— Тоді у мене є до вас розмова...— почав був Гайдук, але тут застогнала-заголосила рейка. На обличчі Гайдукові аж досада відбилася, що так перебили невчасно, але служба є служба, тут нічого не вдієш, тож розмову доведеться відкласти до іншого разу, а зараз треба зодягати мундир, навішувати важкий пістолет.
Вийшли разом, удвох і по вулиці йшли, і люди, які вискакували на металевий поклик, що лунав од управи, пропускали їх боязко. "Дожився — гірше вовка бояться!" — гірко думав Васильович. Гайдук же мов людей і не бачив: різав повітря, прямий, наче ніж, а на застиглім, холоднім обличчі — жодного поруху.
Аж тоді, як мимо школи проходили, ворухнулося на ньому зле і вороже: певно, згадав, як одкривав восени школу і що з того вийшло.
Він не забув — знайшов тоді нагоду поговорити з комендантом про школу в Тарасівці, у якій діти вивчатимуть німецьку мову
Ну, ще, звісно, письмо й арифметику, щоб не рахували на пальцях, бо тепер — вік машин і комусь же треба буде на них працювати, але основне — німецька мова, бо не буде ж гер Крюгер вивчати українську, щоб пррозумітися з власними наймитами!
— Ґут, гут! — схвально кивав комендант головою.
А коли "гут", то й не треба чекати, поки скінчиться війна: приміщення у них є, парти теж, ну а поки знайдуться вчителі, що володіють німецькою, він, Гайдук, сам поки що спробує повчити отих малих дикунів.
Одержавши ще одне "ґут", Гайдук шпарко взявся до справи: наказав засклити вікна хоч в одному класі, помити підлогу, побілити стіни, зібрати й полагодити парти, що їх іще не встигли спалити поліцаї, викликав Козачків та Зіну Кіндратівну — єдиних учителів, які лишилися в Тарасівці, і вони з'явилися, перелякані, бо думали, що їх заарештують. Зіна Кіндратівна захопила навіть вузлик з білизною, попрощалася з дочкою, і довго не могла втямити, що від неї хоче Гайдук: усе чекала, що ось він гукне поліцаїв та й накаже одвести в холодну. Коли ж зрозуміла нарешті, що поки що її лишають на волі, так зраділа, що забула, де вона і який зараз час,— бовкнула, мов з
КОНОПеЛЬ:
— А хто ж буде викладати історію?
Зіна Кіндратівна викладала історію, а Гайдук говорив лише про вивчення німецької мови, та ще письма й арифметики.
— Яку ще історію?
— Та України ж,— знітилася Зіна Кіндратівна: вже зрозуміла, що спитала те, про що й питати не слід.
— Забудьте й не згадуйте!.. Нічого забивати дитячі голови різними вашими історіями!.. І попереджаю: за найменшу спробу більшовицької агітації ви будете суворо покарані!
— А як же бути з підручниками? — несміливо спитав Козачок: мав на увазі підручники, що ними до війни користувалися учні.
— Підручники зібрати й переглянути. Усі сторінки, де "ми не раби", повиривати й спалити! Як і портрети всіх ваших вождів,— додав сардонічно.— Ми повинні готувати дисциплінованих і старанних трудівників, а не більшовицьких агітаторів. Наагітувалися, годі!.. І ще одне,— сказав Гайдук, коли вчителі вже звелися,— всі ви в найближчому часі повинні опанувати німецьку мову: в нашій школі не повинно лунати жодного слова іншою мовою! Тільки німецька!.. Все!... Можете йти!..
29 Л.Діма|хш
897
Учителі вийшли, мов у воду опущені. І коли Зіна Кіндратівна підійшла до Козачка — щось запитати, той аж сахнувся од неї:
— Не знаю, не знаю! — І смик за руку дружину: подалі од колеги, яка з першого ж разу встигла викликати гнів Гайдука.
Гайдук же того дня, коли мав уперше з'явитися в школі, встав дуже рано. Олька ще не проснулася, та Гайдук не став її будити, а підняв німу, яка спала на кухні, у запічку. Німа схопилася, зібрала похапцем свою нужденну постіль, кинулася до вмивальника: перевірити, чи не порожній. Бо якось забула, не залила звечора — Гайдук мовчки узяв її за вухо, провів до відра, показав на умивальник, а тоді став крутити, аж поки затріщали хрящі. Відтоді німа, підхопившись, насамперед кидалася до вмивальника.
Доки підігрівала каву й смажила яєчню, Гайдук встиг умитися й поголитись. Голився особливо старанно: упіймав себе на думці, що хвилюється. Вчора допізна сидів, готуючись до уроку, і хоч продумав ніби й усе, однак здавалося, щось таки забув, і те "щось" не давало спокою. Тому й голився з перебільшеною старанністю, і на мундирі ґудзики застібав, і надівав потім, після сніданку, високий кашкет з твердим, немов роговим, дашком. Узявши ремінь, завагався: чіпляти пістолет чи ні,— все ж таки школа, а' не поліція. Почепив: без кобури, без звичної ваги при правому боці почувався б, мабуть, не так упевнено,— весь час чогось бракувало б.
Клас зустрів його настороженою тишею. Попереду сиділи учні, всього два десятки, не більше, а на задніх двох партах — учителі: Козачок з дружиною та Зіна Кіндратівна. Вони мали опановувати німецьку мову разом з учнями. Гайдук пройшов твердою ходою до столу, повернувся різко до учнів, якусь хвилину помовчав, нагнітаючи тишу (так заходив колись викладач у школі розвідників — штурмфюрер' Брефт, витримуючи паузу й дивлячись строго, прискіпливо на завмерлих курсантів). Голосно привітався:
— Ґутен таг!
Діти підхопилися, заторохтіли партами, старші видихнули дружно: "Добри-идень!", найменші ж дивилися мовчки й налякано, не розуміючи, що хоче од них сердитий дядько.
— Вітатися треба по-людському! — мовив Гайдук невдо-волено.— Що за добридень? Гутен таг, а не добридень!.. Ану давайте ще раз!
Діти заґелґотіли, як налякані гуси.
— Шлехт!.. Зер шлехт!.. Дуже погано!.. Ану давайте іще раз. Всі разом, за мною: ґутен таг!
Тепер вийшло мов трохи краще. Гайдук іще кілька разів
примусив повторити німецьке вітання, врешті сказав, що для
першого разу досить. і
— Генуг! Сідайте!.. Віднині Ц удома вітайтеся тільки по-німецькому! Привчайтеся до людської мови! — Краєчком ока бачив, як завмерши слухають його вчителі, і це його тішило.— Я навчатиму вас німецькій мові. Вивчивши цю мову, ви будете вільно спілкуватися з нашими визволителями — німцями. Поки що я розповім вам про Німеччину та про її великого керманича — фюрера...
Гайдук підійшов до класної дошки, взяв шматок крейди: намалювати карту рейху, унаочнити, так би мовити, матеріал. Дошка була вся геть подряпана, поліцаї постаралися й тут, хтось із них чимось гострим видряпав слово, місце якому хіба що на паркані,— Гайдук од того слова й почав: повів білу лінію догори, а потім праворуч. Спиною відчував, як діти стежать за його рукою, що виводила контури рейху.
Він уже майже закінчив, коли позаду, за спиною, пролунав посвист. Рука здригнулася, крейда мало не випала додолу.
Різко обернувшись, Гайдук втупився в клас.
Учні сиділи принишклі, посвист, здавалося, аж попригинав їм голови.
— Хто свиснув?!
Діти мовчали. Ворухнувся був Козачок, але Гайдук застережливо наставив на нього долоню: хотів, щоб учні самі видали злочинця.
— Так хто свиснув? — пішов поміж партами.— Ти? — Учень аж головою затрусив: "Не я!" — Так хто ж, як не ти?.. Не знаєш? Не чув?...— Постояв над зовсім розгубленим учнем, повернувся до столу— Встать! — Діти встали, підхопилися й учителі.— Ви сидіть! — махнув на них рукою Гайдук І до дітей: — Вийти з-за парт! На коліна!" Всі на коліна!"— Бо хто опустився одразу ж, а хто іще й возькався: менші оглядались на старших, не знаючи ж, мабуть, як це робити.— А тепер слухайте: ви будете стояти на колінах, поки не скажете, хто свиснув!.. Ферштеєн?..
Підняв крейду, став домальовувати карту. І тільки торкнувся крейдою дошки, як знову свиснуло, тепер уже ледь чутно, несміливо, так, наче пробувало: ану ж, чи вийде? Гайдук аж крутонувся на місці.
— Хто свиснув?.. І цього разу не скажете?
Учні мовчали. Менші вже схлипували, старші низько поопускали голови.
29*
899
— Що ж, тоді вам доведеться стояти на колінах до вечора!.. І завтра також... І післязавтра... Будете з дня у день стояти
на колінах, поки я не дізнаюся, хто свиснув.— Гайдук поклав на місце крейду, витер ганчіркою пальці: продовжувати урок він уже не міг. Поманив Козачка. Той підхопився, мов у*ень, грюкнув кришкою парти.— Продовжуйте урок, поки я схожу в управу.
Козачок одразу ж став пробиратися поміж стіною і партами, бо прохід посередині був зайнятий учнями. Гайдук же йшов вулицею, і в ньому все аж кипіло. Наглий той посвист і досі лунав йому в вухах, перед очима гойдалися голови учнів, опущені уперто донизу "Щенята!.. Більшовицьке поріддя!.."
Навмисне затримався в управі. А коли, повернувшись до школи, зайшов у коридор, крізь щільно зачинені двері класу почув якісь голоси. Постояв прислухаючись, одчинив різко двері:
— В чім справа?
В класі одразу ж запала тиша. Старші все ще стояли на колінах, а малеча сиділа за партами.
— Хто дозволив?! — запитав грізно Гайдук.— Ви? Козачок, червоний, наляканий, сам на себе не схожий, аж
позадкував од Гайдука:
— Не я... Не я... То он вона! — Та й показав пальцем на Зіну Кіндратівну.
— Ага!
Гайдук втупив очі в учительку, і чим довше дивився на неї, тим більше вона знічувалась.
— Ідіть-но сюди!
Зіна Кіндратівна слухняно звелася, пробралась поміж партами й стінкою. Стала біля крайньої парти, обперлась об неї рукою: її, мабуть, уже й ноги не тримали.
(Продовження на наступній сторінці)