Гриця ми знали ще змалку. Він і тоді чи в хаті, чи в садочку завжди бавився своєю різноманітною зброєю. А увечорі, коли лагодилися лягати спати, все те верталося на своє місце.
Дерев'яна рушниця ставала в куточок, а шаблі, списи та луки розвішувались на стіні, коло його ліжка.
Мати часто посміхалась, дивлячись на скупчення тієї зброї, а іноді й гнівалась, що у хату наносить різного паліччя, але Гриць, насупившись, серйозно відповідав:
— І що то, мамо, за козак, що зброї не має?
А потім, мов жартуючи, додавав: — Що ви думаєте, як нападуть вороги, то вашими горшками та мисками будемо одбиватись чи що?
І мати, усміхнувшись, заспокоювалась.
А Гриць не раз просив татуся купити йому справжню рушницю.
Але то було давніше, а тепер він уже переходив до п'ятої класи.
Тепер Гриць не раз ходив із старшим братом на полювання то на диких качок, то на зайців.
Часто стріляв у ціль, а також убив кількох галок.
Але сьогодні, коли він прийшов із школи й показав річне свідоцтво, де рівненьким рядочком стояли лише дуже добрі оцінки, тато дозволив йому взяти дрібно каліброву рушницю.
— Іди, — сказав лагідно батько, — може якого горобця в саду злякаєш. —— Проте старшому синові доручив наглядати за ним, хоч здалеку.
І Гриць, схопивши новеньку рушницю, ніби на крилах, полетів у садок. А день був сонячний і гарний.
Ліворуч, у долині, за вербами, хлюпосталась річка, а ген далеченько за садком, починався й тягся аж до обрію, мов хмара, ліс.
Розповідають, що в ньому трапляються дикі кози та інші звірі. Налітаючи з лісу, часто над хутором кружляють великі шуліки, а іноді навіть і орли.
Казав дідусь, що стереже поблизу баштан, — пригадав Гриць, — що двічі стріляв на здоровенного шуліку, коли той курку схопив, і не влучив.
І, йдучи садком, хлопчина мріяв про диких кіз, про вовків. У садку в цей час ходила індичка з індичатами, які, ганяючись, ловили комах.
Наш юний мисливець помітив, як індичка, піднявши голову вгору й повернувши її набік, щось побачила й киркнула. Індичата, мов по команді, сипнули в різні боки й поховались у траві .
Гриць і собі глянув угору, знаючи, що це означає якусь небезпеку — кібець абощо.
Але нічого не помітив. Пішовши в холодок під дерево, він знову став придивлятися. Справді, далеко вгорі літав шуліка. Гриць навіть подумав: "І як та індичка могла помітити?"
А хижак тим часом кружляв і поволі знижувався над річкою. Ховаючись попід деревами, хлопець і собі став поспішати до річки.
Він знав, що на річці є качки і той може напасти. А птах, кружляючи, спускався все нижче й нижче. Раптом він стрілою полетів униз. Було чути, як закричали качки там, де за кущами верболозу зник напасник. Гриць з усіх сил кинувся туди. Він уже добігав до верболозу, як схопився шуліка і швидко почав підійматися вгору, щось тримаючи в пазурях.
Хлопчик тремтів від хвилювання: влучить чи ні?
Вибравши зручний момент, він прицілився й вистрелив. Звук був слабий, але хижак здригнувся весь, мов з переляку, частіше замахав крилами, потім ніби зупинився, гойднувся й почав падати, все ще махаючи крилами.
Хлопчик стояв і не вірив своїм очам: хижий птах справді падав. Гриць рушив з місця лише тоді, коли побачив, що, падаючи, хижак випустив щось з пазурів, і воно, впавши додолу, закрутилось на місці. Підбігши ближче, наш мисливець був вражений несподіванкою: це був тхір! Він ще плазував, ошкіряв зуби й люто сичав. Кількома ударами хлопець покінчив з тхором і кинувся до шуліки, який бив крилами об землю й намагався втекти. Він був поранений у крило й не міг летіти.
За кілька хвилин з нечуваною радістю Гриць наближався до хати, несучи тхора і здоровенного хижого птаха.
Лише прийшовши додому, хлопець догадався, що тхір підкрадався на березі до качок і, не схопивши їх, бо вони, побачивши шуліку пірнули в воду, сам потрапив шуліці в пазурі.
Ця Грицева перемога швидко облетіла весь хутір.
Про нього говорили і старі й малі. До нього приходило багато дітей, щоб подивитися на справжнього лютого шуліку.