Краще, Півничку, тікаймо!
Але П і в н и к все ж таки підійшов до дверей Білоччиної хатки і постукав.
Визирнула Б і л о ч к а.
Б і л о ч к а
Хто це, хто це стукотить?
П і в н и к
Вибачайте громадянко,
що постукали до вас…
К у р о ч к а
Ми із дому вийшли зранку,
ходим, бродимо весь час…
П і в н и к
Може, саме вам відомо —
де тут, в лісі, пес Пірат?
Б і л о ч к а (насторожено)
Пес Пірат? То ваш знайомий?
П і в н и к
Це наш вірний друг і брат!
Б і л о ч к а (глузливо)
Он як?! Справді? Як приємно!
Ну й цілуйтеся із ним!..
Б і л о ч к а хряснула дверима і замкнулася зсередини у своїй хатці. П і в н и к дуже здивувався і відійшов від хатки.
П і в н и к
Тут усі такі нечемні!
Підем далі.
К у р о ч к а (зітхає)
Що ж, ходім.
П і в н и к і К у р о ч к а взяли свої рюкзаки й ціпки і пішли собі далі. Тільки вони зникли з очей, як зі своєї хатки вийшла Б і л о ч к а.
Б і л о ч к а
Зайчику, виходь із дому!
З а й ч и к (боязко визирає)
Їх немає вже?
Б і л о ч к а
Нема!
З а й ч и к (виходячи з хатки)
Хто ж такі це?
Б і л о ч к а
Невідомо.
Я дивуюся й сама…
Це якісь собачі друзі
забрели сюди чогось…
Ще таких в усій окрузі
зустрічать не довелось!
З а й ч и к
Ну, та ми їх налякали,
вже не з’являться!..
У цю хвилину на галявинку з лісу враз вискочила С о р о к а.
С о р о к а
Привіт!
Б і л о ч к а
А-а, Сорока!
З а й ч и к (насмішкувато)
Прискакала?
Як ся має білий світ?
С о р о к а (хвалькувато)
От, всі кажуть про Сороку,
що базікало пусте,
лиш плітки плете щокроку,
що не скаже — все не те!
Хоч таку про мене славу
розпустили з давніх пір,
а мені важливу справу
доручив сьогодні Тхір!
Б і л о ч к а
Що ж таке?
С о р о к а
Таємна звістка!
Я вже з нею цілий день
скрізь літаю… Розповісти?
Ви ж нікому — нітелень!
Б і л о ч к а й З а й ч и к, зацікавлені, підійшли до Сороки, і вона їм стала пошепки щось розповідати.
Б і л о ч к а
Що ти кажеш? До Лисиці
передати від Тхора?
З а й ч и к
Хто-хто-хто?
Б і л о ч к а
Дві свійські птиці
із пташиного двора?
С о р о к а (захопившись, далі вже каже вголос)
Щоб Лисиця їх схопила
і замкнула під замок!
Б і л о ч к а
Як?! Невже ти це зробила?!
С о р о к а
Ще не встигла… Дайте строк,
зараз все зроблю! Негайно (Хоче бігти.)
Б і л о ч к а
Слухай! Я тобі скажу…
С о р о к а
Потім, потім!
Б і л о ч к а
Почекай-но!
С о р о к а
Зараз ніколи! Біжу!..
С о р о к а схопилася й побігла, не слухаючи Білочки. Вона зникла з очей. З а й ч и к з Білочкою тільки похитали здивовано головами, дивлячись їй услід.
Б і л о ч к а
Як так можна?! До Лисиці
Від Тхора носити вість?!
Просто злочин!..
З а й ч и к (зітхає)
Бідні птиці!
Адже їх Лисиця з’їсть.
Б і л о ч к а замислилась на хвилинку і враз сплеснула руками.
Б і л о ч к а
Слухай, Зайку! Мабуть, щойно
це ж вони отут були!
Розмовляли так пристойно,
поспитались і пішли…
З а й ч и к
Справді так!
Б і л о ч к а
І ти їх, брате,
надаремно налякав!
З а й ч и к
Та шукали ж пса Пірата…
Б і л о ч к а
Мало хто кого шукав!
Значить, пес їм був потрібний.
Через цей твій переляк
ми поводилися хибно
й неповажно!
З а й ч и к
Справді так!..
Б і л о ч к а
Ні про що не розпитались,
зразу — в крик!.. Дверима — трах!..
З а й ч и к (зніяковіло)
Так, негарно все це сталось!
Дуже шкода бідолах,
бо Лисиця ж та хитрюща
зразу їх підстереже…
Б і л о ч к а
Я того боюсь найдужче,
що вони у неї вже!
Б і л о ч к а і З а й ч и к принишкли, схвильовані подією. Потім Б і л о ч к а рішуче поклала руку на плече Зайчикові.
От що, друже: цих мандрівців
ми врятуємо самі!
З а й ч и к (злякано)
До Лисиці йти? До вбивці?!
При своєму ти умі?
Б і л о ч к а
Ні! Ми знайдем пса Пірата,
все йому розповімо,
й до Лисиччиної хати
ми його проведемо!
З а й ч и к
Пса Пірата? Я не можу!
Я боюсь!
Б і л о ч к а
Зате ж Пірат
цим нещасним допоможе,
він же їхній друг і брат!
З а й ч и к
Страшно!..
Б і л о ч к а
Ми ж з тобою друзі,
підем разом!
З а й ч и к
Не піду,
пса боюсь я…
Б і л о ч к а
Боягузе!
Ну й сиди! Сама знайду!
З а й ч и к
А мене покинеш?
Б і л о ч к а
Діло
доведу я до кінця!
З а й ч и к (вагаючись)
Ну… якщо така ти сміла,
я з тобою!
Б і л о ч к а
Молодця!
Б і л о ч к а взяла його за руку, щоб разом бігти, але в останню хвилину З а й ч и к знову відступив.
З а й ч и к
Ні, не можу!..
Б і л о ч к а
Зайчик, любий!
Хоч на мить свій страх забудь,
бо Лисиця ж їх погубить!..
З а й ч и к
Ну, ходімо! Будь-що-будь!..
Вони побралися за руки і вирушили в путь, співаючи.
Б і л о ч к а і З а й ч и к
Скоріше, Зайчику, скоріш!
Не можна гаять час!
Лисиця візьме гострий ніж,
птахів заріже враз!..
Та ми безбоязно йдемо
на поміч тим птахам
і панувати не дамо
зубатим хижакам!
( З а в і с а )
Картина друга
Б і л о ч к а і З а й ч и к прибігли на берег лісового озерця чи болітця. Берег весь зарослий очеретом, різними болотяними рослинами й квітками, а над ними низько похилилась велика стара верба з розложистими гілками.
Б і л о ч к а
Ну, де ж той пес?
З а й ч и к
Послухай, Білко,
а може, він пішов на луг?
Б і л о ч к а
Стривай, я заберусь на гілку
і роздивлюсь згори навкруг.
Б і л о ч к а швидко збігла по похилому стовбуру верби нагору й стала пильно вдивлятися в далечінь.
З а й ч и к
Ну що?
Б і л о ч к а
Не можу помилиться…
Он-он, де скошена трава…
З а й ч и к
Що там ти бачиш?
Б і л о ч к а
Край болітця
мисливський пес відпочива!
Його покличу я відразу!
З а й ч и к (злякано)
А я?.. А я?.. Куди ж мені?..
Б і л о ч к а
Іди сюди!
З а й ч и к спробував злізти на вербу, але не зміг — скотився вниз.
З а й ч и к
Не вмію лазить!..
Б і л о ч к а
Ну, то сховайсь в гущавині!
(Гукає, приклавши руки до рота)
Піра-ат! Піра-ат!..
З а й ч и к
Ну що?
Б і л о ч к а
Не чує!
А в тебе що, язик присох?
Допомагай!
З а й ч и к
Та… та… тремчу я!
Б і л о ч к а
Покинь тремтіти! Треба вдвох!
Б і л о ч к а й З а й ч и к (гукають щосили)
Піра-ат!!! Піра-ат!!!..
Б і л о ч к а
Почув!.. Прислухавсь!..
Помчався!..
З а й ч и к мерщій сховався в кущах, потім визирнув з них.
З а й ч и к
Білочко, поглянь,
чи не стирчать у мене вуха?
Мене не видно?
Б і л о ч к а
Ах, відстань!
Мовчи та диш!.. Ось він вже близько…
Вже розсуває очерет…
(Стиха.)
І невтямки цьому Зайчиську,
що зараз і мені — не мед!..
Тут, розсуваючи перед собою очерет, з нього вийшов пес П і р а т — у мисливському одязі, на боці — мисливська сумка.
П і р а т
Ану, кому й чого тут треба?
Хто звав мене? Ось я прийшов!
Б і л о ч к а (згори, схвильовано)
Ми — Білка й Зайчик!.. Ми до тебе!
П і р а т
А-а, Білочка! Здоров, здоров!
А де ж це Зайчик?
Б і л о ч к а
Він боїться!
В кущі сховався…
П і р а т (сміється добродушно)
Пес Пірат
Полює тільки на Лисицю,
а не на білок та зайчат!
Виходь, Стрибайчику!
З а й ч и к вийшов з кущів, але залишився осторонь, на чималій відстані.
Та й Білці
чи не спуститися б униз?
Б і л о ч к а
Мені зручніше тут, на гілці!
Я звикла так!..
П і р а т
А я б не зліз
на цю вербу, таку високу!
Але — в чім справа?
З а й ч и к і Б і л о ч к а почали наввипередки розповідати йому все.
Б і л о ч к а
В ліс прийшли
дві свійські птиці!..
З а й ч и к
Нам Сорока
сказала, що вони втекли…
Б і л о ч к а
І звістку понесла Лисиці,
аби вона впіймала їх!
З а й ч и к
Ми бачили: це — мирні птиці!..
Б і л о ч к а
І, мабуть, з родичів твоїх!
П і р а т
Ану, постій-но! Почекай-но!
Не говоріть обоє враз!
Які це птиці?
Б і л о ч к а
Незвичайні!
Таких ми бачим перший раз!
П і р а т (міркує)
Та-ак! Зрозумів: дві свійські птиці
з’явились до тутешніх місць.
Про це донесено Лисиці.
Вона впіймає їх і з’їсть…
(Продовження на наступній сторінці)