«Ярлик на князівство» Валентин Чемерис

Читати онлайн повість — химерію Валентина Чемериса «Ярлик на князівство»

A- A+ A A1 A2 A3

Це він пізніше, програвши в сорок першому війну, у відчаї вигукне: "Ленін залишив нам державу, а ми її перетворили в лайно".

Р.S. Сталін почав користуватися двійниками після убивства Кірова.

Їх було в нього кілька. Найвідоміший — Євсей Лубицький, тихий український бухгалтер з Вінниці. Він і стояв на трибуні мавзолею.

Подальша його доля не зовсім благополучна (а втім, з вогнем грався): у 1952 році його арештують. Надто захопився "грою в Сталіна". Звільнять вже після смерті Сталіна і вишлють в Середню Азію, в Душанбе, де він і завершить свої земні дні у році 1981–му.

ЯРЛИК НА КНЯЗІВСТВО

Берлін, готель "Бельв’ю"

"Гут, гут!!!" — вигукував зворушений чи не до сліз новий володар ярлика на княжіння

— Священна тисячолітня німецька імперія зустрічає свого дорогого гостя — Великого князя Московського Йосипа ІV Джугашвілі, видатного діяча, стратега і тактика, геніального продовжувача справи Йосипа Сталіна, вождя і батька всіх московітів, вірного учня Адольфа Гітлера, — аж захлиналися московські репортери, ведучи прямий репортаж на Москву з урядової платформи берлінського вокзалу.

Під звуки державного гімну Німеччини червоні полотнища наче з неба почали спускатися і серед них з’явився портрет засновника тисячолітнього рейху, вічного фюрера фашистської Німеччини Адольфа Шикельгрубера, світові відомого як Гітлер.

Як тільки полотнище із зображенням фюрера спустилося, Йосип ІV миттєво виструнчився, аж наче в одну мить і зростом побільшав (здається, він непомітно зіп’явся на носки чобіт), віддав честь полотнищу, вклонився йому по пояс ("За руським звичаєм", — миттєво уточнять репортери). Випроставшись, великий князь розгублено закліпав віями — здалося, що мишачі вусики під носом у фюрера нервово засмикалися — невдоволено чи й навіть погрозливо.

"Тю, чорт! Мана якась. Чи Адольфішка й справді чимось незадоволений? — подумав князь і поспішно перехрестився — слава Богу вусики мовби заспокоїлися. — Здалося, — перевів подих князь. — Цур йому пек!"

Ще раз — вже з власної ініціативи, — віддавши фюреру честь, князь з явним полегшенням подався з міністром зарубіжних справ рейху в обхід почесної варти, потім щось пробурмотів, як вони піднялися під балдахін, пробурмотів нерозбірливо, то соваючи собі під вуса люльку, то виймаючи її та картинно затискуючи в кулаці, то знову тикаючи її під вуса… Бурмотів не більше хвилини, але перекладач те коротке шамкотіння перекладав досить довго, використовуючи стандартний набір слів, що відповідав даному моменту: слава, мовляв, великому, незрівнянному, вічно живому фюреру великого німецького народу, надії й опори всього передового людства; слава нації священної німецької імперії; хай живе дружба між народом рейха і народом Великого Московського князівства. Слава творцеві Великого Московського князівства–2 Йосипу Віссаріоновичу Сталіну, який був і залишився на віки вічні великим другом великого Адольфа Гітлера!!!

Під спалахи магнію, репортери кинулися до гостя рейхсканцлера, але той, затиснувши у руці люльку — наче відгородився од писак. Правда, пробурмотів (він взагалі не вмів виступати, особливо без заздалегідь написаного тексту), що він неймовірно щасливий, адже прибув на священну землю тисячолітнього рейху, на історичну батьківщину найвидатнішого із найвидатніших вождів світу Адольфа Гітлера (забувши, правда, що історичною батьківщиною останнього є Австрія), на землю наших великих друзів і соратників…

І без передиху кинув репортерам:

— Решту придумаєте самі, недарма ж вас величають борзописцями!

Зазвичай його супроводжував у низько насунутім на лоба кашкеті з випуклим срібним черепом, що закривав йому чи не половину лиця, протектор, особистий представник і наглядач рейхсканцлера при Московському князівстві–2 в чині обергруппенфюрера СС. Він постійно ходив у картузі, не знімаючи його навіть за обіднім столом, і Йосип ІV, спілкуючись з ним чи не щодня, так і не загледів, а яке ж у нього лице і чи є воно взагалі в обергруппенфюрера СС?

Після Чехії, яка у вересні 1941 року була оголошена протекторатом Богемія і Моравія, настала черга й переможеній Росії, яка в жовтні того ж року після розпаду СРСР, була оголошена протекторатом під йменням Велике Московське князівство–2. Тоді ж у Кремлі на флагштоці було піднято штандарт протектора з рунічними знаками СС, а в Гранатовитій палаті Кремля з’явився його кабінет. Звідтоді впродовж більше як піввіку при московському князеві з величальним епітетом великий, змінюючи один одного, невідлучно знаходяться наглядачі старшого брата — протектори.

Протектор з латини перекладається як охоронець, захисник чи покровитель. Вважалося, що таким він і є при московському князеві. Без його відома чи підпису в Московському князівстві не приймався і не був дійсним жоден папірець — особливо у зовнішніх відносинах і Йосип ІV звик до нього, як до власної тіні і вважав, що так і треба. Зрештою, він мусить бути постійно в курсі, чим займається його холоп. Протектор супроводжував великого князя і в Берліні, не спускаючи з нього похмурого погляду. І Йосип ІV навіть був спокійний — ходить тінню за ним протектор, значить все гаразд.

На закінчення офіційної церемонії гостей повели до чорних лискучих "мерседесів" і в супроводі есесівців на мотоциклах відвезли до готелю "Бельв’ю", старовинного палацу, у якому традиційно поселяли високопоставлених гостей німецького уряду.

У "Бельв’ю" колись був кабінет фюрера і зала для засідань вищого керівництва рейху, перетворені пізніше на музей, а тому гостей, яких поселяли в престижному урядовому готелі, незмінно вели до кабінету засновника тисячолітнього рейху. Не питаючи, звісно, на те їхньої згоди — то був обов’язковий сакральний ритуал.

Повели і Йосипа ІV та найближче коло осіб, що його супроводжували, і московіти на чолі зі своїм князем великим під спалахи магнію, стрекотіння кіно— і телекамер мусили затято кланятись численним портретам та скульптурам Адольфа Гітлера. Ще й у котре запевняти, що вони "неймовірно схвильовані, раді і горді", що прилучилися до найбільшої святині світу — місця, де жив і працював сам фюрер, організатор і натхненник Великої Німеччини, творець її тисячолітнього рейху — "Третього рейху, а четвертому не бувати!". Від тих, здавалося б, безконечних поклонів до зображень Адольфа в Йосипа ІV розболівся поперек (великий князь страждав остеохондрозом), тож ледве діставшись до відведених йому апартаментів, князь упав крижнем, подумки кленучи "німчуру" та "Адольфішку". Але тільки десь чувся стукіт чи й навіть шерхіт, готовий був, незважаючи на остеохондроз. схоплюватися і знову кланятись перед зображенням фюрера, що було і в номері, кричати "Хайль Гітлер" стільки, скільки й треба було за ритуалом. І нічого не вдієш, руські завжди в таких випадках кажуть: на чиєму возі їдеш, того й пісні співай.

Зрештою, захотілося випити.

І не просто випити, а добряче дриболизнути. За руським звичаєм. Щоб забути про все-все і відчути себе паном, а не слугою панським. Хотілося набратися до чортиків і хоч на якийсь час забути, що він у Берліні, куди прибув принизливо просити в "німчури" ярлик на князівство.

Крекчучи — клятий хондроз! — встав, розтираючи кулаком поперек, знайшов у холодильнику цілу батарею пляшок і серед них його улюблений французький коньяк.

Чи була в холодильнику ще й закуска, навіть не дивився. Є коньяк — що ще треба!

Знайшов у номері склянку, налив по вінця, хукнув, чикилдикнув її одним духом. І через мить йому полегшало, разом із живлющим хмільним трунком, що так і розлився по всьому тілу.

Як і його попередники з роду Джугашвілі, починаючи від самого прапрадіда, Йосип ІV теж був скритним алкоголіком (а втім, про його захоплення чаркою на самоті знало чи не все князівство) і пив, коли хотів набратися до положення риз неодмінно сам, зачинившись у своїх покоях. Не довіряй нікому, навіть патріарху московському (а що б він пив з патріархом — церковне вино — компот?) А при свідках старався не розслаблюватися і знати міру, аби ніхто й ніколи не бачив його величність п’яним, як останнього руського мужика. А ось сам на сам набирався по зав’язку. І тоді вранці довго не міг дійти до тями і збагнути де він перебуває? На цьому світі чи вже на тому?

Того разу в берлінському готелі князь спорожнив дві пляшки свого улюбленого французького коньяку, набрався як чіп і, впавши на широчезне ліжко (здається, подружнє, але воно було таким широким, що супруженцію на ньому можна було місяцями не бачити, навіть сплячи з нею) і провалився у щось липке і тяжке…

Коли вранці, стогнучи й кленучи себе, що хильнув добрячу зайвину, хапаючись за голову, що гула джмелями й розколювалася, як наче репався перестиглий кавун, то зненацька виявив біля себе якусь… дівицю. Отакої!

Та ще й голу — голісіньку! В чім мати народила. Правда, звабливу — фізія нічогенька! — було на що подивитися, не кажучи вже про інше… гм-гм…

— Свят, свят!.. Мана якась! Наваждєніє! Отак набратися! Чувишка поруч ввижається.

Перехрестився, протер очі, закліпав, але мана не зникала: на ліжку біля нього і справді в реальності лежала дівиця — довгонога і гола — голісінька отроковиця. І справді було на що подивитися, не кажучи вже про… гм-гм… інше…

Таки не сниться йому і не меречиться…

(Продовження на наступній сторінці)