«Фея гіркого мигдалю» Іван Кочерга

Читати онлайн комедію Івана Кочерги «Фея гіркого мигдалю»

A- A+ A A1 A2 A3

Францишка (бере Бжостовського за руки). Та що це ви, та годі-бо, ясновельможний пане. Прошу вас, перестаньте гніватися, здаюся на вашу ласку. Адже ж граф не схоче засмутити мене, правда? (Пригортається до нього, зазираючи у вічі.) Правда?

Двігубський. Та годі, мій графе, все гаразд, вип'ємо краще за прекрасну нашу господиню.

Францишка. Ні, ні, за нашого дорогого гостя. (Бере бокал і подає графові, а сама бере другий не покидаючи руки Бжостовського і зазираючи йому у вічі.) Ось, будь ласка. (Ластиться до нього.) Для мене, мій пане, мій солодкий, мій гарнесенький пане. Ну, чи пан мене кохає хоч трошки? Хоч трошечки... трошечки...

Бжостовський. Чи можна ж устояти перед такою принадною спокусою... (П'є вино і дивиться їй в очі, а потім, не стерпівши, цілує її в губи довгим поцілунком.}

Усі. Віват, граф Бжостовський!

Францишка, ніби засоромившись, виривається й вибігає в цукерню, граф робить рух услід за нею. Але в ту ж хвилину посеред наступившої тиші чутно, як відчинились з дзвоном вхідні двері, і зараз же чути дзвінкий

дівочий голосок.

Леся увіходить до цукерні,— молода дівчина, в звичайному панянському вбранні, у капелюсі в вигляді кошика, по моді того часу.

Леся. Добрий вечір. Дайте мені, будь ласка, фунт кави, тільки свіжої. Ні, не змеленої, тільки смаженої.

Бжостовський (в кімнаті). Що за чудовий дівочий голосок. (Прислухається.) То тихше-бо. (Робить кілька кроків в бік арки і, примусивши жестом руки мовчати інших, прислухається й дивиться в цукерню.)

Леся (в цукерні). Так, фунт.

Францишка. Більш нічого?

Леся. Ні, дайте ще, будь ласка, фунт мигдалю... Ні, не солодкого — гіркого. Так, все, більш нічого.

Бжостовський. Що за принадне дитя! Зараз тут, у таку хвилину. Це не дівчина — фея.

Хоче увійти в цукерню, але в цю ж мить Двігубський вбігає до цукерні і, схопивши Лесю за руку, тягне її до кімнати.

Двігубський (притягнувши злякану дівчину-до кімнати). Прошу вас, прекрасніша панянко, випийте з нами келех шампанського. Д-дуже приємно...

Бжостовський (в ту ж мить відштовхує Двігубського). Геть! (До Лесі.) На бога, вибачте, мадмуазель, це огидне грубіянство. Мені незносно думати, що ви можете й мене вважати за такого ж зухвальця. Може, ви дозволите мені проводити вас?

Леся. Ні, дякую! Мерсі! Добрий вечір! (Хоче йти.)

Бжостовський. На одну хвилину, мадмуазель, вибачте мені мою сміливість.

Леся зупиняється.

Але —я шановливіше прошу вас відповісти мені на одне запитання,— скажіть мені, будь ласка, ви вмієте пекти якесь солодке печиво? Благаю вас, я не жартую, це мені дуже важливо.

Леся (спалахнувши, сердито). Ні, на жаль, я не можу завдати вам цієї втіхи. Я не вмію пекти жодних ласощів, та і взагалі не можу терпіти нічого солодкого... Навіть каву п'ю без цукру. А ще більше не терплю солодких розмов. Прощавайте. (Повертається й хоче йти.)

Бжостовський (в розпачі). Але цей мигдаль, що ви зараз купили!

Леся (усміхнувшись). Мигдаль? Ну що ж, покуштуйте, як хочете.

Простягає до нього торбинку з мигдалем. Бжостовський, мов зачарований, бере кілька мигдалин і кладе в рот, не спускаючи очей з дівчини.

Леся. Прощавайте! (Зникає за дверима.)

Бжостовський (розкусивши мигдаль). Гіркий! Гіркий мигдаль! (Випльовує.)

Хвилина мовчання, потім вибух реготу.

Усі. От тобі й на! От так історія, прошу панства. Це знаменито!

Двігубський. Ну, мій любий графе, гнівайтеся, чи ні, але вам таки дійсно не щастить. Де ж пак. Весь час вам так кортіло якоїсь незвичайної солодкості, і ось перша дівчина, що вам так сподобалася, виявляється самою гіркою дівчиною на всій Україні. Доведеться-таки графові йти до древньої бабусі на Магерки!

Бжостовський стоїть, схопившись за голову. Завіса.

ДІЯ ДРУГА

ЦІНА ГРАФСЬКИХ АЛМАЗІВ

Кімната в квартирі графа Бжостовського в Ніжині. Скрізь по столах та іншій меблі багато круглих коробок з тортами і марципанами, кренделів, пирогів та різноманітного солодкого печива. Пишна обстановка, килими,

завіси, картини.

Двері — посередині до зали, ліворуч вхідні — до передньої. Казимир — графів лакей, сидить на канапі й, озброївшись ножем, одрізує від тортів та пирогів величезні шматки й запихає їх собі в рот.

Покоївка (увіходить і кладе на стіл велику коробку, перев'язану рожевою стрічкою, та лист). Щойно принесли. Від пані маршалкової. (Дає листа Казимирові.) На! Однеси графові! (Виходить.)

Казимир (глибокодумно розглядає конверта вперемішку з плямканням). "Його сиятельству графові Бжостов-ському, до власних рук". (Кидає листа на стіл.) Знову марципани. Не люблю я цих марципанів... остогидли... Мазурок теж не поважаю... розсипаються в роті... неначе... порохня.... Тільки горло дере. А оці всі пундики, то вже чисто дурниця, ні за що й узятися — візьмеш у рот, а його вже й немає... Ще пляци туди-сюди... або дзяди... коли... покласти більш... масла та мар... мармеладу. Але, як на мене, то краще за все пиріг з кислою капустою або з печінкою. (Плямкає.) З того часу, як ми з графом живемо тут, у Ніжині, ось уже другий тиждень, як до нас тягнуть щодня безліч цього добра, і з города і з усіх маєтностей. Можна подумати, що в нас якась цукерня, прошу панства. Кінчиться тим, що я зіпсую собі шлунок усіма цими ласощами. (Знов одрізує й запихає в рот шматок марципана.)

Входять Бжостовський, Двігубський і Невседомський. Казимир схоплюється в переляку, дожовуючи марципана.

Бжостовський. Нікого не було? Цесарця не було?

Казимир (не може відповісти, подавившись марципаном). Оди... один... тільки... пан... пан. (Кахикає й давиться.)

Бжостовський. Ти знов жереш марципани, каналіє... Листів не було?

Казимир (подає, давлячись і кихаючи). Зво... звольте... Бжостовський. Пішов геть, негідник.

Казимир виходить.

З того часу, як про всю цю історію та мій зарік стало відомо в місті, я одержую щодня принаймні двадцять посилок із пирогами, марципанами та всяким солодким печивом — з усіх усюд... З Ніжина, з усіх маєтностей на сто верстов кругом, з Києва, Чернігова, навіть з Волині. Я одержую десятки рецептів і сотні любовних признань. Я не можу навіть дивитися на всі ці марципани, пироги та інші ласощі, які безперестанно пожирає мій лакей.

Двігубський (усміхається). Сміх та й годі. І подумати лише, що стільки прекрасних жіночих ручок трудилося для цієї бестії. Ах, коли б ці принадні панянки знали, що єдиним цінителем їх чарівних творів, їх незрівняних ласощів буде замурзаний лакей із червоним носом.

Невседомський. Ха-ха-ха! Ось вам результат поетичних мрій графа Бжостовського.

Гості розкидаються на канапі, на кріслах, а граф починає читати листи.

Бжостовський (розпечатує листи, читає і рве їх один за одним). М-м... "просить завітати на чашку чаю. Судова вулиця, дім Тарновіота". (Рве й кидає.) М-м... теж "на чашку чаю, вулиця Магістрацька, дім Шкарупи". (Рве, бере другого.) М-м... "мій любий графе, ваша краса та інші достойності вашої душі..." (Злісно мне й кидає, бере другого.) "Ясновельможний графе, осмілююсь запропонувати вам рецепта незвичайного марципана, що припався моїй бабці від коронного гетьмана Жолкевського7, начиненого морелями, перцем і мушкатним горіхом". Перший раз чую, щоб гетьман був із начинкою. (Рве.) "Коханий графе, коли хочете узнати оповідання душі, що..." (Рве зі злістю.) І ось так щодня. (Знову бере.) "Ясновельможний графе! Прочувши від мого швагера в Ніжині.. " (Рве.) Якийсь кондитор із Києва повідомляє про свій приїзд до мене. Тільки його й не вистачало. Нехай їде до біса. (Рве, бере другого.) А! Це вже щось інше, вибачте, панове, знову скарга на мого жондцу Пшеменського... (Читає.) "Через нахабний його грабунок на великому степу.. м-м... діброву повирубував упень... наварив такого пива, що твердо йому доведеться... чотирнадцятеро селян продав у рекрути без жодного права...". (Згортає листа й ховає.) Так, здається, що мій жондца таки дійсно шахрай і каналія. Ну, там побачимо. Так ось як, панове, я вже й не кажу, що всі батьки, які мають дочок на виданні, чинять мені щодня візити. Я би вже тисячу разів післав до біса всю цю собачу комедію і виїхав би до Варшави, але згадка про ту дівчину, що я побачив тоді в цукерні, не дає мені спокою. Кожного дня я одержую десятки листів, але вона мовчить... Мовчить, як дівчина в казці. Адже ж вона повинна тепер зрозуміти, що значило тоді моє запитання, тепер, коли про мій зарік нявкають усі ніжинські коти на парканах. І чи не дивно ж, що в той час, коли моїм закладом розхвильовані всі панянки по всій Україні, одна єдина, до якої рветься моє серце, мовчить, мов зачарована принцеса.

Двігубський. Певне, її немає зараз у Ніжині.

Бжостовський. Певне, що так. "її ніхто не знає, вона з'явилась, як фея, на єдину мить і зникла в темряві ночі... Я обіцяв сто карбованців факторам-євреям, коли вони знайдуть панянку, що п'є каву без цукру і не любить нічого солодкого. До цього часу я чую на своїх устах мовби палкий поцілунок, пекучий смак гіркого мигдалю, що вона дала мені тоді на посміх. Де ти, моя гірка дівчино, принцесо гіркого мигдалю!

Двігубський. Клянусь литаврами, вас не зрозумієш, графе. То ви шукаєте солодкого, то враз жадаєте гіркого.

Бжостовський. Ви осли, коли не розумієте цього.

Невседомський (настобурчившись). Е-е, як це зрозуміти, е... осли... е... вибачте, мій пане... е... осли... Я не можу цього дозволити... я...

Бжостовський (не слухаючи, загарливо). Як же ви не розумієте, що вона не любить солодкого тому, що вона сама солодша від меду. Хіба троянді потрібні пахощі?

(Продовження на наступній сторінці)