бачити, більш вчули, ніж ви набалакали.

Хведоска (полохливо). Хто, сестричко?

Роман (до Мотрі). Христос воскрес!

Мотря. Чисто! (Регоче). Давайте писанку, то буде й воістину! А без писанки умийтеся!..

Роман. Я вам опісля.

Мотря. Цебто набір? Чисто! У нас набір тільки лаються. Обіцянка-цяцянка, а дурневі радість! Ось приходьте сьогодні увечері до нас: музики гратимуть, гойдалка висока-висока!.. Парубки гратимуть у довгої лози, у тарана; дівчата — у ворона, у гусей!.. Весело!.. Ви умієте танцювати польки? Тільки приносьте писанку, тоді вже буде настояще воістину! А що вже ми ждатимем вас, то аж очі лізтимуть нам на лоба! Правда, Хведоню?

Хведоска. Може, хто й ждатиме!

Мотря. Тільки не ти? Чисто! (До Романа). Умієте танцювати польки? Чого ж ви мовчите?

Роман (усміхається). Я за вами і не похоплюсь балакати.

Мотря. У нас така чутка йде, що ви дівчат сахаєтесь.

Роман. Мало чого не плетуть!

Мотря. Може, й соромитесь підійти до дівчини, а що вже очима, то ловко промовляєте! Прийдете чи погордуєте? Що тут від вашого хутора: доброму молодцеві тричі палицею кинути!

Роман. Я радніший хоч і щовечора!

Мотря. Вже й щовечора! Чуєш, Хведоню! Мало чого вам не забагнулося б! Правда, Хведоню?

Хведоска. Почни дратувати!..

Роман. Кажуть, що ваші парубки задьори?

Хведоска. А вам що до них?

Мотря. А що, вже й заступниця у вас знайшлася?

Хведоска (засоромилася). Отакої вигадай!

Мотря. Постановите кварт зо дві горілки — правда, що в нас і такі вже є, котрі лимонаду п'ють, — то наші кавалери зразу приймуть вас у свою юрбу!

Роман. Коли б тільки й клопоту, то й піввідра можна.

Мотря (дражнить). Чисто! "І піввідра"!.. Всіх купимо й продамо?

Роман. Не в тім сила…

Мотря. Еге ж, що кобила сива?

Роман. Одначе у вас дівчата гострі на язик!

Мотря. А що на серце, то ще гостріші!

Роман. Я ж увечері прийду. (Уклонившись, пішов в крамницю).

Мотря. Милості просимо, доки цих не зносимо!

Хведоска. Ну й яка-бо ти! Цить-бо!.. Він ще й розгнівається!

Мотря. А хіба в нього серце з перцем? Ну, Хведоню, що?

Хведоска. Що таке?

Мотря. От і зустрілися, і похристосувалися!..

Хведоска. Хіба не можна?

Мотря. Надивилися вволю одно другому в вічі? Ще хтось дивився та аж зеленів!..

Хведоска. Хто?

Мотря. Опісля довідаєшся! Він усміхнувся, ти зітхнула; потім він зітхнув, ти усміхнулася — навіщо та й розмова? А перснів багато зняв?

Хведоска. І не думав!

Мотря. Ану, покажи пальці! Я всі твої персні знаю. Ну вже ж і парубок — кваша якась, а не парубок! Хоч би одного перстеника зняв!..

Хведоска. Так би я йому й дала, якраз!..

Мотря. А де ж його писанка? Чи й писанки не дав?

Хведоска (показує писанку). Осьдечки-о!

Мотря. Та й гарнісінька! Що-то як багач!

Хведоска. І навіщо він її дав, дуже потрібна! Віддам її кому-небудь…

Мотря. Віддай мені?

Хведоска (хова). Навіщо ти його кликала на вулицю?

Мотря. Ой Хведоню, Хведоню!.. Ану, глянь мені в вічі!

Хведоска. Не хочу!

Мотря. Думаєш від мене виховатись?

Хведоска. Сестричко, голубко! Не кажи нікому, нікому!..

Пішли.

ЯВА 13

Роман і Самрось.

Самрось (під чаркою). Приїздіть же сьогодні до нас, кумцю-душко! (До Романа). От бачиш, який я справний? Хоч і додому тепер… Вмент вродився, як на папері списаний! Поганяй!..

Роман. Залив очі, тільки блимаєш?

Самрось. Знаєш, як кум-лавошник каже: "Нікогда і вовік да не забуде чоловік…"

Роман. Чого?

Самрось. "Да не забуде!.." Так воно й далі, як по складам, так і по верхам!.. Аз, буки, вєді, глаголь, добро, єсть… А ти розумний? От ти і розжуй, куди воно націля. Чай-чай, примічай, куди чайки летять? Гляди тут, а я там!.. Он куди воно влуча!..

Роман. Мели в гурт, завтра розберемо. Мудрій!

Самрось. Один дурень укине каменя, а десять розумних не витягнуть,— от тобі й замок! А ти одімкни!

Роман. От насмоктався!

Самрось. Хто? Я не п'яний, ні! Я не п'ян, ну тільки грубіян!

Роман. Воїн!

Самрось. Авжеж! Роздайсь, море,— тріска пливе!..

Роман. Замість того, щоб дома розговітись, у своїй сім'ї…

Самрось. Ов, ти розумний! Такий розумний, аж дурний! Дома нема мені простору!.. Кум-лавошник зробе мене помещиком, бо вже мені міщанське коліно надоїло!.. А вгадай: на чім кум горілку настоює? Не вгадаєш! Ну і смашна ж!.. Там така смашна, що й мертвий зачмокав би губами!.. Випив натщесерце…

Роман. А як батько благали: "Не пий, Самросе, хоч до обід".

Самрось. А що мені батько? Вони мене коли-небудь били? Ні! Які ж вони мені батько? У мене є мамаша. Мамаша мене били качалкою, ну, я їм і скорюся-о! "Нікогда і вовік да не забуде чоловік!.." Я мамашин, а ти батьків,— от ми й поділилися! Мене треба було бити, ой як бити!.. Мене не били, сили з мене не витовкли, вона й муцюється в мені!.. Тобі он куди шлях, а мені он куди: путь-дорога стовповая!..

Роман. Де ж це Зінька?

Самрось. І буду бунтувать? А що ти мені вдієш?

Роман. А те, що й щоразу! Візьму на оберемок і та й укину у хургона.

Самрось. Не дамся! Я запорожець! Бова Королевич! Дмухну на тебе, і ти впадеш!.. Кум-лавошник, як тільки дмухну на нього, так зразу і беркицне, аж ноги задере!

Роман. Дурять тебе та гроші з кишень вигрібають.

Самрось. Мене? Ов! Ні!.. Ми з кумом-лавошником візьмем землю в оренду, всю округу візьмем, а мамаша грошей дадуть!.. Куплю мамаші хваїтона, зонтика, щоб і в хаті під зонтиком сиділи,— он як я мамашу почитую! Сьогодні "празник празников, розрішеніє вина і єлея. Алілуя!" Я сам у святцях вичитав.

Роман. Ну, годі, гайда їхати!

Самрось. Ані з місця!

Роман (бере його за поперек.). Як бачу, то я тебе честю не вблагаю?

Самрось. Не руш!.. Уб'ю!.. Пусти-бо!

Роман пускає його.

Але ти й здоровий, як ведмідь! Невже ж ти дужчий від мене? За-да-ча! (Зітхнув). Романе! Навіщо мене мамаша оженили?

Роман. А твій же розум де був?

Самрось. Звеліли: "Оженися!" Я й оженився. Я був би вольний козак: куди скортіло, туди й полетів. На страженіє? Давай ружо! В Америку? Хоч зараз! Оженили мене і, як у того Самсона, половину сили відняли… От я й б'ю Зіньку, б'ю, анахтему, на ній помщаюсь!.. А на кому ж мені помститися? Коли б Зіньки не було на світі, я, може, зовсім не женився б!.. Мамаша кажуть: "Вона багата, сирота, скільки грошей і всякого мущества!.." Я й оженився. Тепер вона мені мов поперек горлянки стала!

ЯВА 14

Ті ж і Зінька.

Самрось. Ось і мадам а! Десь віхри носили та й знов притирили на мою голову!

Зінька. Тебе як ухоплять, то навряд чи вирвешся!

Самрось. Га? Як? От вже в мене і руки сверблять на неї!

Роман. Ну-ну, не дуже! Ходім.

Самрось. Що ти сказала?

Зінька. Пролетіло!

Роман. Ходім-бо, кажу!

Самрось. Мовчать! Во хрунт!

Роман тягне його за коміра.

Ти мене честю просиш?

Роман (тягне). Та честю ж!

Самрось. Пусти, я сам піду. (До Зіньки). Розумієш ти, вівця необразована, мене честю просять, я й піду. (Пішов).

Зінька (перепиня Романа). То це ти й навсправжки задумав мене залишити?

Роман. Як то залишити? В тебе, бачу, й сорому нема? Зінько! Не силкуйся мене зіпхнути у ту борозну, в котру я несамохіть ступив!.. Вдруге вже я не піду на гріх!

Зінька. Ось яка несподіванка з'явилася?!

Роман. Чому несподіванка? Та невже ж за один необачний ступінь я мушу змарнувати свій вік? Я проклену той час-годину, коли, забувши сором і гріх…

Зінька. Чи не пізно буде каятися?

Роман. Не пізно, ніколи не пізно!

Зінька. То ти ось який?

Роман. Я стільки ж винен, скільки й ти!

Зінька. Женися, женися!.. Благословляю тебе обома руками!

ЯВА 15

Ті ж і Самрось.

Самрось. Що ж ви, господа дворяне, пожалуйте!.. Я вже й коней запріг, нашилники втягнув… Хургон з каретним ходом готов!.. Папаша на хургоні сидять і так ловко виспівують: "Святися, святися!.."

Зінька (до Романа). Романе! (Хапа його за руку).

Роман (вирива руку). А, відчепися!

Зінька. Романочку, пропаду! Відпихаєш?

Роман. Зінько! Благаю тебе, відсахнися від мене! (Пішов).

Зінька (ламає руки). Оце ж і всеї розмови, оце ж і всеї поради!..

Самрось. Чуєш ти, губернанка, мадиска, гайда їхати! Просити тебе?

Зінька. Бери, катюго, мерщій за коси та й волочи, як паплюгу!

Самрось. А бодай ти не діждала, щоб я об тебе паскудив руки на перший день великодня.

Зінька. Харцизе, скажена собако!

Самрось. Чи не анахтемська манухвиктура! От же не випразникую!..

Зінька. Удар, удар! Отут ще не бив, отут ще є живе місце!.. Ненавиджу тебе!.. Розірви ж мене!..

ЯВА 16

Ті ж і Роман.

Роман. Вже колотнеча?

Самрось. Та нехай мене свята паска поб'є, коли я її хоч мізинцем черкнув!

Роман (до Зіньки). Ідемо, сестро, додому.

Зінька. Гріх, сором? Ач, який святий та божий, без драбинки лізе на небо! (Пішла).

(Продовження на наступній сторінці)