Гаврило Іванович. Все йде, все минає, га-га! Захар Назарович (задумано). Хм! Я не думав, що тут так...
Тихенький. Що ж це не приходить ніхто? Оксана. Здається, й Карпа закликано? Тихенький. Аякже...
Оксана (більше до Секлетії Назарівни). Мені здається, що цей Карпо теж близько стоїть до цих модерністів? Наскільки я винесла з розмов з ним.
Секлетія Лазарівна. О, це теж птичка! Звичайно, його можна ще направити на правильну путь. Нам треба-таки слідкувати за мораллю народу. Він нахватався всяких ідей у есдеків та іншої пакості.
Оксана (невинно). А чого, власне, його скрізь закликають. Цікавляться ним?
Секлетія Лазарівна. Бачите, він хлопець розумний. Це що й казать. І таки освічений, хоч і робітник. Він же механіком у Михалевича на заводі. (Оксана хитає головою, немов уже знає все). Ну й великий вплив має на всіх робітників. От Михалевич і гріє його коло себе. А щодо моралі, то й він птичка хороша, хоч і виглядає таким посни-ком.
Тихенький (соромлячись, але силуючи себе бути галантним). Панно Оксано! Може б, ви щось заспівали нам, поки зійдуться люди? Дуже... приємно було б послухати вас.
Гаврило Іванович (зупиняючись). Оце правда! А заспівайте що-небудь... їй-богу!
Оксана. Та як я там співаю! Я не одмовляюсь, але попереджаю...
Ти х е н ь к и й. Ми зарані раюємо... з вашого співу... ( Соромиться).
Секлетія Лазарівна (підбадьорює його поглядом). А звичайно, заспівайте. У вас такий пречудовий голос. Особливо гарно виходить, як ви співаєте щось з розпачем.
Оксана (підходячи до піаніно, сідає, бере кілька акордів). Ну, добре. (Співає).
Дзвінок.
Гаврило Іванович хутко виходить в сіни й вертається з Кіндратом
Пилиповичем.
Гаврило Іванович. Е, один не злякався. Таки прийшов.
Кіндрат Пилипович (здоровкаючись зо всіма). Хто злякався? Я? Ого! Та ще той рачки десь лазить, хто б мене налякав. Драстуйте. Співаєте? Конспірацію розводите? А вчора? От дурноляпа! Якась псявіра пожартувала, а вони вже й п'ятками накивали. От би спіймать того, хто такими жартами займається, та вперіщить йому гарячих, щоб аж за десятою вулицею скавчав... Та що, більше нема нікого? А де ж Харитоненко, Міщук, Сікач, воша б їм у потилицю?
Секлетія Лазарівна. Сидять на печі та рятують Україну.
Кіндрат Пилипович. Молодці, різав та поров їхню маму. (До Захара Назаровича). Ну, як вам подобаються наші бернштейнівці? Га?
Захар Назарович. Нічого... Звичайно, у кожного свої дефекти...
Кіндрат П и л и п о в и ч. Ге! То ви на своїх-хуторах тільки гадаєте, що тут янголи з неба налетіли. А тут... чимсь іншим пахне.
Гаврило Іванович. Часничком, га-га!
Кіндрат Пилипович. Іменно! (Регоче).
Оксана й Тихенький тихо балакають між собою.
Кіндрат Пилипович. Секлетіє Лазарівно! А чарчину тієї сякої-такої преподобної чи не піднесли б ви мені? Бо я, признатись, прямо з служби та й жерти хочу, як свиня.
Секлетія Лазарівна. А чого ж? Та, може, панове, ще хто-небудь закусив би? Прошу до їдальні. Хай наші молоді побесідують.
Кіндрат Пилипович. Ге! Як? Уже молоді?
Секлетія Лазарівна. Молоді люди... От ви вже!
Кіндрат Пилипович. Так ви так і кажіть.
Оксана (сміючись). Ви розчаровані?
Кіндрат Пилипович. А що ж? Така пара була б, що куди твоє діло.
Секлетія Лазарівна. Прошу, панове, прошу!
Всі, крім Оксани й Тихенького, виходять.
Оксана (потупивши очі). Вам, здається, дуже неприємна ця розмова?
Тихенький (почуває себе дуже ніяково). Мені? О!.. Мені здається, що, навпаки, вам...
Оксана. Ну, я провінціалка... Ви ж знаєте, що в провінції тільки те й думають, щоб вийти заміж.
Т и х е н ь к и й. О, як ви можете про себе таке говорити!
Оксана. Овва! Хіба я що таке? Тільки наслухавшись таких розмов, аж страшно з мужчинами й балакати. Невже й ви такий, як та молодь, про яку говорила Секлетія Лазарівна? Вибачайте, я дуже мало читала ваших творів і не знаю, як ви ставитесь до цієї "пакості", як каже Секлетія Лазарівна.
Тихенький. Я думаю... Я, розуміється, не вважаю себе авторитетом, але в своїх статтях в нашій газеті я висловив таку думку, що це хворобливість, всі ці модернізми, ці моралізми. Словом, намул, так сказать.
Оксана. І, сподіваюсь, проти цих вільних кохань, вільних шлюбів?
Тихенький. О, звичайно. Це просто або підлість, або наївність думати, що роблять якусь революцію вільним шлюбом.
Оксана (з чудною посмішкою). Я так і думала, що ви такий. Так, знаєте, легко помилитись в людині.
Дзвінок.
Тихенький (встаючи). Це хтось з наших. Вибачайте, я на хвилинку.
Швидко виходить і вертається з Карпом.
О к с а н а. А! Доброго здоров'я! І ви прийшли? Ми вже думали, що вас не буде.
Карпо. Мене просила вчора Секлетія Лазарівна. А я, власне, й не знаю чого.
Оксана. Ну, розуміється, до вашого авторитету прибігають. Ви знаєте, Євмене Симоновичу, добродій Карпо вважається авторитетом в поезії.
Тихенький. Карпо Федорович має дуже хороший смак.
Карпо (до Тихенького). Ви не знаєте, за якою справою мене кликано?
Тихенький. Мені здається, за тією, що й всіх нас... А проте, я зараз спитаю Секлетію Лазарівну. (Хутко виходить у вітальню).
Карпо (грубо до Оксани). Чого ви до мене чіпляєтесь? Що вам треба? Вас злостить, що я не визнаю ваших чар?
Ну, добре. У вас чудові очі. У вас чудовий талант. Прекрасний голос, ви розумні, чарівні. Досить з вас? Оксана (чудно). Ні, не досить.
Карпо. Ну, так що я вам зробив? Що не впадаю коло вас? Може, цього ще забажалось? Але для вас нічого цінного не може бути в упаданні робітника. Ну, скажіть, що я вам зробив, чи чого ви хочете від мене? Це ж, по меншій мірі, чудно, що ви раз у раз чіпляєтесь до мене. Та ще при людях. Я не хочу бути грубим, але попереджаю, що моє терпіння може порватись.
Оксана. Та що буде?
Карпо. Я не знаю, що буде, але не ручуся, що буде гарно для вас.
Оксана (помалу, серйозно). Я вас таким ще не бачила. Вам до лиця вогонь.
Карпо (глянувши на неї). Ех! Панно Оксано... Знаєте, мені здалося спочатку, що ви не така. Очевидно, город таки вплинув на вас.
Оксана. А якою ж я вам здалася спочатку?
Карпо. Це нецікаво.
Оксана. Ні, ви мені мусите сказати.
Карпо. Знаєте що: дайте мені спокій. Нам нема про що балакать між собою. Он у вас є кавалери більш підходящі. Це, знаєте, пахтить такою поганою панською примхою, що аж неприємно.
Оксана (криво посміхаючись). Он як!
Карпо. Іменно так.
Оксана. Здорово ви мене одчитали. А все-таки я хочу знати, як ви про мене спочатку думали. Може, навіть і почували що-небудь?
Входять Секлетія Лазарівна й Тихенький.
Оксана (з натиском). Я хочу знать. Чуєте? Я прийду до вас у гості, і ви скажете.
Секлетія Лазарівна. Добрий вечір, Карпе Федоровичу! Трошки запізнилися? Ну, та байдуже...
Карпо. Учора ви мені сказали прийти. Я не встиг розпитати.
Секлетія Лазарівна. Та справи, власне, ніякої такої немає. Просто хотілося побалакати в тісній компанії про загальні справи... От ці співочі товариства. Ви, як впливова людина на заводі, могли б нам дещо вияснити... Ми, бачите, думаємо, що треба починати просто робить діло, та й годі. Без всяких голосувань... іти просто в народ і робить діло. Ваша ідея, Євмене Симоновичу.
Карпо (похмуро). Так вам, значить, хотілось би знати, як у нас на заводі приймуть цю ідею, чи що?
Тихенький. Та взагалі. Як, наприклад, на передмістях... Чи є грунт?
К а р п о. А ви підіть та подивіться самі. (Хмуро посміхається).
Тихенький. Це само собою, це я вже рішив. Найкращий досвід — це самому подивитися. Але ви, як компетентна людина...
Карпо. Вибачайте, я за собою ніякої компетенції не визнаю. (До Секлетії Лазарівни). Так ніякої такої справи немає до мене?
Секлетія Лазарівна. Особливої якоїсь немає, але, може б, ви згодились посидіти з нами, в нашій компанії, поговоримо, та й справа...
Карпо (різко, хмуро). Вибачайте, я вам не компанія. Бувайте здорові! (Повертається й виходить).
Секлетія Лазарівна. Оце нічого сказати, чемна людина. (До Оксани). От вам наш народ! От як бачите! Що йому сказали такого, скажіть на милість?
Тихенький (насмішкувато). Класова боротьба!
Секлетія Лазарівна. От-от! Оце їхня класова боротьба...
Оксана. Він зо всіма такий?
Секлетія Лазарівна. Та звідки я знаю? Слава богу, не мала діла з ними і дай боже, й далі не мати. Скажіть, пишне та горде яке!
З сіней хутко вбігає Д р и м б а.
Д р и м б а (поспішно, заклопотано здоровкається зі всіма). Драстуйте... Тут нема Михалевича? Був у нього, не застав нікого. Жінка кудись з вашим Костем поїхали. Ася теж кудись... А я нащот співочих товариств. Між іншим, коло вашої квартири стоять два шпики.
Секлетія Лазарівна. Оце, боже наш!
Тихенький. Ну, що ви?
Д р и м б а. Накажи мене бог. Я вже знаю. Тільки не в тім річ. А між іншим, обоє дивляться на ваші вікна... У вас хіба зібрання? Може, з приводу співочих товариств? Так от я маю таку пропозицію. Я Михалевичу хотів, та нема дома. Зараз я балакав з двома семінаристами. Вони з охотою. Тільки, звичайно, їм треба ноти й інше. Це як, на чий щот повинно буть?
Секлетія Лазарівна. Та чекайте, заторохкотів. Іменно, Безумная Лічность.
Д р и м б а (добродушно сміється). Ну, говоріть. Я, бачите, дуже поспішаю. Тут у мене одна справа є. Чи не знаєте ви хто, панове, де живе Сріблюк чи Срібляк?
Секлетія Лазарівна. Тю, хай вам... Та яких шпиків ви бачили?
(Продовження на наступній сторінці)