«Співочі товариства» Володимир Винниченко

Читати онлайн драму Володимира Винниченка «Співочі товариства»

A- A+ A A1 A2 A3

К о с т ь. О, это целая драма нашей жизни!.. Лишить наследства даже грозит, если не буду говорить по-украински. Ну, да к чёрту это! (Каже шепотом). Слушай, я жду тебя завтра. До пятницы слишком долго. Хорошо? (Хапає її вище ліктя).

Ксенія Андріївна (злякано вириваючи руку). Что ты, с ума сошел? Каждую минуту могут войти. Глупый! Затем вот что: мы должны переменить гостиницу. Я в той ни за что больше не буду... Нас, кажется, там видели.

Кость. Ну, глупости... (Хоче поцілувати).

Ксенія Андріївна. Сумасшедший! Ну, ты!.. Нет, идём ко мне. Только вести себя скромно. Слышишь?

Кость. Слушаю.

Виходить направо. Якийсь час нема нікого. З вітальні чути гомін голосів:

— Панове! Панове!

— Та годі вам голосувати!

— Голосувать!

Дзвінок. Вибігає Ася. Вертається з Таїсею. Таїся — молода дівчина, з здоровим, добрим лицем, дуже соромлива.

Ася (іронічно). А в нас зібрання. "Комітет". Т а ї с я. Ой, то я піду собі. Я тільки за Карпом. Ася. Карпа немає.

Т а ї с я. Як? А він казав, що зайде ввечері до вас за книжками.

Ася. Може, зараз прийде. Таїсю, сьогодні тут щось буде. Ми з Оксаною устроїмо одну штуку. Страшно смішно буде. Тільки ви мовчіть. Та ви не бійтесь, вони там "засідають". Тато вніс проект організовувати скрізь співочі товариства. Будуть зараз голосувать. (З поважністю й гаряче). Буржуї. Вони думають, що пролетаріат цим задовольниться. Ну-ну!

Т а ї с я. Ой, Асю. Ви так на свого тата кажете, що мені аж соромно.

А с я. В соціальних питаннях нема ні батьків, ні нікого. (Раптом регочеться). От штука буде. Ми їм покажемо! Так Карпо зараз прийде?

Т а ї с я. Він казав, що буде тут, щоб я зайшла.

Ася. Ну, то, значить, прийде. Почекайте. Я не піду туди. Нецікаво. Там зараз двоє споряться, як треба писать: "мені" чи "міні". Всі хочуть голосувати, а вони все споряться. Я насилу держалася, щоб не сміялись.

Хутко входить Оксана і сміється з таким виглядом, немов довго стримувалася.

Ася. Що? Що?

Оксана. Боже, які комики!

А с я. І досі? І досі? Міщук і Косоглядов?

Оксана (хитає головою, здоровкається з Таїсею). Драстуйте, Таїсю. А де ж Карпо?

Т а ї с я. Та він мав бути тут. Казав, щоб я зайшла за ним.

О к с а н а. Ні, не приходив. (До Асі, що підбігла до дверей і прислухалась до вітальні). Асю! Карпа не було?

Ася. Ні. Він, мабуть, зараз прийде. Споряться й досі. Косоглядов каже, що коли на Україні почнуть говорити "міні", то це все одно, що кінець її, повна русифікація... Ха-ха-ха! Оксаночко! Давайте зараз! Га? Ой, голубонько, я не витерплю. Вони ж такі трусливі, що я вам кажу, тут буде таке... Я їх знаю, буржуїв, Оксаночко!

Оксана. Ні, ні, рано ще, Асю. Потім. Трошки потім. Я хочу ще послухать. Хай поговорять.

Таїся (з доброю посмішкою). А що ви хочете зробити?

О к с а н а. Та тут одну штуку. Тільки як дізнаються, то нагорать нам, Асю. Га?

Ася. Ніколи не дізнаються! Тільки ви самі біжіть до дверей, нікого не пускайте. А то пропало все. Потім можна буде сказать, що хтось пожартував. От!.. (До Таїсі). Ми їх хочемо трошки полякать, щоб знали, як збиратись. Вони ж усі як на голках сидять. Подумаєш, які революціонери!

Дзвінок.

Т а ї с я. О! Це, мабуть, Карпо.

А ся. Це він! (Підстрибуючи, біжить в сіни,).

Оксана поправляє зачіску, робить байдуже лице. Входять Ася й Карпо

з книжками в руках. Карпо — молодий, гарний парубок. Держиться здержано, трохи похнюплено, позираючи більше спідлоба, але твердо, з достоїнством.

Ася (до дівчат). Він. (До Карпа). У нас "ко-мі-тет". Да! (Уклоняється й поводить рукою на вітальню).

Карпо (до Оксани). Добрий вечір.

Оксана. Добрий вечір! Що це вас останні дні не видно?

Карпо (сухо). Так. Зайнятий був. (До Асі). То, може, не можна мені? (Киває на вітальню).

Ася (зневажливо). Чого? Фі, подумаєш. Неконспіративно, чи що? Вони споряться, як треба писать: "мені" чи "міні".

Карпо. Я хотів би перемінити книжки.

Ася. Перемінимо. Сідайте.

Карпо. Ні, мені треба йти.

Оксана. Останніми часами добродій Карпо дуже зайнятий. Не затримуйте його, Асю. Потім, бачите, який у нього страшенно серйозний вигляд. Напевне, зараз розв'язує питання, чи морально пити лимонад, чи ні.

Карпо (криво посміхаючись). Невже ви мене маєте за такого розумного?

Оксана. Ну, не лимонад, а... Ну, скажемо, чи морально йти на сцену і співать для буржуїв, коли народ гине без... поезії.

Карпо (пильно дивиться на неї. Нічого не одповідає. До Асі). Може б, ви могли мені перемінити?

Ася (здивовано дивиться на них обох). Ви посварились?

Оксана (весело). Чого ради? І не думали. Добродій Карпо завжди такий серйозний. З ним як побалакаєш, то дійсно здається, що посварився з ким-небудь.

Карпо. Будьте ласкаві, Асю. (Показує на книжки).

Ася. Та зараз! Тільки, Оксаночко, помиляєтесь, це він тільки у нас такий. Він інший. Їй-богу! Правда, Таїсю?

Таїся (соромливо). Ну да.

Карпо. Ет, їй-богу!

Входить Захар Назарович.

Захар Назарович. Саню! А чого ж ти втекла? А, це ви, Карпо? Доброго здоров'я! (До Таїсі). Добрий вечір. А ми засідаємо... Чого ж ти втекла, Саню? Зараз будемо голосувати.

Оксана. Хіба вже скінчили ті двоє?

Захар Назарович. Ні, та вони зараз скінчать. Розумні люди... А вченість, Саню? Га? Цвіт України! Серце радіє. От мрія наша, пам'ятаєш? Цей Косоглядов — професор. І українець.

А с я. Ну який він українець! Українофіл. Він по-українському й говорить не вміє.

Захар Назарович. Правда, він балакає по-руському. Ну, та то що ж? Аби серце було українське... А говорять як! Боже ж, як говорять! Та гарячі, скажіть на милість; другому б, як мені, скажімо, профану все одно: чи "мені", чи "міні", чи дві крапки над "і" треба, чи одну. А вони аж горять! Наука!..

Оксана (кидаючи поглядом в Карпа). А який симпатичний цей Тихенький! Правда, тату?

Захар Назарович. Д-а! Дуже-дуже симпатичний. Такий молодий, а вже відомий учений...

А ся (фиркає од сміху). Страшенно вчений!

Захар Назарович. Е, Асю, не можна. Учений чоловік, це не можна сказать.

А с я. Ай! Годі. Чим він учений? Подумаєш! Написав книжечку, як живуть люди десь там у Зеландії, чи що. Потім видряпав десь з архіву ненадрукований вірш Котляревського і вже "відомий український учений". Подумаєш!

Захар Назарович. Е, Асю, так не можна... Він, мабуть, ще багато написав, та ви чогось недобрі до нього.

А с я. Нічого він не написав. У нас усі такі вчені. Аж сором за наших. Хе! А цей ще такий кисло-солодкий, все нотації читає.

Оксана. Ні, Асю, він дуже симпатичний, ви помиляєтесь. Він мені страшенно подобається. (Лукаво). Здається, і я йому.

Ася (з обуренням). Фу Г Він ще, чого доброго, сватать захоче.

Оксана (кидає погляд на Карпа, раптом хапає Асю й дуже цілує). Ах ви ж, хороша моя ластівка. Комічна ви моя. Ви нічого не розумієте в цих справах.

Ася. Ого!

Захар Назарович (добродушно сміється). Чудачка!

З вітальні входять Анатолій Олександрович і Кіндрат

Пилипович.

Анатолій Олександрович (роздратовано). Ну, це просто неможливо! Неделікатно. (До Захара Назаровича). І досі споряться. Ніяк зупинить не можна. Що ти з ними зробиш?

Захар Назарович. Учені люди.

Анатолій Олександрович (побачивши Карпа й Таїсю). А, Карпо Федорович! Доброго здоров'ячка! Чом же раніше не прийшли? Добрий вечір, Таїсю. (Здоровкається).

Карпо. Та у вас же засідання...

Анатолій Олександрович. От іменно! Ви хоч (злегка іронічно) і не наш, а дуже стали б нам у пригоді. Іменно ви, так сказати, голос робітничої среди. (До Захара Назаровича). От і Карпо Федорович, я певний, піддержить мій проект. Співочі товариства хочемо завести, Карпо Федорович. Щоб у кожному селі, містечку були такі огнища народної музики.

Кіндрат Пилипович. Замість кацапських гармоній та балалайок, воша б їм у потилицю!

Карпо (спідлоба подивляється). Мені здається, що це було б добре.

Захар Назарович. Ви думаєте, що добре було б?

Карпо. Звичайно... Я, розуміється, не знаю.

Кіндрат Пилипович. Та тут і знать нема чого! Всякий, хто розшолопа, що таке українська пісня, зразу скаже, що це велика ідея. Та швидше б кінчали там ті сухоїди. Завели. Гайда, та виведем їх за руки. А знаєте що? Зробимо перерву на вечерю. Як дійде до ковбаси та чарки, то й минеться сварка. Вони перестануть, повечеряєм і будем голосувати.

Захар Назарович сміється.

Анатолій Олександрович. А справді! Виходу ніякого нема. До речі, треба й поспівати трохи, а то вже зовсім некопспіративно.

Кіндрат Пилипович (захоплений своєю пропозицією). А звичайно! За руки та й геть, різав та поров вашу маму, вечерять, учені криси! Годі спориться. Ха-ха-ха! Гайда, хлопці. Ви, Карпо, як моцний хлоп, беріть більшого, а я дідка сухенького. Та й покажемо їм філософію:!

Анатолій Олександрович, Ні, ви, Кіндрате Пилиповичу, не дуже вже, а то образитись можуть.

Кіндрат Пилипович. Не образяться.

Іде в вітальню, за ним Анатолій Олександрович.

Оксана (до Карпа). Так ви, значить, в поезії авторитет? Я й не знала. Вибачайте.

Карпо спалахує, гнівно повертає до неї голову, але здержується й одходить

до Таїсі.

Ася, Оксаночко! Нащо ви так?

Оксана (сміється). Ой, глядіть, Асю, щось ви дуже заступаєтесь за суворих добродіїв.

(Продовження на наступній сторінці)