— Я не розумію, о що тобі ходить. Скажи ясно... Се виглядає на дивацтво, хорі нерви... Вона говорила здержано.
— Дійсно, ти мене так не раз не розумієш і так вбиваєш в мені всьо найсвятійше, що я маю охоту вибити тебе або випросити за двері.
Криса встав.
— Скажи отверто, о що тобі ходить, і дай мені спокій!
— Я можу вас, пане Криса, в кождій хвилі звільнити від себе — прошу — як вам не подобається — можете вийти.
Був прибитий надміру:
— Ви не маєте ніякого права ані обов'язувати, ані звільняти мене — розумієте? Належу до вільних людей і ненавиджу всякої залежності.
— Перепрошаю, ви більше невільні, ніж я, ніж хто-небудь інший! Вам навіть не сниться, який з вас великий невільник!
— Я сповнюю свої обов'язки, затикаю людям пащі, аби не дзявкали на мене, а роблю се лиш для своєї духнової свободи...
— Так, але забуваєте про важнійші, вищі обов'язки супроти ліпших одиниць, які віддалися вам душею і тілом.
Криса повидів, що не дійде з нею до ладу.
— Вертаю до річі. Скажіть мені, коли і чим я вас скривдив; на сім залежить мені.
Не хотіла виявитися. Він впав на здогад. Вдивився в неї з диким усміхом і цідив спокійно:
— Разить вас, може, що я деколи згадую за свою жінку?..
Ольга давила лютість і говорила сухо:
— Я просила би вас дуже, товаришу, щоби ви в моїй присутності ніколи ані словом не згадували про третю людину. Се просто виводить мене з рівноваги. Я вперед розуміла вас в тім згляді й оправдувала, але тепер — назвіть се як хочете, — може бути, що в тім моя слабість, та як би воно й не було — ви з огляду на мої почування до вас — ніколи не згадуйте про третю особу, бо се вбиває мене, й я мусила би зірвати з вами і сказати просто: ідіть собі до чорта, я обійдуся без вас! Боліло би се мене дуже, але вже більше не мучила би ся, як досі.
В Крисі перемоглася туча, — він з поета перекинувся в холодного природника. Поправив рішучим рухом крісло під собою і питав спокійно, сверлуючи її очима:
— Перепрошаю вас — ви знаєте мою жінку? Ольга відповіла нервозно:
— Я її зовсім не знаю і не бажаю знати... "Ага, — подумав Криса, — негідниця ніколи не стерпить вірної жінки!" По хвилі додав:
— А чи знаєте ви, що то всьо, за що ви мені вдячні, — походить в першій лінії від моєї жінки, хоч вона навіть не знає вас?.. Зрештою, говорім як далекі люди: чим моя жінка, як дружина артиста, може заваджати мені в приязні з гідними людьми?
— Прошу вас, товаришу, мені зовсім не хочеться входити в ту справу, і більше не бажаю розмови на ту тему.
Заткала уха.
Криса встав і вийшов.
XVII
З її лиця щезла краска, очі як темні діри в масці.
Пішла до столика, виймила з футералу лискучий, острий ніж, взяла ліскову паличку, сіла на софі і стругала. Білі тріски відлітали на підлогу, Ольга стругала завзято, на її лиці замерз усміх полового подражнення. Вирізувала на паличці карби, зістругувала їх, паличка ставала менша, врешті остав з неї лиш патичок. Ольга покришила його впоперек на дрібні куснички, змела долонею на землю і відложила ніж. Встала, скинула прожогом суконку та сорочку і ходила гола по покою. Станула перед дзеркалом, гладилася по бедрах, потім лягла на зелений, стрижений килим і качалася, як пантера, аж сон зломив її.
Сниться їй, що в кімнату ввійшов невідомий дужий хлопець, всміхався і б'є її в лице, вона паде на коліна, обіймає його з усеї сили за бедра, він обгортає її своєю пелериною, бере острий, лискучий ніж і водить вістрям в подовжних лініях по її стегнах і на переді вгорі по ногах. За кождим почерком ножа просякає кров наверх, як червона гарасівка, Ольга витягаєся і лебедить в захваті полової розкоші.
Збудилася, встала і писала лист до Патлатого.
"Мій!
Ще так раненько, а я вже не сплю. Ще сонечко дрімає в обіймах іншого світа, а я тужу за тобою. Тужу так, як тужать десь тепер сонні ще, навіяні млою листочки на деревах і як вони на привіт перших променів замиготять всіми красками, так і моя душа здригнула б ся тепер від твойого цілунку...
Ох, як дуже тужила я цілу ніч і тепер тужу за тобою!
Я так хотіла пригорнутися до твойого серця і вслухатися в нескінченну пісню краси, в ніжні, вічні акорди, які переливаються з твоєї душі в мою.
Ох, як дуже тужила я цілу ніч і тепер тужу за тобою!
Прийди, пригорни твою Олю до своєї груді, оплети мене своїми могучими раменами, нехай потону в нірвані. Прийди, я витягаю до тебе свої обійми, мої уста, я ціла тужу страшно за твоїми цілунками і хочу зів'янути в твоїх обіймах.
Твої цілунки будять райську дрож в моїм тілі, запалюють іскорки, викликують пахучі цвітки в моїй крові. Ти раз цілуєш як огонь, часом як вихор, деколи болючо як вістрє меча, то знов як легіт в гарячу, літню днину.
Прийди, я жду!.."
XVIII
Рано вибрався Криса за місто в лісок, куди виходив звичайно. Був вже в половині дороги, як увидів перед собою Ольгу з Патлатим під руку. Довгий, похилений вперед, ішов великим кроком, вона телепалася на його лікті, як вузлик. Червневе сонце пригрівало, пара тих людей потягнулася в лісові корчі.
Криса вернувся в місто.
В кілька днів стрітив Ольгу на вулиці. Ішла згорблена, витовчена, солом'яний капелюх запав майже на носик. Робила заміти Крисі, що обіцяв їй справити "Primus" і досі сего не зробив. Криса затаїв своє зчудованє, бо ніколи про такі річі не думав і не обіцював їй. Далі сказала, що дуже хора на жолудок і закидувала йому невірність і недостачу товариського змислу в тім, що не відвідує її. Вимовлявся, що має тепер багато праці. Просила, щоби підвів її під браму. Сказав, що не має часу. Пустив її саму в скісну вулицю і дивився в її постать збоку. Оглянулася і пішла поволі з усміхом. Той усміх нагадував череп з вищиреними зубами, а її примружені очі з-під капелюха виглядали по-китайськи.
В кілька днів потім зайшов Криса до Ольги. Патлатий спровадився з валізкою та книжками й осів у неї. В куті стояла насідкова ванна з водою. Ольга причакла, прижмурювала очі, парила пальці окропом і ладила чай на підлозі, Патлатий стояв похилений коло неї, руки звисали, як билені від ціпа. Казала йому засвітити сірник, він загріб пальцями чуприну на голові, розглядався по хаті і подав їй ложечку. Потім вклякнув на одно коліно і помпував воздух в машинку.
— Я вже маю "primus", — сказала Ольга, підлещуючися до Криси, — Івась справив мені, — а ви купіть мені матерац, бо сплю на голім ліжку, а то так твердо!..
— Певна річ, — відповів Криса.
Патлатий ходив по хаті без цілі, як ледачий ґазда по обійстю. Криса звернувся до нього з притаєним усміхом:
— Пильнуйте, товаришу, Ольгу, бо я тепер не маю часу. Пособляйте їй, бо жалується, що твердо... Буду вам дуже вдячний...
Патлатий дивився на нього скрито і недовірчиво спідлоба синіми понурими очима.
"Се якийсь маньяк", — подумав Криса.
Був вдоволений, що Ольга, як людина без волі, без охоти до науки і праці, без змислу до самостійності, без почуття жіночої незалежної гідності, поверховна, брехлива, з непоборимим половим гоном, так скоро покинула товариські зносини з артистом і під покришкою революційних ідей, емансипації та любові до природи перейшла, як самиця, як приватна власність, руки молодого нездари. Патлатий був на I-м році філософії, дістав якраз тепер спадок, справив півкопи природничих книжок, але наразі студіював практично. Ставляв уперше самостійні кроки в світі, і та напівсвідома свобода подобалася молодому чоловікові. Мав гроші, і тут в сам час з'явилися перед ним "чари вільної любові" в особі такої проворної людини, як Ольга. Він лише не довіряв Крисі і боявся, щоби той "не видер йому щастя", яке, по його думці, впало з благодатних рук таємної судьби. Міщанська рідня вивідала, як і з ким урядив собі Івась першу мандрівку в світ, і зачала ворохобитися, взивати до відвороту, але се його не рушило. Йому не давала спокою лише одна заздрість Ольга клялася перед ним, що Крису ніколи не любила і не любить, але коли Патлатий слухав сего, як камінний стовп, вона не виділа іншої ради для себе і написала отсей лист:
"Дорогий товаришу!
Не дивуйтеся цьому листу, я мушу його написати ради містерії правди і ради свойого спокою.
Прошу вас щиро на осих стрічках увільнити мене від всяких приречень і обітниць, даних вам, — я вас вже давно звільнила з цього, це могли ви вичути з мойого обходження з вами.
Я вже в душі давно звільнила себе, а то ради ідеалу, який тепер ношу в своїй душі, але це не вистарчає для мойого спокою.
Ви знаєте мене, що я рівночасно не можу служити двом богам, а ви ніколи не зможете дати мені такої любові і вдовілля, яке дасть мені Івась, — ви це самі бачите!"
Криса подумав:
"Правда, небого, я не стадник, а в тебе заширока вдача".
Читав далі:
"Щоб ви навіть мали найліпшу охоту, то відносини соціологічні не позволять вам на це — ви маєте жінку, а це не можна абсолютно усунути ради мене, а я цього не можу вимагати також".
"Дивна річ, що я сего досі не замітив, — подумав Криса, — та людина навіть рідної мови не знає, простих засад граматики не вміє, листа написати негодна... Зрештою, при чім тут моя жінка, що винна тій людині моя жінка!? Чи вона втручуєся коли в мої справи і боронить мені жити, з гідними людьми? Бідна Льота. Мушу їй оповісти ту смішну історію".
(Продовження на наступній сторінці)