Згадав, що в золотоноській сотні є приятель з бурси, Корній Загнида,— й пустився до нього.
Дорога була легка й приємна. Відчував, що раптом з чимось порвав найлюбішим, і від того стало легше.
Другого дня надвечір був у приятеля.
— Грицьку! Це ти? Де ти взявся? От так оказія...
Приятель справді по щирості зрадів зустрічі.
— Ні, ти скажи на милість! Грицько Сковорода! Я таки часто згадував: де він подівся? Гляди, встругнув яку штуку! Так воно й є! Взяв та й утік за кордон набувати знання. Ай, молодчага!
Корній Загнида жив старим парубком. У просторому козачому господарстві поралася стара бабуся. Скрізь було помітно старий господарський лад, але занехаяний у молодого господаря.
Після короткої розмови вони ввійшли в простору хату. Попід стінами стояли чепурні лави, по стінах — чисті миснички, полиці, рушники.
На одній полиці стояла купка книжок.
Але на підлозі валялося сміття. Видно, сам господар дуже мало дбав за це.
— Ну, чим же мені тебе шанувати! Випити хочеш, признавайся по правді?
Але Сковорода рішуче зрікся.
— Ну, так і знав! Тобі тільки в монастир—я не знаю, чому ти не пішов? Ні дівчат, ні горілки! А я, братухо, почав цідити потроху, особливо як трапиться добрий чоловік. З нудьги більш нічого робити! Біля хазяйства панькатись не маю охоти! В попи йти не збираюсь. А так, сиджу оце й для спочинку та розваги читаю Овідія[20].
— І в цьому маєш гармонію душі? — поспитав Сковорода.
— Яка там у дідька гармонія! А що ж мені більш робити? Що, я маю якийсь хист великий, чи що? Ех, братухо! Все це — ні до чого! Згниємо, помремо всі! Нащо тоді турбуватись, нащо клопотатися? Краще ні про що не думати, а так — Шукати собі щоденної розваги!
— У кожного своя вдача,— знехотя сказав Сковорода.
— Ну, а що ж ти маєш робити, друже? Яку мету собі поставив? Ти ж голова, Боже мій! — сказав Корній Загнида.
— Не знаю. Ще не думав. Якось теж не знаходжу собі стежки.
— Боже міц! Хіба ж можна! Стільки вчився, таку маєш науку — без діла! Хіба ж то можна? Можна сказати, сам як мандрівна академія!
Корній Загнида порадив Сковороді вступити до Переяславської семінарії за навчителя. Сковорода погодився.
Загнида написав листа до інспектора бурси, і Григорій на другий день, попрощавшися, пішов до Переяслава.
Єпископ був людина ретельна, дбайлива. В бурсі за всім доглядав сам, нікому особливо не довіряючи.
Сковороду прийняв і почав зразу ж повчати. Говорив старі думки, відомі Сковороді ще з часів бурсацьких.
Григорій скривився, обережно подав кілька своїх уваг, але гострих і рішучих.
Єпископ почав уважніш услухатись, розпитував про закордонне життя.
Григорій помалу, але коротко, ні на хвилину не порушуючи серйозності в голосі, почав розповідати за свої мандрівки.
— Але закордонне життя не пристало мені до вподоби, бо тамошні люди більш за земні блага дбають!
— Так, так, сину мій, починають там вольнодумствувати! Все це дуже шкодить людині. І я тобі, сину мій, раджу не йти за цими химерами чужоземними! Навчай, як завели, як поклали отці!
Сковорода знову скривився. Але далі тихо засміявся й нічого не сказав. Потому мовчки вклонився й вийшов.
В маленькій хатині, з зів’ялими квітками на лутках, у низеньких напівкруглих вікнах, Григорій завзято працював, складаючи лекції піїтики.
"Образ — це символ, це відбиток у слові переживань. Це дух Божий, що розсіявся в природі, а людина відчула його й одбила в слові".
Думка складається за думкою. І в міру того як вони розвивались, геть далі відходили всі старі підручники, безглузді, тупі й нудні.
І хотілось усе це розламати, просто викинути на смітник, а натомість вкласти живу душу.
Лекції проходили жваво й свіжо, й перший час Григорій поза ними, поза власною працею нічого не бачив.
Та що далі — Григорій став помічати, що бурсаки просто призвичаїлись і до його лекцій.
І тоді стало ясно, що загальна нудота навчання насунула хмарою й на його лекції.
В аудиторії сміялись, на задніх лавках перекидались папірцями, малювали карикатури.
Одного разу Григорій це зауважив, а в відповідь на це хтось грубо засміявся.
Більшість навчителів були жонаті, мали численні родини. Розводили свині, кури, збирали великими лантухами борошно й усім цим тішились більш, аніж наукою.
Якось покликали Григорія на родинне свято до інспектора. Туди зійшлися сливе всі навчителі. Чекали ректора й єпископа, але ті не прибули. Тоді вечірка пішла жвавіш.
Хтось на старій фісгармонії вигравав церковні мотиви. Хтось заспівав української пісні, заспівав — і замовк.
До Григорія підійшов його колега з молодших класів.
Розбалакались.
— Чому вам, колего, навчати якихось закордонних химер? — поспитав учитель.
— Тому, що я вважаю це за краще!
— Але ви цим самим одходите од заведеного порядку.
— Його заводили такі ж люди, як і ми з вами.
— О, то ви високої думки про себе. Їх складали мужі світлого розуму, Божеської думки. А ви хочете з ними зрівнятися?
— Яблуня повинна давати свій плід! Нащо ж людині його ховати?
— Не всяка яблуня добрі яблука дає!
— Але не всяка свиня може на них як слід розумітись!
Це було так спокійно й безвинно сказано, що колега лиш здивовано поглянув і не знав, чи образитись йому, чи засміятись. Далі мовчки відійшов і після того більш уже не звертався до Сковороди.
На третій день від єпископа прийшла грамота з гострим повчанням. Прочитавши, Григорій почервонів, очі йому гнівно загорілись.
Рішуче написав кілька слів на недбайливо відірваному клаптику паперу й передав послушникові.
Спокійно, з лукавою посмішкою розгорнув папірець єпископ, прочитав і знову між гнівом пробігла на устах тиха усмішка.
Aliud est sceptrum, aliud — plectrum[21].
Згадав ці слова.
— Ах, собачий син! Одна річ патериця, інша — сопілка! От загнув чумака.
Тоді так само вийняв клаптик паперу, чітко й поволі вивів кілька літер:
— Не живяше посеред дому моєго, творяй гординю.
Віддав папірець келейникові й замислився.
— Мабуть, утече. Справді, що втече! А шкода хлопця. Щирий і завзятий!
Тоді поклав спокійно хреста на повні, мов жіночі, груди, зітхнув і сів за папери.
Григорій дістав листа, так само насмішкувато розгорнув його, прочитав, усміхнувся й похитав головою.
— Ех, туполобі рясофори, годовані свині! Далеко вам, щоб нести високе насіння знання! Засохли, загрузли у власному гної.
— Відповіді, брате, не буде? —тихо поспитав послушник.
— Піди, поклонись своєму владиці й скажи, що Григорій пішов гуляти!
Після того хутко зібрав манатки, склав книжки. Прив’язав сопілку до пояса, розшукав свою високу карлючкувату палицю й вийшов. Ішов легко, повільно, не почуваючи ваги на плечах.
Зустрічав по дорозі гурти селян, рясні сади, білі хатки, що тонули в них.
І всьому радісно, по-дитячи всміхався.
У списках семінарії на виплату пенсії за той місяць проти імені Григорія Сковороди зоставалося порожнє місце.
В Томари[22] Сковорода був недовго. Спочатку манив спокій чепурного маєтку, що привабливо визирав білими плямами крізь густі кущі яворів.
Найбільшу насолоду мав, коли міг одійти далеко від будинку на леваду й там, сівши під дубом, дивився в безкраї обрії степів. Там виймав сопілку й стиха вигравав любі мелодії. Тоді степ прибирався в дивні смутні чари і, здавалося, вслухався в пісню самотнього пастуха.
А за всім тим усе дратувало в будинку.
Господиня була завжди заспана. Інколи, не соромлячись юнака, виходила в брудній одежі й довго й грубо лаяла кріпаків.
[1] "Alma mater" — "мати-годувальниця"; старовинна назва вищої школи (університету), що дає знання (духовну їжу) своїм студентам.
[2] Лавра — Києво-Печерська лавра — православний чоловічий монастир, заснований у 1051 р. вихідцями із бояр Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої князівської резиденції Берестове поблизу Києва. Статус "лаври" як головного великого монастиря дістав у XII ст.
[3] ...Пане Сковорода! (Нім.)
[4] Синьйоре Сковорода! (Іт.)
[5] Академія — Києво-Могилянська академія — перша вища школа на Україні та в Східній Європі, заснована в 1632 р. як колегія на основі об'єднання київських шкіл — Братської і Лаврської. Статус академії присвоєно в 1701 р.
[6] Митра — позолочений головний убір, що одягається переважно під час богослужіння представниками вищого православного і католицького духовенства.
[7] Етіопи — очевидно, ефіопи.
[8] Руссо Жан Жак (1717—1778)—французький філософ-просвітитель, письменник.
[9] Мала Росія (фр.).
[10] Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646—1716) — німецький учений, математик, філософ-ідеаліст.
[11] Монада — в ряді філософських систем — найпростіша неподільна єдність, першопочаток, основа явищ. Вчення про монади як абсолютно прості, непротяжні духовні сутності, що нібито лежать в основі будь-якого буття, є центральними в ідеалістичній філософії Лейбніца.
[12] Ганновер — місто у теперішній Федеративній Республіці Німеччині, адміністративний центр землі Нижня Саксонія.
[13] О, так... (Нім.)
[14] Мала Русь! (Нім.)
(Продовження на наступній сторінці)