«Фея гіркого мигдалю» Іван Кочерга

Читати онлайн комедію Івана Кочерги «Фея гіркого мигдалю»

A- A+ A A1 A2 A3

Двігубський. Адже ж така принадна дівчина. Яка шийка, що за губки, а сині очі, а золоті кучері... а лукава посмішка...

Невседомський (захлинаючись). А тонкий та гнучкий стан і груди високі, мов у богині.

Двігубський, Так, так, чарівна дівчина. Ну, а як графові діла з принадною цукерницею? Здається, що граф лукавить у цій справі.

Бжостовський. О, то невже ж панове думають, що в мене є готовий "сеза'м"8на всі двері. Принаймні, я не можу й тут похвалитися рішучою перемогою.

Двігубський. Так, розказуйте. Можна повірити.

Казимир (увіходить). Фактори до ясновельможного графа.

Бжостовський. Нікого не приймати, окрім Пшеменського й цесарця. Не приходив цесарець? Казимир. Не було.

Бжостовський. Як прийде, зараз же веди до мене. (Приятелям.) Ви не бачили цього цесарця? Він має чудове алмазне намисто, чудове, як мрія... Але дорого хоче, я звелів Пшеменському поторгуватися. Ступай. Нікого не приймати. Хто це? Хто це такий? Знову торти! Та чи буде ж цьому край!

З середніх дверей входить Дряквин-Кублицький, маленький, сухий дідок у чорному фраці, у шовкових штанях, панчохах, жабо, в супроводі похмурого суб'єкта з коробком у руках. Двігубський і Невседомський підводяться.

Двігубський. Ну, ми підемо. До вечора.

Бжостовський (з незадоволенням). Ви до мене? Що вам треба? Але вибачайте, не маю часу.

Дряквин (спокійно сідає, витирає лоба хусткою,

сякається і потім жестом запрошує Бжостовського сісти.)

Пожалуйста. '

Бжостовський знизує плечима, але сідає.

Дряквин (дістає табакерку, нюхає сам і .пропонує графові). Чи вгодно?

Бжостовський (нетерпляче). Ні, дякую! Але будь ласка...

Дряквин. Ще будучи в Києві, довідався про ваш приїзд, люб'язний графе.

Б ж о с т/о в с ь к и й (про себе). Так і єсть. Цукерник...

Дряквин (продовжує). І насмілився до вас приїхати. Але раніш я мав конверсацію з вашим жондцею і він погодився на мої кондиції.

Бжостовський. Але цілком даремно.

Дряквин. Ні, не даремно. Я певен, що ми дійдемо згоди, люб'язний графе.

Бжостовський. Але мені зовсім не потрібні ваші пироги та кренделі. Чорт забери, у мене їх і так повна хата.

Дряквин (озирається Навкруги, здивовано)._ Які кренделі? Але, люб'язний графе...

Бжостовський. Але, люб'язний кондиторе...

Дряквин. Який кондитор!.. Чому кондитор? Я терпіти не' можу нічого солодкого і навіть пунш п'ю без сахару.

Бжостовський. Чи вже ж!.. (Підскакує на стільці.) Знайшов! (Хапає Дряквина за коліна, який ледве не валиться.) Знайшов! Так це ваша дочка?..

З*

67

Дряквин. Яка дочка? Ніколи не мав жодної дочки. Шість синів — усі на військовій.

Бжостовський (зі злістю). Та якого ж біса вам треба, якщо ви не кондитор і не маєте дочок!

Дряквин (набік, многозначно крутить пальцем коло лоба). Божевільний, одразу видно.

Бжостовський (одночасно робить те ж саме). З глузду зсунувсь, одразу видко.

Дряквин. Я не знаю, звичайно, люб'язний графе, для чого вам треба, щоб я був кондитором чи мав дочок. Я чоловік приїжджий і не знаю малоросійських обичаїв. Дозвольте репрезентуватись — оренбурзький поміщик Дряквин-Кублицький, камер-юнкер його величності, статський совітник і кавалер. Ще минулого року торгував у вашого управителя Пшеменського ваш носівський маєток і зараз, ствердивши знову оний намір, остаточно умовився і навіть дав завдаток. Одначе, зважив своїм... ек-хм... приємним обов'язком, хоч він і має від вас необмеженого вірчого листа і може навіть для потреб господарських продавати й закладати, все ж бажав би, люб'язний графе, аби й ви учинили до оної справи і вашу афірмативу.

Бжостовський (здивований). Яку афірмативу? Та я не продаю ніяких маєтностей.

Дряквин. Як не продаєте?

Бжостовський. І гадки не мав. Це якесь непорозуміння. Та й навіщо ж вам моя Носівка? Хіба ви збираєтесь переселитись сюди з Оренбурга?

Дряквин. Ні! Що ви? В мене своїх три тисячі душ. Але треба вам знати, мій пане, що я великий аматор театру і найпаче музики. І навіть сам компоную. І зараз компоную оперу,— опера-серія, мелодії спадають мені на думку кожної хвилини. Для цієї причини й маю при собі завжди чоловіка, котрий їх записує. Бачите цього йолопа? Це мій концертмейстер. Ізрядний артист, мій кріпак. Три роки вчився в Парижі в Крейцера 9. Його навчання коштувало мені 3000 карбованців. Грає, як Паганіні 1Q. Проситься, мерзота, на волю... Як же, нехай чекає. Стривай. (Починає свистіти, диригуючи рукою.) Арія Пентефрії з другого акта: "До мене, гарний мій юначе". Капітоне, грай.

Слуга дістає з коробки скрипку, грубого зошита й перо. Грає на скрипці кілька тактів.

Дряквин. Так. Пиши: "анданте кон мото".

Слуга записує в зошиті.

Бжостовський (нетерпляче). Це все дуже цікаво, але, шановний пане...

Д р я к в и н. Пардон, пардон, я захопився. Повернемось до нашої справи... Отже, ви бачили, люб'язний графе, що я не шкодую коштів на служіння музам. В мене в Отрадному своя опера, оркестр з 50 чоловіка, хор, балет, все свої кріпаки. Але все лихо, государю мій, що в оренбурзьких мужиків зовсім немає музикального хисту. В дівок слух, як. у корів, і до того ж усі страшенні потвори. Ото ж я давно збираюсь купити малоросійських селян,— народ тут чортзна-що, але дівки ізрядно хороші, а які голоси! І якщо ми з вами зійдемось, я вивезу їх звідци в Оренбург і зроблю з них співачок і балерин. Звичайно, не без великих трудів і збитків сіє можливе. Якби ви знали, государю мій, чого коштує виховати хорошу співачку! Щоб мати ізрядне колоратурне сопрано, доводиться іноді загнати в сухоти сім чи вісім дівок і ледве дев'ята витримує мою школу,— я ж їх сам вчу, мій пане^ хе-хе (усміхається, затирає руки), не шкодую трудів — конюшня і консерваторія поряд, хе-хе.

Бжостовський (підводиться обурений). Годі, шановний пане! Я не продаю селян і тим більше на вивіз, і тим більше на вірну загибель.

Дряквин. Даремно, я б дав по 300 карбованців за душу і за жінок так само.

Бжостовський. Прощавайте!

Дряквин (розпалившись). По 400 карбованців за душу.

Бжостовський (роздратовано). Я ж сказав вам, шановний пане!

Дряквин (цілком розпалившись). По 500 карбованців! Кругом! Це нечувана ціна!

Бжостовський (розлючений). Але я прошу вас припинити цю розмову. Прощайте, я не маю часу вас слухати.

Дряквин. Чорт візьми! Дивіться, ви пожалієте. Я камер-юнкер його величності. Нарешті, ваш управитель. Я дав йому двадцять тисяч завдатку, ось розписка.

Бжостовський (обурений, нервово риється в кишенях). Я зараз же поверну вам ці гроші... (Виймає з кишені гаманця й викидає асигнації.) Дві, три, три тисячі п'ятсот, чотири, чотири п'ятсот, п'ять, вісім... На жаль, я не маю при собі повної суми, але сьогодні ж ви одержите ваші гроші. Прощавайте!

Дряквин. Навпаки, навпаки, краще подумайте. Кланяюсь вашому сіятельству. Капітоне! Марш "Семіраміда".

Слуга виймає з коробочки скрипку і грає марш, під звуки якого Дряквин виходить. К а п і т о н також ховає скрипку й виходить.

Бжостовський (розлючений). Та це якась божевільня! Фактори, марципани, безглузді листи, божевільний дідуган зі скрипкою, каналія Пшеменський, цесарські алмази, Францишка, безглузда путанина, чортова карусель, що заступає від мене чарівний образ, ясну постать дівчини з мигдалем... Ні, треба вишпурнути від себе всю цю собачу комедію. Ей, Казимире, Казимире!

Казимир увіходить.

Бжостовський. Зараз же покликати Пшеменського. Казимир, Там приїхав якийсь пан Дзюба... Бжостовський. Нікого не приймати. Зараз же покликати Пшеменського.

Пшеменський входить, Казимир виходить.

Бжостовський (зараз же накочується на нього з криком). Так ви знову взялися за колишнє... Знов надсилаєте на мене покупців, як у Києві... Та ще селян на вивіз. Ведете переговори, дозволяєте собі брати завдатки з усяких поганців, яким соромно подати руку. Мерзотність, паскудство, ганьба!

Пшеменський. Але ж пан граф знає, що потрібні гроші, це дуже гарний покупець... Учора я одержав два векселі з Варшави на три тисячі дукатів. Та ще пан граф звеліли купити алмазне намисто у цесарця... нарешті...

Бжостовський. Як-то?.. Маючи мільйон злотих прибутку, маючи маєтності і тут, і на Волині, й на Віслі, я мушу продавати селян... Та що ви, з глузду зсунулись? Ви просто кепський жондца — щоб не сказати ще гірше.lt; Ви тільки ганьбите моє ім'я своїми ділами. Щодня одержую листи про ваші брудні вчинки. Ви продаєте мої діброви, мою пшеницю, мій реманент, ви безсоромно продаєте в солдати сімейних селян, ви крадете мої гроші. Ось-ось-ось! (Виймає з кишені й кидає йому в лице листи один за одним.) Ганьба.! Зараз же поверніть тому поганцеві двадцять тисяч карбованців завдатку і принесіть розписку, і більше ви в мене не служите. Прощавайте!

Пшеменський. Що ж, то на панській ласці.

Бжостовський. Завтра ж їдь сам до Носівки, а поки потурбуйтеся повернути мені мого вірчого листа на управління справами, зараз же.

Пшеменський виймає з кишені і мовчки подає Бжостовському листа, якого той ховає собі в кишеню. За хвилю перед цим увіходять Двігубський і Казимир.

Казимир (подає Бжостовському тацю з візитною карт-кою). До вас прем'єр-майор Болдаковський.

Бжостовський (не беручи картки, кричить). Я ж сказав нікого не приймати!

(Продовження на наступній сторінці)