«Фея гіркого мигдалю» Іван Кочерга

Читати онлайн комедію Івана Кочерги «Фея гіркого мигдалю»

A- A+ A A1 A2 A3

Бжостовський. Край пишних гетьманів і лицарських пригод, край безоглядного козацтва, що шукало волі й слави з мечем у руці і з піснею на вустах,— і оця то козацька кров, •панове, мусить вілляти нові сили до наших знесилених тіл. Тому-то і я, граф Бжостовський, потомок славетного роду, гербовик герба "стремени", власник замків на Віслі, палаців у Кракові та Варшаві, вважаю за свій рідний край Україну, отчизну моєї матері-козачки. Так, панове, я об'їхав усю Європу, жив у Парижі, Римі, Флоренції, жив у Гренаді — місті прекраснім, як казка, де сотні фонтанів розливають чарівну прохолоду посеред лунких дворів і мармурових колон, посеред троянд, лимонів та мигдальних дерев, але ніде так не билося моє серце, як тут, на лівому березі Дніпра, проміж левад і садків рідної України.

Францишка встає і йде до цукерні.

Двігубський. То вип'ємо ж за повернення графа Бжостовського до рідної України!

Усі цокаються з Бжостовським.

Усі. Віват! На добрий час!

Компанія за столом Цвіркуна. Віват! Віват, граф Бжостовський!

Двігубський. О, здається, граф встиг уже привернути до себе усіх наших патріотів.

Бжостовський (піднімається і вклоняється в бік Цвіркуна). Дякую, панове... Дуже радий. (Сідає.)

Францишка (ставить на стіл невелике блюдо). Прошу ясновельможного графа покуштувати цього печива... (Сідає.)

Двігубський. О, то, здається, славетний марципан — гордощі пані Францишки!

Бжостовський (куштує). Так, непогана річ — ананасний крем, абрикоси, масло, сметана, вино. Тільки замість мадери треба було взяти вен-де-грав, а, крім того, тісто треба було охолодити перш як пекти.

Францишка (спліскує руками). Матка найсвєнтша! Відкіля граф знає! Я таки забула вихолодити тісто, а вен-де-грав саме весь вийшов.

Усі сміються.

Пшеменський. Тепер ви бачили, панове. Граф знає усі рецепти, усі інгредіенції кожного печива краще за всякого цукерника.

Бжостовський (без усякої вихвалки, журливо). Так, панове, я-їв марципани, мазурки, торти та всяке солодке печиво... в Варшаві, Кракові, Парижі, Празі, Відні, Будапештч, Гренаді. Я знаю тисячу рецептів і вгадаю кожнісінький з першого шматочка, але зовсім не за тим, що я такий ласун,— ні, до того є інша причина... За весь час мого життя мене переслідує згадка про чудове печиво, яке я їв за часів мого дитинства... Нічого подібного я не зустрічав потім уже ніде,— аромат, смак, відчуття якоїсь нібито дівочої свіжості і... Найбільш аромат..; мені здається, що я його чую і зараз, і угадав би його відразу, а між тим він не подібний ні до якого запаху... Це не кардамон, не ганус, не ваніль, не цитрин, не, флер д'оранж, не троянда,— словом, ніякий відомий аромат, а між тим щось таке безконечно знайоме... мені здається, що я віддав би півжиття, аби хоч раз покуштувати цього чудового печива. І знаєте, панове, я пам'ятаю, що це було немов би тут, у Ніжині, коли моя мати гостювала тут у свого дядька генерального бунчужного Борозни. Вже потім, багато років після, я чув, що нібито якраз тут — чи то в Києві, чи то в Ніжині — знають секрет чудового марципана, що зветься "дівочий поцілунок". (Задумливо.) Може, це і є чарівне печиво мого дитинства...

Кряква (одкашлюється, встає з місця й робить кілька кроків до графського столу). Г-кхм-гм-кха. Ясновельмож...

Але Цвіркун та другий панич хапають його за фалди й тягнуть назад.

Цвіркун. Тю, дурний!

Загальне дивування, гомін і регіт.

Двігубський (розливає вино по бокалах). Не сумуйте, пані Францишко! Докажіть лучче графові, що жіночі поцілунки більше палкі, ніж дівочі. Тоді він забуде й думати про свій "дівочий поцілунок". Так, так. Напевно забуде.

Усі. Так, так. Напевно забуде.

Бжостовський (підіймає голову). Ні, панове, цього не можна забути... Що б там не було, але я певний, що це не-зрівняне печиво дійсно існує на світі. Нехай це мрія, але я її знайду. Це мрія про любу дівчину рідної України. З її рук я дістану це чарівне печиво і перший мій тост хай буде за милий образ, за любу дівчину рідного краю... (Підіймає свого бокала.)

Усі. Віват!

Цокаються з графом і п'ють. Францишка не п'є, навмисне кидає свій бокал, який розбивається з дзвоном, і утікає в сльозах.

Бжостовський. Ну навіщо це?

Двігубський. О! Ось вам і маєте. То графові й тут дзвінка світить!

Невседомський. Віншуємо графа з перемогою.

Двігубський. Віншуємо з новою жертвою. Коли кажуть, що в Кракові моляться, у Варшаві танцюють, у Вільні полюють, а в Києві грають у карти, то в Ніжині, мабуть, закохуються. От маєш! Ми тут б'ємося даремно цілісінький рік, а він прийшов, побачив і має. Віншуємо графа. Правда, вона не цілком дівчина і не зовсім українка, але яка красуня!

Бжостовський (спалахнувши). Прошу затямити, панове, що я не дозволю нікому сміятися з моєї мрії. Коли я про що говорю, я звик відповідати за свої слова. І зараз я теж готовий підкріпити мої слова чим хочете, навіть пістолем. Я готовий іти об заклад, більш того, я готовий завтра ж одружитися з дівчиною, що піднесе мені чарівне печиво моєї молодості.

Загальне дивування, Глухий гомін. Францишка повертається і стає біля столу.

Двігубський. Так. Це по-графськи сказано. Але дозвольте вам завважити, мій графе, що ви дуже ризикуєте. Марципан може бути чудовий, але сама дівчина — мармизою.

Регіт.

Бжостовський (з повагою). Ні, цього не може бути. Ця дівчина мусить бути тільки прекрасною, як фея. Усі. Віват!

Цокаються з графом.

К р я к в а (знову встає і хоче йти до столу). А, та одчепіться. Я сам знаю. (Виривається й наближається нерішуче до столу.)

Двігубський. Е! Що це таке? Вам чого треба? Бжостовський. Ви до мене?

К р я к в а (чинить низенький "політичний" поклін). Дозвольте мені, шановний мосціпане, ясновельможний графе, сереиіссіме комес, мовить кілька слів з приводу цієї циркон-станції. Певно, і не пристало б мені втручатися в розмови годнєйших над себе осіб про речі субтельні і високі, але сіт веніа вербо, респектуючи на те, що єсьм тутешній мешканець, і, як каже поет Горацій, кворум парс магна фуї, осмілююсь завважити деякий консиліум, сіреч пораду по дискусії панській.

Бжостовський (нетерпляче). То в чім справа? Кажіть, будь ласка, ближче!

Кряква. Ек-хм-гм. Повинуюсь, ясновельможний графе. Дійсно, і політика свєцькая учить не заживати довгої розмови і мовити тільки до матерії, про яку мовиться. Не говори много, абись не впав у непоміркуваніє тих, яким язик, як на коловороті. Вважаючи на це, я не одважився би зовсім розповідати про цю дискретну справу, але, як каже поет Горацій, коли знаєш, що лучче,— мусиш повідомити.

Двігубський. О, то химерний чудак зі своїм Горацієм.

Бжостовський. Ну, то і що ж ви маєте повідомити?

Кряква. Так ось, дозвольте повідомити ясновельможного графа, що тут, у Ніжині, на Магерках живе одна дуже древня бабуся, що знає дивні рецепти марципанів та інших ласощів стародавньої Речі Посполитої5. Я чув, що в неї єсть і цей славетний марципан, що зветься "дівочий поцілунок".

Бжостовський (зворушено). О, так він, виходить, дійсно існує.

Кряква. Але, з вашого дозволу, ясновельможний графе, вона нікому не дає своїх рецептів, ця бабуся, і коли в неї просять, то каже, що дасть тільки тому, хто зуміє її перепити. Бо бабуся ця дуже любить наливки та настоянки, яких у неї без краю. І хоч вона і старезна, як біс, але і п'є, як чорт, і переп'є, із вашого дозволения, всякого гусара і навіть академіста з Київської академії6 і, як каже поет Горацій...

Гуртовий регіт покриває ці слова.

Двігубський і Невседомський. От тобі й маєш! Ось де виявляється наречена пана графа. Бабуся з Магерок. О, то може графові й пощаститьТі перепити.

Бжостовський (розлютований стукає кулаком по столу й кричить). Годі! Я навчу вас поважати мої слова! (Схоплюється й хапає Крякву за груди.) А тобі чого треба, вчена сороко, премудрий шпаче! Держи при собі свої поради й свого Горація...

Штовхає Крякву, що з переляку попадає на Цвіркуна й судових паничів, які підіймають регіт.

Бжостовський (ще більше розлючений накидається на тих). А вам чого треба, кручені паничі, чорнильні душі, судові лушпайки! Я вам покажу, як сміятися із моїх слів. Зараз же геть звідціля!

Цвіркун. Але трохи тихше, шановний пане. Я.— я єсьм шляхтич і студент Харківського університету, маю шпагу і мундира.

Бжостовський. Та невже? Це ще звідкіля такий хоробрий горобчик? Зараз же киш, поки я не розгнівався на обидва ока. (Виймає з кишені пістоля.) Я вам покажу і мундир, і шпагу, не подивлюся на малинові закавраші. Геть! (Наступає.)

Цвіркун, Кряква і усі паничі перелякані шарахаються до

дверей.

Цвіркун (зупинившись на мить, виглядає споза інших паничів). Стри... стривайте. Ми... будемо скаржитися. Ви пла... платитимете за ваші вчинки.

Бжостовський (спокійно). Добре. А поки я плачу за все ваше частування, панове! Можете не турбуватися, я заплачу за всіх.

Паничі. Віват, граф Бжостовський!

Бжостовський. Добре, добре! Але все ж таки прощайте, панове.

Усі виходять.

Цвіркун (вистрибує з дверей на мить). Я вас... визиваю на дуель.

Бжостовський підіймає загрожуюче руку, він зникає.

Бжостовський (повертається до столу, виймає на стіл жменю червонців, не ховаючи, проте, пістоля). Моя прекрасна пані, прошу вибачення за те, що позбавив вас ваших гостей, ось плата за всіх цих лайдаків. А вас, панове, прошу, коли хто невдоволений моїм поводженням, то я готовий дати сатисфакцію, коли і де вам завгодно, хоч і зараз. (Кидає на стіл пістоля.)

(Продовження на наступній сторінці)