— Виходить, я теж уклав з німцями своєрідний "Брестський мир", — промовив не так до портрета, як сам до себе. — Через 23 роки після вашого Брестського миру. Ваш Брестський мир здорово вас виручив, дякуючи йому ви — а разом з вами і ми, — тоді вціліли біля керма влади і втримали свій режим. Мудро ви тоді вчинили, дорогий мій учителю. Я взяв з вас приклад і уклав свій "Брестський мир" — гадаю, він теж мене виручить і, врешті-решт, порятує владу. А що довелося чимало втратити з того, що я мав до сорок першого, так і ви, учителю, пішли у вісімнадцятому році на колосальні жертви й поступки перед німцями.
Пахнув димом.
— Що говорити: діло зроблене. Тепер треба думати, як утримати владу і Московське князівство–2 перетворити у щось путнє.
Вранці вождь звелів негайно розчохлити зорі на вежах Кремля. Хай усі москвичі — та й не тільки вони — побачать, що в Кремль повернувся його істинний хазяїн.
І коли брезент було знято і рубінові зорі спалахнули так, як вони сяяли до війни, Сталін підняв бокал "Сапераві" — легкого грузинського вина, яке любив:
— За Московське велике князівство — два, яке колись стане ядром нової російської імперії. За зорі на вежах Кремля, які сяють так же, як і сяяли до війни. І в них я бачу запоруку нашого майбутнього успіху!
(Московські поети відразу ж почали складати оди: про те, що Великий Сталін у Кремлі, а отже, запанували мир і щастя на землі; про те, що Великий Вождь, керманич, учитель і батько людства на своєму посту і як завжди думає за народ, а над Кремлем велично сяють рубінові зорі — для всього передового людства, і т. д., і т. п. в тому ж і в тому ж дусі! Як писали до війни, так і знову заспівали — пребадьоро — оптимістично).
Вождь залишився задоволеним, адже все було так, як і мало бути: Москва, Кремль, знайомий кабінет з портретом Леніна і, головне, з ним була його влада. Правда, її значно обкарнала німчура на чолі із своїм Адольфішкою, але дещо і йому залишилося. А могло бути й гірше. Він і це, що здобув, міг втратити: Москву, Кремль, владу… Виходить, він ще й добре відбувся. А бункер у Куйбишеві хай стоїть в готовності № 1 — мало, що може трапитись. Як і два спецпоїзди з кількома тисячами бійців внутрішніх військ, з кулеметами і легкими гарматами. Поїзди хай стоять, як кажуть, під парами, готові в будь-яку мить вирушити з ним до Куйбишева, до бункера, що притаївся там на глибині 37 метрів.
З Берліна надійшла телеграма, яку він уже знає напам’ять:
"Москва, Кремль.
Його Превосходительству Йосипу Сталіну.
Прийміть мої найщиріші вітання з нагоди Вашого щасливого повернення до Москви, у свій робочий кабінет у Кремлі.
З твердою надією, що між Великою Німеччиною і Великим Московським князівством–2 почнеться велика ера добросусідства та співробітництва на благо обох держав у нових історичних реаліях.
Адольф Гітлер".
Нечутно (але він все ж почув, здригнувся і насторожився — хоч і не подавав виду: не любив, коли без дозволу заходили до його кабінету) відчинилися двері.
Він полегшено перевів подих (збоку здавалося, що він просто випускає порцію диму з люльки): Молотов і Берія. Цим довіряти можна і тільки вони мають право заходити в його кабінет у будь-який час, не питаючи на те дозволу, хоча… Довіряв він їм умовно, повністю вождь не довіряв нікому. Крім, звичайно, самого себе. Та й то…
— Коба, дозволь тебе привітати з телеграмою Адольфа Гітлера. (Сталін щось невиразно гмикнув, закутуючись хмаркою диму). За нашими даними вона підписана особисто фюрером. І послана з його ініціативи. Тож будемо сподіватися, що вона щира і по-своєму сердечна. Свої вітання тобі також передає Ріббентроп.
— А-а… "дорогий герр Ріббентроп"? — буркнув вождь, пригадавши як він колись вітав цього бонзу третього рейха. — Що він там… бажає?
— Ділових зустрічей у майбутньому. Згадує — майже захоплено, — свої довоєнні візити в Москву, Большой театр, нічний прийом у твоєму кабінеті, Коба. Мріє невдовзі відвідати Москву і знову з тобою зустрітися.
— Мріяти у нас нікому не заборонено — на жаль.
Перевів погляд на Берію.
— З чого будемо починати, товаришу Сталін, — блиснувши склянками пенсне, виструнчився той.
— Так ніби ти не знаєш, з чого починати, Лаврентій! З того, з чого ми й раніше починали. І, до речі, ніколи не уривали наші починання. За війною з німцями ніколи було займатися внутрішніми ворогами. А вони, скориставшись моментом, розплодилися. Пора вже почати проріджувати їхні зловредні ряди. З істинно більшовицьким розмахом, Лаврентій! До нігтя їх, до нігтя! Як тифозну вошу! Треба, не відкладаючи справи в довгий ящик, допомогти їм по швидше потрапити… Куди потрапити нашим ворогам, Лаврентію?
— На той світ, товаришу Сталін! — з готовністю відповів Берія і навіть азартно потер руки.
— А точніше, товаришу Берія?
— У землю, товаришу Сталін!
— Попав… пальцем у небо, — вишкірив Сталін жовті од нікотину щербаті зуби. — Ми, Лаврентію, гуманісти, тому будемо відправляти їх не в землю, а — на небесі. Кажуть, що буцімто там є якесь царство. Отож, хай вони там і розкошують. — Погасив посмішку, мовив із злістю: — Нема їм місця на землі, земля нам потрібна під урожаї сільськогосподарських культур. Уцілілих треба годувати. А відправляти їх краще на небо. На небо!.. Пригадується мені такий випадок з життя Івана Грозного, який був вельми винахідливим у боротьбі із зрадниками та в придумуванні їм кари. Якось він велів схопити одного боярина… Пригадується, його прізвище Голохвастов… Посадили, значить, того боярина на бочку з порохом. Іван Васильович звелів підпалити порох. Ну, порох і вибухнув. Цар задоволене потім пояснював: він таким способом допоміг зраднику піднятися на небо.
— Вельми дотепно, товаришу Сталін.
— На жаль, це не я проявив дотепність, а — Іван Васильович, учитель наш! Так ось і ти, Лаврентію, дій з нашими ворогами так же дотепно.
— Радий старатися, тільки…
— Що — "тільки"? — похмуро і чомусь підозріло вождь.
— Тому, що де набрати по бочці пороху на кожного нами заарештованого? Лише в одному тридцять сьомому ми схопили більше мільйона. Тут продукції й кількох порохових заводів не вистачить. Нераціонально.
— Та-ак, — погодився вождь. — Ворогів у нас більше, аніж наші заводи зможуть випускати пороху. Жаль… А втім, будемо відправляти їх на небесі дешевшим способом… Жаль, що Колима і Магадан нині не належать Московському великому князівству.
— Вони тепер належать Магаданському, товаришу Сталін.
— Треба буде з ними зв’язатися і якось умовити їх до нас приєднатися. Щоб нам було куди засилати наших ворогів.
— Бу сполнєно, товаришу Сталін.
Як за помахом чарівної палички (Молотов і Берія на мить відволіклися) на столі великого московського князя як уродилася пляшка "Сапераві", а за нею і три бокали.
Вождь власноручно — а це вказувало на його добрий настрій, — хлюпнув до бокалів свого улюбленого вина, кивнув, щоб соратники взяли свої бокали.
— Капітально посидимо сьогодні у мене на Ближній дачі… До речі, Лаврентію, збери на шосту годину членів Політбюро — посидимо, як колись сиділи ще до війни.
— Слухаю, товаришу Сталін!
— А зараз я хотів би… хотів би повторити один свій довоєнний тост. — На мить задумався: — Він, якщо мене не зраджує пам’ять, звучить так: "Я знаю, як сильно любить німецька нація свого Вождя і тому мені хочеться випити за його здоров’я!"
— І за майбутній Пакт про ненапад і дружбу між нашими народами — великим німецьким і великим московським, — додав Молотов.
— А також пропоную випити за нашого усіма нами любимого і дорогого Йосифа Віссаріоновича Сталіна! — аж верескнув Берія. — За того, під чиїм мудрим керівництвом ми здобули таку вражаючу перемогу і знову знаходимося в Кремлі! Сталін кивнув на знак згоди і вони мовчки випили.
— Молотов, — вертячи в руках порожній бокал, озвався вождь, — не забудь подякувати фюреру за його тепле вітання. І заодно передай моє вітання дорогому герру Ріббентропу. Додай: ми теж сподіваємось невдовзі зустрічати у Москві дорогого герра Ріббентропа… Як кажуть — під вусами у вождя майнула крива посмішка, хоч жовті, котячі очі його залишалися холодними, — з вовками жити… — Як там далі, Лаврентію? Сподіваюся, ти знаєш народну мудрість?
— Так точно, товаришу Сталін! З вовками жити, з вовками й дружити!
— Точніше, точніше, Лаврентію, народну мудрість треба краще знати: з вовками жити — по-вовчому вити.
Так почалася ера Великого Московського князівства–2 — під мудрим керівництвом дорогого і любого… — і т. д., і т. п. — керманича, батька і вчителя всіх народів, геніального стратега і тактика неперевершених перемог товариша Сталіна — Великого Московського князя.
ЯРЛИК НА КНЯЗІВСТВО
або Три дні дзвонити у всі дзвони!
20 листопада 2020 року до першого перону Білоруського вокзалу урочисто підкотив спецекспрес Берлін — Москва. (Як схвильовано один із журналістів зазначатиме, "з почуттям виконаного обов’язку")
(Продовження на наступній сторінці)