Я р о с л а в
Ну, повернулись з поля косарі,
Стрічай, жона, трудівників держави
І мужу піт з чола його утри!
(Сідає на престол і віддає меч боярину).
Інгігерда підносить князю на срібному блюді золоту чашу з вином і шовкову хустку.
І н г і г е р д а
Здоров був, княже, ладо мій ласкавий,
Пий чашу цю, живи багато літ!
Я р о с л а в
(знімає шолом, бере хустку і витирає піт і кров з обличчя).
Не в перший раз я витираю піт
Після роботи на полях кривавих.
(Підводиться й бере чашу).
Прославим бога і святу Софію,
Що нам дали побіду в цій війні,
І вам спасибі, браття дорогії,
Бо стійко Русь ви нині боронили
І розгромили орди навісні!
Хвала і честь вам, славні переможці!
Я за здоров'я ваше п'ю!
(П'є).
В с і
Тобі хвала, великий Ярослав!
Я р о с л а в
А де ж мої хоробрі новгородці?
Де мужі всі, що Новгород послав?
V
Входять Давид, Ратибор і ще два новгородці, несучи на плечах покриті чорним сукном ноші, які вони ставлять на підлогу. Стурбований Ярослав підводиться.
Я р о с л а в
Хто це такий? Хто пав за Русь в бою?
Р а т и б о р
(хмуро й урочисто).
Микита, син чесного Коснятина,
Хто, як і сам Добринич, положив
Своє життя за тебе, господине.
Д ж е м а
(з криком розпачу кидається на труп Микити).
Микито, любий! Друже мій єдиний,
Чом ти мене, нещасну, залишив!
Мандрівець бідний... як і я, блукав
По світу ти без друга, без дружини,
З пекучим болем в серці, ти не мав
Де голови сумної прихилити...
Один, як я... один, як я, на світі.
Вигнанцем жив... вигнанцем бідним вмер...
Я р о с л а в
(повільно сходить з престолу і схиля голову перед Микитою).
Неправда! Не вигнанець він тепер,
Бо чесно вмер за Русь на полі брані,
Для Києва смиривши гордий дух...
Прощай, Микито, серце полум'яне,
Мій чесний ворог і таємний друг!
Прости мене за кривди, бідний брате,
Що ти зазнав од мене без провин,
Бо не хотів усобної я раті,
Яку підняти мислив Коснятин.
Прощай, мій друже...
З честю, як Добриню,
Тебе ми поховаєм над Дніпром.
(По знаку князя Микиту виносять. Джема іде за ним).
А вам клянуся праведним хрестом,
О мужі новгородські, що віднині
За вашу службу, вірність і добро
Я город ваш звільняю од данини,-
Се грамоту даю вам і устав
І цілуванням хресним обіцяю,
Да держите обичай ваших прав,
Да посягнуть ніхто же не дерзає
На новгородські вольності святі.
А щоб закон і правду вам блюсти,
Для цього сина князем посилаю
Я в Новгород, щоб вірно вам служив,
Як власний князь, а не посол чужий.
(Підзиває Володимира, який стає поряд батька перед троном).
Тепер хвалу вознесемо ми богу,
Прославимо його за перемогу,
Що Київ наш од згуби захистив...
І я клянусь, що там, на полі бою,
Де я сьогодні ворога побив,
Я дивний храм воздвигну і построю
В ім'я Софії, щоб в віках вона
Стояла там, як свідок наших днів,
Як Русі нерушимая стіна!
В с і
Хвала тобі, великий Ярослав!
Ж у р е й к о
(входить).
Побіда, княже! Господа прослав!
Побито вщент поганих супостатів,
Не знали в розпачі, куди тікати,
І потонули в Сітомлі-ріці! 1
1 Сітомля — невелика річка близько Києва, згадувана в літописі. На ній було розбито печенігів.
В с і
Нехай живуть звитяжці-молодці!
Я р о с л а в
Благословен єси за добрі вісті!
Ну, каменщик, чи не пора би нам,
Поклавши меч, на риштування лізти,
Почати знову будувати храм...
Лишайся в нас, якраз святу Софію,
Чудовий храм почну я будувать...
Ж у р е й к о
Ні, княже мій! Тяжкий для мене Київ,
Бо не судилось щастя тут зазнать.
Даруй мені... дозволь служити й далі
Тобі в степах, на Бузі, край морів,
Є в мене там ватага смільчаків,
З якими забуваю я печалі.
Я р о с л а в
Ну, що ж... іди. Так, різний в нас талан.
Тобі судила доля будувати,
Ти ж прагнеш битв і вічних мандрувань.
Я ж все життя не відаю спокою,
В трудах і битвах їжджу по Русі,
А я б хотів міста і храми строїть,
Кохатися в премудрості й красі,
І більшої я радості не знаю.
І книга ось предивная такая
Ще більше душу веселить мені,
Ніж славная побіда на війні.
С и л ь в е с т р
Дозволь тобі цей твір подарувати,
Його сьогодні в грека я купив,
Лиш двадцять гривен хитрому сплатив.
П а р ф е н і й
(наближається),
Задурно зовсім! Чистая утрата!
Я р о с л а в
(цілує Сильвестра).
Спасибі, отче! Та не гоже нам
Скарби словесні дешево цінити.
За книгу цю звели твоїм ченцям
Ще вісімдесят гривен заплатити.
П а р ф е н і й
(в захваті).
О мудрий князь! Великий государ!
Великодушність є алмаз порфіри!
Я р о с л а в
(продовжує).
Бо десять сіл не є достатня міра,
Щоб оцінить мистецтва дивний дар.
Ну, а тепер я всіх зову на пир.
Ми чаші там піднімем золотії
За нашу Русь, за наш державний Київ,
За витязів, що в битві за Софію
Погибли з честю... Слава їм і мир...
А ми, кому судилося ще жити,
Життя трудом повинні заслужити
І сили всі вітчизні присвятить.
Безсмертна Русь! Отам на полі бою
Новий чудовий Київ я построю.
Величний, пишний, як краса століть.
Серед дерев златими куполами
Постане він високо на горах,
А з мурів кріпких золотая брама
В нові часи одкриє світлий шлях!
Музика. Вигуки.
Завіса.
КІНЕЦЬ
1946