Через три тижні. Середина Семенової хати. Все збіжжя новесеньке, хоч і не багате.
Ява 1
Зачепиха сидить на печі, Одарка пеклується коло печі.
Одарка. От бачте, бабусю, які-бо ви недобренькі! Скільки вас не просю, скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. Помрете, то й пісні з вами помруть.
Зачепиха. І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень або ж московських… Така вже тепер, бач, поведенція стала, що старе, то те ніби й непотрібне!
Одарка. Як кому. Іншому стародавнє до вподоби, а іншому новина.
Зачепиха. І тобі однаковісінько! Тепер вже все пішло навиворіт… Хіба я не бачу?! Що ж, чи скоро там твій обід поспіє? Може б, я тобі що помогла?
Одарка. Отакої вигадайте! Ви й рогача не піднімете! Вам тепера тільки казок казати та скубти пір'я ото ваша уся й робота. Коли пісні не хочете співати, то хоч казку кажіть!
Зачепиха. Казку? Я й до завтрього ні одної не нагадаю… Усі позабувала… А що-то я їх знала! А пісень, пісень, мабуть, і за тиждень не переспівала б!… Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне, було, розказувать про ту войну — волосся догори піднімається. Ох, давно те діялось… (Заснула).
Ява 2
Ті ж і Маруся у вікні; вона розчіпчана.
Маруся. Чи живі ще? Чи ще не задавило вас щастя?
Одарка. Заходь в хату, сестричко! Від самого весілля ти й очей в хату не навернула. Спасибі, що одвідала! (Убік). Вона немов непритомна…
Маруся. Не дякуй, голубко, доки нема за що! А може, я заступила тобі сонечко, то я й відступлюсь від вікна, бери вже й весь світ сонця до себе!
Одарка. Ти щось чудне говориш!…
Маруся. Я прийшла до тебе за позикою. Уділи, сестрице-багачко, і мені свого талану, бо в тебе його повно, як одежі у злидня; у щасті ходиш, щастя топчеш, щастям умиваєшся, щастям укриваєшся!… Ха-ха-ха Там тепер у волості роздають талан, твій чоловік набрав повен запіл! Ха-ха-ха!
Одарка. Бабусю, що вона таке говорить?
Маруся. Твоє щастя-полова! Доки вітру нема, воно й держиться купи, а вітрець подихне — і полову як язиком злизало!… Позич же мені хоч частину того, чого і в самої бракує… Ха-ха-ха! Ох, яка ж ти щаслива!… Кличте і нас на веселі сльози, і ми з жалю потанцюємо!… (Зареготала і пішла).
Одарка (побігла до баби). Чуєте, бабусю, що вона звіщує? Ох, страшно мені!… Я речей її не зрозумію… Про які вона веселі сльози говорила? Певно, таки стерлася вона… Вона так страшно реготала, що й досі той регіт лящить і вчувається мені!… Чи не подіялось чого з Семеном? Здається, вона нічого такого страшного не сказала. Чого ж я уся тремтю? Чого ж на серцеві у мене ніби похолонуло?…
Ява 3
Ті ж і Семен (засмучений).
Одарка. Ось і Семен вернувся! А я тут без тебе мало не вмерла! Бачиш, і досі мов пропасниця мене б'є!…
Семен мовчки сідає за стіл.
Що це з тобою, мій голубе? Чого так засмутився? Голова болить? Чому ж ти не обіймеш мене, не приголубиш?…
Семен (обіймає її). Я?… Ох, боже милий! Твоя свята воля!
Зачепиха (прокинулась). От і гаразд, що ти, Семене, вернувся. А я задрімала, і сниться мені, буцімто у церкві стою. Ох, господи милосердний! Завтра великий празник. Сходіть, діточки, до церкви та помолітесь господеві… І я пошкандибала б, коли б здужала…
Одарка. Я тобі, мій голубе, завтра щось таке гарне, гарне подарую… Вгадай що? Не кажіть, бабусю! (Біжить до скрині і виймає вишивану сорочку). Бач, яка гарна!
Семен схиля голову до столу.
Семене, та що це тобі подіялось? їй-богу, я заплачу!…
Семен (тихо, в голосі чутно сльози). Що ж? Так, стало бить, мені на роду написано! (Співа).
Ой годі журитися,
Пора мені женитися;
Візьму я чорнявую,
Ще й личеньком білявую.
Вона гляне оченьками,
Моргне чорними бровами,
— Моє серце звеселиться!
Пора мені ожениться!
Гей, восени оженився,
А весною зажурився,
Записали у солдати,
Треба жінку покидати…
Плачуть карі оченята,
Сохнуть, в'януть бровенята.
Тяжко мені дивитися!…
Нащо ж було женитися?…
Одарка. Йому, бач, співи на думці, а до мене й не забалака!… Чим я тебе прогнівила?…
Ява 4
Ті ж і Іван.
Іван. Здрастуйте! Помагай біг вам на все добре.
Одарка, смутна, відходить від Семена і стає біля печі.
Чого це ви всі мовчите? Поглухли, чи що? Здрастуйте, кажу вам! (Помовчав). "Милості просимо сідати!" Спасибі, сядемо! (Сіда).
Одарка. Сідай у нас, Іване!
Іван. Тоді просиш, як сам сів. Здрастуйте, бабусю! Чи ви ще підскакуєте?
Зачепиха. Підскакую: з печі до долу, а з долу на піч.
Іван. Сором же вам! Такі молоденькі, що тільки б танцювати, а ви все на печі… Злазьте мерщій та потанцюєм!… (Танцює і співа).
Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду:
"А чи живі, чи здорові
Всі родичі гарбузові?"
Виліз ведмідь на бузину,
Сказав "кукаріку!".
Як у тебе, так і в мене
Брови на шнурочку.
А з городі бузина,
А в Києві дядько;
Тим я тебе полюбила,
Що на п'яті перстень.
Чого-бо ти журишся, Семене! Ще гірш бува!…
Семен (схопився). Ох, Іване! Не кажи! Нехай Одарка доки не зна… Я сам їй потім скажу… Ох, Іване, за що, за що на мою голову таке горе?
Одарка (з ляком). Та що там таке?
Іван. Дуже цікава! А я й забув вам розказати… Чи ви чули про Микиту? Якийсь міщанин розказував сьогодні біля шинку, що, каже, бачив його аж під Києвом. "Дивлюсь,— каже,— йде шляхом; я й спитав його: "Куди бог несе?". "Куди очі,— каже,— втраплять!… Кланяйтесь там,— каже,— батькові й матері і скажіть їм, що вже на цім світі ми не побачимось. Нехай,— каже,— не нарікають на сторожу, буцімто я її підкупив; мені принесла терпуга одна дівчина, я перепиляв риштування у хвурдизі та й втік…" Та ви, бачу, й не слухаєте мене? (Підійшов до Семена). Семене, дай сюди руку. (Бере його руку). Жаль жінки? Дуже жаль? Еге! Аж сльози в очах заблищали…
Семен. Ох, Іване, коли б ти заглянув у мою душу!…
Іван. Видко, братухо, й по очах. Страшна салдатська шинеля?!
Одарка (учувши це). Ох, матінко! Доленько моя злая!… (Ридаючи, біжить до Семена й падає йому на шию). Боже мій, боже мій, на кого ж ти мене покинеш?
Зачепиха. Що там таке? Чого вона голосить?
Іван (зрушений). Та вона здуру, бабусю! Бачте, Семена назначили у некрути.
Зачепиха. Ох, лихо моє тяжке!… У некрути?… (Голосить).
Іван. Отак заспівали! Це неначе над мертвяком!… Та вгомоніться, та послухайте сюди! І-і, заголосили! Та слухайте-бо! Ну, коли не хочете слухати, то я буду розказувать з горшками! Так слухайте ви, горшки, і ви, кочерги! Назначили Семена у некрути, а я, як почув це, та й кажу собі: у його жінка молода, а у мене ні жінки, ні хатинки!… Нехай же Семен знає, що є у його вірний і щирий побратим Іван; піду я за нього в москалі!…
Семен і Одарка (здивувались). Що ти кажеш, Іване?
Іван. Та це я з кочергами балакаю. Еге, та й кажу: піду я за нього в москалі!…
Семен і Одарка кидаються до Івана.
Семен. Опам'ятайся, Іване! Моє лихо, мені й одбувать його!…
Іван (кричить). Мовчи!
Семен і Одарка обіймають його.
Та ну вас! Ще звалите з ніг! А ви думали, що Іван вас тільки так любить? Що Іван тільки вміє брехати?… Так, брате Семене? Ти мені став як замість батька!… Ніколи і ні в чім ти мене не скривдив, від тебе я ніколи лихого слова не почув. Знай же й ти, що у Івана під оцією драною свитиною є серце, гаряче серце! (Чапко втира рукавом очі і сміється крізь сльози). Дурні очі, почали плакати!…
Семен і Одарка (радіючи). Іване, брате, друже!… Товаришу вірний!…
Іван. Сухий, немазаний!… (Втира очі). Ач розплакалися! Ще посліпнуть, диявольські очі! Давайте ж хоч горілки абощо! (Сіда за стіл і бадьориться).
Семен і Одарка пеклуються і подають горілку і закуску.
Зачепиха (хлипа). Спасибі тобі, мій синочку! От і кажуть, що товариство перевелось!
Іван. То ну-бо вже, не хваліть, а то перехвалите на один бік! Не рюмсай-бо, Одарко, та давай швидше по чарці, а то й я знов заплачу!
Одарка частує його.
Прощай, парубоцтво! Прощай, моя латана свитино! Прощай, моя пошарпана доле!… Е, та й бравий з мене буде москаль! Бережись, душа, потоп буде! (Випива). Не бере, зовсім не бере! Лий, Одарко, ще! Прощай, розуме! Завтра побачимось! (Випива). Давай хоч заспіваю наостанці… (Співа).
Гей, шпориш, шпориш по дорозі,
А бур'ян по обнозі,
Гей, та немає правдоньки ні в кому,
Да тільки в одному Бозі…
Гляди ж, Семене, і ти, Одарко,— як побачите коли сиротину, то пошануйте й нагодуйте її, як батько дитину. Сироти — то моя рідня! Я за ними повсякчас пеклувався і побивався, я плакав з ними… Плакав-та й тільки! Не забувайте мене, мої любі!
Семен і Одарка. Нехай господь од нас одступиться, як ми тебе забудемо!
Іван. А як трапиться у вас зайвий карбованець, ви й пришліть його мені, я зараз вип'ю, щоб світ мені замакітрився…
(Продовження на наступній сторінці)