Б і л о ч к а
Вони живі?!
П і в н и к і К у р о ч к а
Живі!.. Живі!..
П і р а т (підходить до Зайчика)
Давай свій камінь!
(Одним ударом збиває замок.)
Тільки й діла!..
Двері розчахнулися, з хатки вибігли П і в н и к та К у р о ч к а й кинулися обіймати П і р а т а. Він одбивається, сміючись.
Та годі вам!.. Обоє враз!..
К у р о ч к а
Я так зраділа… так зраділа!.. (Плаче.)
П і р а т
Чого ж ти плачеш? Все гаразд!
П і в н и к
Ні, ще не все! Бо ми ж немарно
тебе шукали: хижий звір
заліз до нашої пташарні!..
З а й ч и к
Лисиччин кум! Жаднюга Тхір!
Вона туди ж побігла: хоче
поїсти разом з ним качок…
П і р а т
Біжімо швидше! Щоб до ночі
обох впіймати на гачок!
П і в н и к
Скоріше!
Б і л о ч к а
День помалу гасне…
П і р а т
За небом стежте: вірний знак —
як тільки зійде місяць ясний,
почне розбій нічний хижак!
Б і л о ч к а і З а й ч и к
Ми з вами теж!
П і в н и к і К у р о ч к а
Звичайно, з нами!
У с і (беруться за руки)
Довіку будемо дружить —
і з будь-якими ворогами
зумієм впоратися вмить!!!
( З а в і с а )
Дія третя
Вже сонце почало схилятися до заходу. Довгі тіні простяглися через двір пташарні. А досі ще нічого не чути було ні про пса Пірата, ні про Півника з Курочкою… Занепокоєні цим І н д и к та Г у с а к ходять туди й сюди по двору, поглядаючи на небо, на сонце. Зі своєї хатки визирнула К а ч к а, стримуючи своїх К а ч е н я т, які пориваються вийти.
К а ч к а
Ну що?
Г у с а к
Пірата все не видко!
І н д и к
І Півня з Курочкою теж!
К а ч к а
А час іде!.. І дуже швидко!
І н д и к
А ти за дітьми краще стеж:
щоб не виходили в цю пору,
ти у хатині їх замкни!
К а ч к а
Ах, ах! Які там в нас запори! —
Відскочать зразу — лиш дмухни…
Г у с а к
Здається, йдуть!
І н д и к (виглянувши за хвіртку)
Ні, це Сорока!
У хвіртку швидко вбігла С о р о к а. Звичайно, знов чутки несе!
С о р о к а
А от і ні! На власне око
сама я бачила усе!..
Це не якісь там небилиці,
а правда: Півник, ваш співак,
і Курочка — вже у Лисиці!
І н д и к і Г у с а к
Як?! У Лисиці?
С о р о к а
Так, так, так!
Вони самі прийшли до неї,
вона їх запросила в дім!..
Вже не втечуть!.. Вона замкне їх!..
Піду та іншим розповім,
яка у мене новина є!
І н д и к
Не новина, а справжнє зло!
Г у с а к
А де Пірат?
С о р о к а
А я не знаю!
Його там зовсім не було…
Ну, я біжу!..
(Зникла за хвірткою.)
І н д и к
Страшна подія!!!
Г у с а к
Загроза збільшена стократ!
К а ч к а
І вже тепер нема надії,
що нас врятує пес Пірат!
І н д и к
Що ж нам робити?
К а ч к а
Ждати смерті!..
Г у с а к
Ні, ні! Так легко не здамось!
І н д и к
Нам треба думать, думать вперто —
ачей надумаємо щось!
Усі замислились. Раптом Гусак підвів голову і запросив уваги.
Г у с а к
О!.. Знаю!..
К а ч к а
Що? Кажи скоріше!
Г у с а к
А от що: візьмемо папір
та пера і таке напишем,
щоб налякався зразу Тхір!
І він пошепки розповів Індикові та Качці — що саме треба написати, щоб налякати Тхора.
К а ч к а
Ах, ах! Блискуче! Просто диво!
Чудова вигадка яка!..
І н д и к
Недаром вченим та кмітливим
усі вважають Гусака!..
Поки вони так висловлювали своє захоплення, Гусак швиденько збігав до своєї хатки й виніс звідти великий рулон міцного паперу і такий же великий каламар.
Г у с а к (розстеляє папір)
На цьому аркуші паперу
ми зробим напис…
І н д и к
Тільки де ж
нам взяти пера?
Гусак висмикнув пера з власного крила.
Г у с а к
Ось вам пера!
І н д и к
Ану, за діло! (Всі почали писати.)
Г у с а к
Люди теж
таким пером у давні роки
писали завжди…
(Оглядаючи написане.) Молодці!
Заходь-но, Качко, з того боку —
постав знак оклику в кінці!
Гусак, Індик та Качка підіймають вгору аркуш паперу — на ньому чіткий напис: "Т У Т З Л І С О Б А К И !"
Г у с а к
Держіть! Я миттю — за гвіздками!..
(Біжить у хату.)
І н д и к
А молоток?
К а ч к а
Де молоток?
І н д и к
Якщо нема, згодиться й камінь!
Гусак повернувся з гвіздками, всі взяли камінці й заходилися прибивати напис до тої хатки, що посередині.
К а ч к а
Ой, ми побудимо діток!..
Та ось напис вже почеплено, всі відступили від нього на кілька кроків, щоб помилуватися зі своєї праці.
І н д и к (із сумнівом)
Чи буде користь, чи не буде
з цих грізних слів, таких страшних?
Г у с а к
Але ж так завжди роблять люди —
чому б не взяти приклад з них?
І н д и к
Принаймні ми хоч це зуміли
самі зробити до ладу.
К а ч к а (зітхає)
Що ж, на добраніч, друзі милі!
Г у с а к
Ще, може, й пронесе біду!..
Усі зайшли до своїх хаток і позамикали за собою двері. На подвір’ї стало тихо й темно, бо сонце вже сховалося за обрій. Раптом з-за дерев виглянув місяць і яскраво освітив пташиний двір. У ту ж хвилину з пня вийшов Т х і р і оглянувся на всі боки.
Т х і р
Здається, все спокійно й тихо!
Всі сплять — великі та малі…
Підійшов навшпиньках до хатки, прочитав напис і зневажливо посміхнувся.
Ха-ха! Написано для сміху,
немовби тут собаки злі!
Нехай собі цей напис висить,
бо він мені не заважа…
Пора! Зійшов нарешті місяць!
Візьму відмичку та ножа…
Дістав з кишені відмичку, підійшов до дверей однієї з хаток і заходився відмикати двері. Але він не встиг це зробити — почув, що хтось іде.
Прислухався і відстрибнув од дверей.
Прокляття!.. Грім і блискавиця!..
От-от добрався б до їди,
та хтось іде… (Заглянув за хвіртку.)
Кума Лисиця
чогось припленталась сюди!
Тхір сховався за пень. Увійшла Л и с и ц я, задоволено обдивилася навкруг.
Л и с и ц я
От я й прийшла! Зробила коло
і так заплутала сліди,
що пес нізащо і ніколи
по них не кинеться сюди.
Нехай він десь мене шукає —
хоч під землею й на землі…
Раптом побачила напис. Відскочила до хвіртки.
Ой лихо!.. Це мене лякає!..
Виходить, тут собаки злі?
А я й не знала!.. Що ж робити?
І де мій кум?
Т х і р (виходячи з-за пня)
Ха-ха-ха-ха!
Боїшся ти собак сердитих? —
Тікай-но далі від гріха!
Л и с и ц я
А як же ти? Тікаймо вкупі!
Т х і р
Та де ж собаки?! То брехня!
Нема їх ні в одній халупі!
Я добре чув із свого пня,
як між собою розмовляли
всі мешканці цього двора
й бездарний напис цей чіпляли,
щоб обдурить мене, Тхора!
Лисиця одразу заспокоїлась і підійшла до нього.
Л и с и ц я
Ось воно що! Тоді — за діло!
(Витягає з-за пояса ніж.)
Т х і р
Яке ж то діло?
Л и с и ц я
Тобто як?
Я повечеряти б хотіла,
якщо немає тут собак.
Т х і р (обурено)
А Півень з Куркою?
Л и с и ц я
У мене!
Та то ж на завтра, про запас,
бо на печене й на варене
тут зараз вистачить для нас!
Т х і р
Е ні, кумасю! І не пнися!
Що в цім подвір’ї — все моє.
Іди собі до свого лісу
і їж оте, що вдома є.
Л и с и ц я
Хіба ж отут твоя барлога?
Цей двір не твій!
Т х і р
До часу мій!
Л и с и ц я
Так поділись!
Т х і р
Не дам нічого!
Л и с и ц я
А я сама візьму!..
Т х і р
Не смій!!!
Лисиця кинулась до одної з хаток, але Тхір миттю наздогнав її і схопив за комір.
Л и с и ц я (б’є його торбою по голові)
Ах, скупердяга! Ах, жаднюга!
Т х і р (видирає в неї торбу)
Сама — зажера із зажер!
Л и с и ц я
Про тебе знає вся округа!..
Т х і р
Ось я провчу тебе тепер!!!
Розпочалася бійка! У розпалі бійки обидва впустили свої ножі, розгубили торбу, капелюха, відмичку… Раптом у двір вбігли П і р а т, П і в н и к та К у р о ч к а, Б і л о ч к а і З а й ч и к. Пірат кинувся до Тхора й Лисиці.
П і р а т
Ага! Попалися обоє!
Тепер шануйтесь!..
Пірат схопив Тхора за комір, той вирвався. Схопив Лисицю за хвіст — вона теж вирвалась, і обидва хижаки, охоплені жахом, заметушилися по двору, тікаючи від пса.
Л и с и ц я
Ай-ай-ай!
Кумасику, ставай до бою!!!
(Сама тікає в найдальший кут.)
Т х і р
Нема дурних!.. Сама ставай!..
(Ховається за пень.)
(Продовження на наступній сторінці)