ОРТСКОМЕНДАНТ сміється і крутить головою... Запіхтів цигаркою:
— Але, панове!.. До театру... (переводить очі з Матіса на ОЛЬГУ, з Ольги на МАТІСА).
ОЛЬГА, насупившись, дивиться на шахівницю. Враз робить хід:
— Мат!..
— "Мат"... Дійсно... (проговорив ЛЯЙТЕНАНТ розгублено й здивовано)...
...............
МАТІС засопів, встав із свого місця, підійшов до столика і, заступивши Ляйтенанта спиною, став... Стоїть, перебираючи рукою шахи, а очима наставившись на ОЛЬГУ — роздумливо, захоплено й насмішкувато воднораз...
ОРТСКОМ.:
— Панове, до театру!..
МАТІС:
— Ще маємо час... (і до Ольги) — Так, кажете що ви інтелектуально стоїте вище за нас?..
ОЛЬГА засміялась...
МАТІС сів до столика й, не кажучи нічого, почав розставляти шахи. А тоді зробив жест рукою:
— "Прошу"...
ОЛЬГА теж почала розставляти шахи... Матіс серйозно, Ольга недбало.
ОРТСКОМ. і ЛЯЙТЕНАНТ:
— Браво!.. "Браво"!..
— От тепер — (загув ортскомендант) — буде г-р-а!.. (і наче кондуктор чи круп’є) — НА КАРТІ СТОЇТЬ ЧЕСТЬ НІМЕЧЧИНИ!!. Докажіть цьому дівчаті!..
ОЛЬГА тривожно стрельнула очима!
— Ну, навіщо аж так...
ОРТСКОМ.:
— Ні, ні!.. Виклик кинуто... Накликали Ви собі біди, дівчино!.. Тримайтесь... (сміється).
— Прошу... — показав МАТІС рукою категорично... Потім подумав. Подивився на Ольгу примруженими очима пильно і промовив великодушно:
— Попереджаю — я шахист першої категорії... Берете слова назад?!.
ОРТСКОМ.:
— На карті стоїть честь Німеччини!..
ОЛЬГА сумно, ніби жартуючи:
— Про честь України в світі взагалі не говорять... (розставляє помалу шахи, дивлячись в той час пильно на Матіса).
МАТІС, дивлячись теж їй в очі:
— Ще раз попереджаю...
ОЛЬГА усторч, з тихою посмішкою:
— Коли мова мовиться про честь... (павза, і раптом випалила тихо, але дерзко) — Хочете фор туру?..
МАТІС йорзнув на стільці, метнув очима і категорично, показавши рукою:
— Прошу... Ви граєте білими...
— Ні, ми зараз погадаємо... Ви поставили питання в таку площину... (Ольга взяла по пішакові в праву й ліву руку, заклала руки за спину, потім простягла обидві Матісові).
МАТІС подивився на праву руку, потім на ліву... і поклав свою тяжку лапу на ніжну жіночу. Поклав на ліву:
— "Ближче до серця..."
ОЛЬГА розтулила пальці, але Матіс не взяв зразу пішака, а затримав руку, поволеньки вибираючи того білого пішака з пальців... — "Бачите, щастя по моєму боці..." — потяг до себе руку й хотів либонь поцілувати. Але Ольга жартівливо одібрала руку:
— Ні, ні!... Ми зараз з Вами вороги — (і "удавано" грізно насупилась) — от ми зараз будемо воювати...
Всі засміялися з дотепу...
МАТІС подивився й похитав головою!
— Але ж... Ну, ну... Чи у вашій країні всі жінки такі затяті?.. (павза) — Ходжу від Короля...
ОЛЬГА:
— Чи затяті?.. Як часом... (подивилась на дошку якусь хвильку, знизала плечима і:) — Що ж... (зробила хід пішаком) — Ходжу від Королеви...
(Гра почалася).
МАТІС, почавши недбало, дедалі більше зосереджується і водночас захоплюється грою:
— Якщо Ви програєте... (робить енерґійно хід) — Ґарде!.. От... Якщо Ви програєте...
ОЛЬГА:
— То ви мене розстріляєте... (засміялась) — Маєте "вилку", гер... (той аж закліпав очима і закусив губу, зосерджуючись з усієї сили... Ольга ж докінчила): — А якщо ВИ програєте, то, знову ж таки... Ви мене розстріляєте... Ні, повісите?.. Так чи що?.. (і зареготалась, а з нею і всі).
ОРТСКОМ.:
— Ой, пані, пані!.. Вам треба втяти язика, і гер Матіс Вам це зробить...
КАТРЯ стривожено, півголосом:
— Ольго... облиш... Бо то не жарти...
ОЛЬГА, метнувши очима і враз примруживши їх, так лагідно-лагідно:
— ...Ні, не жарти... Цей гевал... тут ось, у цій кімнаті мусить бути розгромлений нещадно... Це йому не з пукавки стріляти... і не стеком хвиськати...
ОРТСКОМ.:
— Що вона каже?..
ОЛЬГА, роблячи хід:
— Вона каже, що можливо будуть бомбить і їй страшно...
Всі зареготалися, крім Матіса.
ОРТСКОМ:
— Це війна гірша ніж з бомбами, в мене нерви не витримують, а бомби пхі-і... А ВИ що сказали?
ОЛЬГА, роблячи хід:
— А я кажу, що не такий страшний чорт, як його малюють... (всі знову зареготались)... Чи так, гер Матіс?..
МАТІС, над дошкою, роблячи зосереджено хід:
— Яволь...
КАТРЯ знову сиділа мовчки, лиш нервово жмакала хустку і стежила великими переляканими очима за грою, стежила за німцями, кілька разів поривалась знову щось сказати, але замість того брала до уст крайчик хустки.
МАТІС, сопучи розгублено й витираючи піт, раптом помурмотів:
— Ми будемо грати три партії...
ОЛЬГА недбало:
— Про мене... (іронічно) — Це називається "відступаємо на зарані приготовлені позиції"...
МАТІС лише засопів... Червоний і напружений, і затятий вид його — це символ зачепленої сліпої амбіції..
По довшій павзі ОЛЬГА зробила хід:
— Шах!..
МАТІС захистився...
— Шах!..
МАТІС довго думав, кусав губи... і раз рвучко обернув дошку "білими" до Ольги і впочав встановлювати шахи наново...
А ОЛЬГА тихо вимовила:
— Мат...
ЛЯЙТЕНАНТ і ОРТСКОМЕНДАНТ перезирнулися, знизуючи плечима...
Гра продовжується...
В той час як МАТІС грає з величезним зосередженням, ОЛЬГА грає досить недбало, щось зважуючи та поглядаючи скоса на нього й на інших своїх гостей, іноді скручує головою зовсім не до гри...
МАТІС, зробивши хід, засичав:
— Пардон... Цей хід хибний, беру назад... я ще не походив...
— Будь ласка, гер... (великодушно).
По якомусь часі напруженої гри МАТІС люто шахує:
— Шах!..
ОЛЬГА дивиться "переляканими" очима, робить хід...
— Мат!.. — тріюмфує МАТІС, проголосив це, ніби всадив ніж.
ОЛЬГА:
— Знамените... Ну, от, ми квіти... Я вже думала, що Ви не стратег, а Ви є прекрасний стратег... Як розгромили!..
ОРТСКОМ. нетерпляче:
— Один на один... Гм... До фіналу, до фіналу!..
МАТІС, обернувши дошку, розставляє рішучими рухами шахи, розпалений, презирливий...
ОЛЬГА, щось роздумуючи, а потім намагаючись бути як найгречнішою:
— Може досить?.. Пожартували трохи... Скінчім грати... Ви поставили справу непотрібно в таку небезпечну площину, що...
МАТІС несподівано визвірився, втративши рівновагу від нервування і розставляючи шахи:
— Ні, мила!.. Ви мусите грати!.. Ви кинули виклик, дівчинко... Прошу!..
ОРТСКОМЕНДАНТ і ЛЯЙТЕНАНТ, хвилюючись:
— Так, так... Просимо... "Просимо"... Ви мусите... (а Ортскомендант прошепотів, торсаючи чуба:) — На карту поставлена честь Німеччини... І це мусить бути вирішено...
ОЛЬГА, озирнувшись навколо й глибоко зідхнувши:
— Гм... (посміхнулась) — Історично, так би мовити, я в дуже невигідному становищі... Ну, що ж...
МАТІС вже люто, брутально:
— Прошу!..
ОЛЬГА:
— Яволь!.. (і міцно стиснувши уста та нахмурившись, розставляє шахи) — Яволь... Отже — я граю чорними...
МАТІС грубо, ядовито:
— Ви обіцяли фор туру...
— Ні... (засміялась) — Я вже не даю... Ви занадто сильний противник... Занадто сильний...
МАТІС, набундючившись:
— Може це Ви берете слова назад?..
ОЛЬГА дивиться на шахівницю мовчки, а потім стріпнувши головою:
— Нум... Ваша ініціятива... Чорні ждуть... Але...
МАТІС робить хід...
ОЛЬГА:
— Але...
МАТІС нетерпляче:
— Що там ще за "але"?...
ОЛЬГА:
— Але, перед тим, як почати вирішальну, я хочу Вам щось сказати...
— Менше говоріть... (буркнув МАТІС).
— Хочу сказати... (дивиться Матісові в очі, значуще:) — що, я глибоко певна, що, не зважаючи на все — Ви є європеєць...
МАТІС, нетерпляче чекаючи, дивиться на дошку і грубо так:
— Я жду!
ОЛЬГА примружила щільно-щільно очі, глянула на зігнуту по-бугаячому голову з безмежним презирством і зробила перший хід, мовчки...
Грають.
ОРТСКОМЕНДАНТ і ЛЯЙТЕНАНТ пильно стежать, хвилюються...
— "Ах... Пощо ви ходите ферзьом!.. Пощо Ви ходите ферзьом!.." (це Ортскомендант).
— Р-раус!! — люто гримнув МАТІС, на всю горлянку. — Я вам тут зараз усім покажу честь Німеччини!!.
ОРТСКОМЕНДАНТ хотів знову щось сказати у відповідь, але МАТІС подивився на нього та як не завищить:
— Я сказав, РАУС!!?. Я не потребую Ваших ідіотських порад!.. Ви забуваєтесь... Чи Я Ваш комендант, чи Ви мною командуєте?!. Можете допомагати он їй... (фиркнув).
ОРТСКОМЕНДАНТ сполотнів. Страшенно образився. Зціпив зуби й так подивився скоса... Але нічого. Одійшов з Ляйтенантом геть. Спостерігають збоку. А МАТІС промурмотів:
(Продовження на наступній сторінці)