«Коли зійде місяць» Наталя Забіла

Пес Пірат — наш вірний друг —
має справжній хист на влови!
П і в н и к
Пильне око й гострий нюх!

Всі дуже зраділи, але Курочка сумно похитала головою і звернулась до Півника.

К у р о ч к а
Ах, даремні сподівання!
Ти забув, що пес Пірат
в ліс пішов на полювання,
завтра вернеться назад!
К а ч к а (в розпачі)
А до завтра ми загинем!
Г у с а к
Зійде місяць, і, як стій,
вийде з схову зла тварина
та й почне собі розбій!
І н д и к
Треба зараз повідомить
пса Пірата про біду!
К а ч к а
Як? У лісі? Це ж нікому
не під силу…
П і в н и к
Я піду!
У с і (вражені)
Що-о?!
П і в н и к
Я сам піду до лісу
і знайду Пірата там.
К у р о ч к а
Ти ж натрапиш там на лиса!
К а ч к а
Попадешся злим вовкам!..
Г у с а к
В лісі свійський птах, звичайно,
небезпеку знайде скрізь.
П і в н и к (рішуче)
Все ж таки я йду! Негайно!
К у р о ч к а (благає його)
Півник! Любий! Схаменись!..
П і в н и к
Треба йти!

Качка, Індик та Гусак здивовані й захоплені сміливістю Півника.

К а ч к а
Який хоробрий!
І н д и к
Мужній!
Г у с а к
Сміливий без меж!

Курочка тяжко зітхнула й кінець кінцем наважилась.

К у р о ч к а
Що ж, коли так треба… Добре!
Я іду з тобою теж!

Усі зраділи, заплескали в долоні й почали допомагати Півникові й Курочці збиратися в дорогу: принесли їм рюкзаки, поклали в них різні потрібні речі — рушники, харчі тощо, подали мандрівницькі ціпки.

І н д и к
Хоч би швидше там у лісі
з вами здибався Пірат…
Поки ще не зійде місяць,
треба ж вам прийти назад!
П і в н и к
З цим не можна зволікати…
Прощавайте! Ми йдемо!
Ще до вечора Пірата
ми сюди приведемо!

Півник і Курочка надягли на себе рюкзаки, взяли ціпки й пішли з двору в дальню дорогу до незнаного лісу… Всі провели їх за хвіртку й ще довго махали їм услід руками та хусточками.

Г у с а к
Хай щастить в дорозі дальній
вам, сміливцям!
У с і
Хай щастить!!!

Коли вже не стало видно вдалині сміливих мандрівників, Гусак, Індик та Качка з Каченятами відійшли від хвіртки й мовчки спинилися серед двору.

І н д и к
Що ж, ходімо до їдальні!
Треба ж якось далі жить…

І вони всі рушили до їдальні — вона десь у глибині двору, за хатками. Коли нікого в дворі не залишилося, деякий час було зовсім тихо. Потім із пня виліз Т х і р. Позіхнув, потягнувся сонно.

Т х і р
Поспати зовсім не дали!
Не виспався та й край…
Такий тут шарварок зняли,
що просто хоч тікай!
Зате почув я тут хвальбу,
що є в них пес Пірат…
Хоч він у лісі… й за добу
не вернеться назад!
Розжитись міг би я смачним
і за єдину ніч,
та зовсім не хотів би з ним
зустрітись віч-на-віч!
І якщо приведуть його
зненацька ті птахи,
то буде кепсько…
(Замислився, потім зраділо.)
Ого-ого!
Даремні всі страхи!
У мене ж в лісі є кума!
Сказати б їй про них:
вона спіймає жартома
цих смільчаків дурних!
Та тільки ж як сказати? Вдень
на це нездатний я…
Раптом Тхір прислухався, виглянув за хвіртку.
Сорока?! Ну, постій лишень,
викажчице моя!
Тхір сховався за пень. Увійшла С о р о к а, незадоволено оглядаючись навколо.
С о р о к а
Всюди злагода і тиша,
а для мене — це загин.
Я ж чутками тільки й дишу,
жить не можу без новин!
Я не знаю — як же бути?
Що робити — не збагну:
де б почути, де б здобути
хоч маленьку новину!..
(Взялася за свою поштарську торбу.)
Зазирнути б в цю торбинку,
прочитати хоч листи,
щоб знайти якусь новинку
і по світу рознести!..

Кажучи це, вона витягла з торби кілька листів і тільки-но заходилася їх розпечатувати, як тишком-нишком до неї підкрався Т х і р і зненацька схопив її за хвіст!

Т х і р
Ага, базікало! Це ти!
А де мій гострий ніж?!
С о р о к а (намагаючись вирватись)
Ай-ай-ай! Пусти, пусти!
Не ріж мене!.. Не їж!..
Т х і р
Про мене нащо ти плела?!
Тепер тобі капут!
С о р о к а
Та звідки ж знати я могла,
що ти й насправді тут?!
Т х і р
Ну, добре! Я тебе пущу,
базікало дурне!
І навіть щедро заплачу,
та слухайся мене!
С о р о к а
Я буду слухатись!..
Т х і р
Гляди ж!
Зроби, як я звелю:
у лісі треба чимскоріш
знайти куму мою…
С о р о к а (зацікавлено)
А де живе кума твоя?
І хто вона така?
Т х і р
Лисиця — ось її ім’я,
живе біля струмка,
ще там такий дубок стримить,
а збоку — комиші.
Отож лети до неї вмить,
щодуху поспіши
і передай — та не барись! —
від імені Тхора,
що Півник з Курочкою в ліс
втекли з цього двора.
Їх слід впіймати та зв’язать,
замкнути під замок!..
С о р о к а (хвалькувато)
Як треба щось переказать,
звертайтесь до сорок!
Що цю роботу я люблю —
віддавна кожен зна.
Лечу, лечу!.. Усе зроблю!..
Цікава новина-а-а!!!

З таким веселим криком Сорока кинулась до хвіртки і хутко зникла. Тхір подивився їй услід, задоволено й зловтішно посміхнувся і почав гратися ножем, підтанцьовуючи.

Т х і р
Я — хижий Тхір,
зубатий звір,
нікого не боюсь!
Як не крути,
як не верти,
а я свого доб’юсь!
Як день мине,
я все смачне
повитягаю з хат.
Ніхто мене
не прожене,
не прийде пес Пірат!
Залізу в пень,
просплю весь день
і місяця діждусь…
На те я Тхір,
зубатий звір,
нікого не боюсь!

( З а в і с а )

ДІЯ ДРУГА

Картина перша

По обидва боки зеленої галявини в лісі примостилися одна проти одної дві хатки: Зайчикова хатка і Білоччина хатка. Галявину оточили високі дерева та густі чагарники, а тут, біля Білоччиної хатки, розрослися квіти, доріжки прочищені — видно, що дбайлива хазяєчка, любить, щоб усе було чепурно й чисто. Отож і цього дня вона, ця Б і л о ч к а, в білому фартушку поралася біля своєї хатки.

Б і л о ч к а
Як тільки сонечко зійшло,
я вийшла працювати,
щоб чисто й чепурно було
у хаті й біля хати.
На смітник треба віднести
лушпайки від горішків.
Мітлою гарно підмести
і ґанок, і доріжки.
І потрусити килимок,
щоб сходинки заслати,
і посушити рушничок,
що встигла я попрати.
Тепер в коновку під кінець
води набрати з бочки,
щоб материнку і чебрець
полити у садочку!

Приказуючи так, вона все це робила. Коли раптом на галявину прожогом вискочив З а й ч и к, кинувся до свої хатки і, зовсім знесилений, захеканий, упав на лавочку біля дверей. Сів і почав обмахуватися хусточкою.

Б і л о ч к а
Що ти, Зайку? Схаменися!
Чи страшне побачив десь?
З а й ч и к
Ой, таке страшне у лісі:
ходить там мисливський пес!..
Б і л о ч к а
Ай-ай-ай, це й справді страшно!
Не люблю і я собак.
Тож не диво, бідолашний,
що захекався ти так.
Добре, хоч у себе вдома,
у такій гущавині,
тихо й мирно живемо ми —
і мисливці не страшні!
З а й ч и к
Ох, сусідко! Й тут не краще,
я і вдома теж боюсь…
Б і л о ч к а
І даремно!
З а й ч и к (злякано прислухається)
Що це в хащі?!
Чуєш? Чуєш?.. Хрусь та хрусь!..
Хтось іде!
Б і л о ч к а
Мерщій у житла!

Б і л о ч к а й З а й ч и к швидко поховалися в своїх хатках. На галявину вийшли П і в н и к та К у р о ч к а. К у р о ч к а дуже стомилася, Півник подає їй руку, допомагає вибратися з чагарників.

П і в н и к
Ну, подружко, бадьорись!
Бач, яка місцинка світла,
ще й хатки стоять якісь…
К у р о ч к а
Ой, болять у мене ніжки!
Ми ж так довго йшли та йшли,
все по хащах, без доріжки,
а Пірата не знайшли!.. (Плаче.)
П і в н и к
Ну не плач, не треба, прошу!
Відпочинь!.. А я піду
у хатинку цю хорошу
і пораду там знайду.

П і в н и к підійшов до Зайчикової хатки і постукав у двері. З а й ч и к прочинив трохи двері й обережно визирнув.

З а й ч и к
Хто це стука? Хто то, хто то
не дає мені поспать?
П і в н и к
Вибачаюсь за турботу!
Я хотів лише спитать:
ми шукаєм пса Пірата,
ви не бачили його?
З а й ч и к
Пса Пірата?! Геть від хати!
Забирайтесь!.. Ще чого?!

Отак вигукнув З а й ч и к злякано й обурено і хряснув дверима перед самим носом Півника, ще й замкнувся зсередини. П і в н и к оторопів, здивовано знизав плечима і відійшов від дверей.

П і в н и к
Ой, які ж сердиті звірі
у хатинці тут живуть!
Довговухі, зовсім сірі…
Хоч би знати, як їх звуть?
Що ж, у другій поспитаймо,
може, тут нам пощастить?
К у р о ч к а

(Продовження на наступній сторінці)