В господі Мецената, нащадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей — прокуратора і префекта —і вряджено невисокий примост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо — на грецький лад то з стільцями — на римський, там сидять і лежать гостів різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклінія чільної частини світлиці. На примості хор панегіристів — між ними Хілон — кінчає спів.
Х о р п а н е г і р и с т і в
(співає)
Світло від світла
родиться вічно,
так і пресвітлий
рід Мецената
з променя в промінь
переливає
сяйво своє!
Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.
М е ц е н а т
(рухом пальця закликає раба-домоправителя)
Нехай тим часом тут поскачуть міми,
а потім ті египтянки безкості,
що то показують з мечами штуки,
але щоб те трюмо все недовго:
хвилину-дві щоб кожне зоставалось
і щоб ніхто не смів виходить двічі.
(До прокуратора і префекта).
Бо уявіть собі, що й тії мавпи
до слави не байдужі: раз плесніть,
то потім і прогнати з кону трудно.
Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з'являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими опуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє його почесних гостей розмовляють межи собою, Меценат трохи зниженим голосом, Префект рівно, однотонне і трохи недбало, Прокуратор голосно і непримушено.
М е ц е н а т
Ся оргія моя, признатись мушу,
нагадує щось трошки царство тінів
перед Плутоновим тріумвіратом.
Ви не повірите, як я працюю,
щоб якось подолати сюю дикість
і недовірливість, щоб сполучити
в одну родину дві частини люду
корінфського — римлян і греків.
П р е ф е к т
Друже,
ти й так уже великого досяг:
взірцевий маєш хор панегіристів,
такий і в Римі не щодня почуєш.
М е ц е н а т
(махнувши рукою)
Ет, що той хор!.. Па щирості сказавши,
такій поезії на кухні місце,
бо їй недоїдки — миліша плата,
ніж лаври... Я прошу в вас вибачення,
що вас частую отаким злиденством —
(ще тихше)
бо се, властиве, тільки для юрби —
та я надолужити сподіваюсь
на іншому. Я тут назнав співця
справдешнього. Не дуже він славутній,
та се вже грекам сором, не співцеві.
Я покажу Корінфові, що треба
римлянина для цінування хисту,
інакше хист лишиться неужитком.
П р о к у р а т о р
Співець той хутко прийде?
М е ц е н а т
Я не знаю.
Я запросив його, але відповідь
була від нього невиразна.
П р о к у р а т о р
От ще!
Просити їх... ти просто б наказав!
М е ц е н а т
Наказувати тут не випадає.
Антей не раб, а вільний громадянин.
П р е ф е к т
Він римський громадянин?
М е ц е н а т
Се то ні,
а все ж він роду чесного. В Корінфі
його родину здавна поважають,
колись якісь герої з неї вийшли.
П р о к у р а т о р
У гречуків отих усі герої!
Хто кине в зваді миску через стіл
і в лоб сусіду влучить —— вже й уславивсь/
discobolos!..*
* Дискобол (грецьк.), — Ред.
(Сміється).
Такі ж і їх поети:
на грецький лад Горація спартачить,
і вже вінець на чолі — лавреат!
В атенській академії купити
двох лавреатів можна за обол —
один поет, другий філософ буде!
Обачніше — не витрачать обола.
М е ц е н а т
Не забувай, мій друже, що боги
невдячності не люблять. Пам'ятай же,
що Рим ходив у Грецію до школи.
П р е ф е к т
Відомо, що поганий той школяр,
який учителя не переважить.
М е ц е н а т
Се так, а все ж він мусить мати вдячність.
П р е ф е к т
Рим гойно заплатив за ту науку:
він Греції дав спокій і закон,
чого вона не мала споконвіку.
П р о к у р а т о р
(впадає в річ)
А Греція в своїй преславній школі
навчила Рим лиш бабських теревенів,
що тільки нам релігію зганьбили,
та ще привчила розумом крутити
без жодної мети, як пес хвостом.
Оце і вся наука. Більш нічого
не знали тії греки і не сотворили —
В їх навіть мови не було ніколи!
М е ц е н а т
Ну отакої! Як то не було?
Ти, друже, щось нечуване говориш.
П р о к у р а т о р
Авжеж, був іонійський діалект,
аттічний, ще не знаю там який, —
що не письменник, то й балачка інша, —
але гартованої міцно мови,
єдиної, всесвітньої, як наша,
не мали греки зроду.
М е ц е н а т
Се то так.
П р е ф е к т
Та й їх поезія, скажу по правді,
таки супроти нашої не встоїть.
Добірності такої, як Горацій,
грек не досяг ніколи й не досягне.
М е ц е н а т
А все ж і рідну мову шанувати
навчив нас грек. Поезію латинську
почав нам еллін-бранець, не римлянин.
П р о к у р а т о р
Бо мусив мову пана перейняти,
а пан мав, певне, поважніші справи,
ніж рідну мову сікти на трохеї.
П р е ф е к т
(до Мецената)
Мій друже, ти ж не будеш запевняти,
що тії вірші не були партацькі,
а тая мова не була потворна?
М е ц е н а т
Хто знає, друже, чим була та іскра,
з якої на землі вогонь з'явився?
То, може, був нікчемний перегар,
а все ж нам шанувать її годиться
і поважати батька Прометея,
хоч, може, вів і був зичливий злодій.
П р о к у р а т о р
(до префекта, киваючи на Мецената)
Оце ж і плід від грецької науки!
П р е ф е к т
Наш Меценат відомий філеллен, —
коли б іще не відділив од Риму
Корінфської республіки!
(Сміється).
П р о к у р а т о р
Жарт жартом,
а Римові з такого філелленства
все ж може вийти шкода.
М е ц е н а т
Не турбуйся,
стара учителька те добре тямить,
що їй при старощах підпорки треба.
Якби так Рим на Грецію розсердивсь
і відштовхнув, то закричала б "гину!".
П р е ф е к т
Все ж друг наш мав рацію: є шкода.
Замилування наше до чужинців
до того довело, що ми самі
на варварів якихсь перевернулись,
навчившись "африканської латині"
від чорновидих "римських громадян".
М е ц е н а т
Ба, що ж, без варварів не обійтися,
бо ми вже мусим обновляти кров,
знесилену від праці та розкошів.
Чи ти б хотів, щоб наші всі народи
по-варварськи довіку говорили?
Навряд чи з того буде слава Риму.
П р о к у р а т о р
Нехай мовчать, поки як слід навчаться
поправної латині!
М е ц е н а т
Се трудненько!
Навчились мовчки доброї вимови —
сього б і Демосфен не доказав.
П р о к у р а т о р
Так що ж робити?
М е ц е н а т
Те, що я роблю:
привчати ласкою, дарами навіть,
всіх видатних чужинців Рим любити.
Хто любить, той уподобитись може
до любого і тілом, і душею.
П р о к у р а т о р
Розніжило тебе те філелленство!
Цікавий знати, як би ти, наприклад,
збирав податки "ласкою й дарами"?
Багато б назбирав!
М е ц е н а т
(сміючись)
Ну, тут я мушу
зложити зброю. В сьому ти найдужчий.
Р а б — а т р і є н з і й
(увіходить)
Прийшов Антей-співець.
М е ц е н а т
А! Клич сюди.
Стій! Як Антей уже почне співати,
я знак подам, тоді хай танцівниці
сюди увійдуть. Тільки ж не раніше.
Гляди мені! Рушай.
Атрієнзій виходить.
Оці раби
псують мені раз по раз лад усякий.
На їхню думку, оргія — то скоки.
А н т е й
(у порога)
Вітаю вас, преславні.
М е ц е н а т
А, здоров!
Та ближче приступи. Коханцю музи
в порога перестоювать не личить.
Антей підходить ближче, але місця йому при столі нема і він лишається стояти перед лежачими гостями.
М е ц е н а т
(до гостей)
Се, друзі, найкоштовніша перлина
Корінфської затоки.
А н т е й
Ти, преславний,
надмірну ласку положив на мене,
Корінфові ж віддав замало честі.
М е ц е н а т
Чому замало честі?
А н т е й
Бо не можна
злічити перлів нашої затоки
і зважити, котра з них найдорожча.
П р е ф е к т
Любити рідне місто — се годиться,
але ж не треба забувати правди
і вдячності. Якщо в Корінфі дійсно
є скілька перлів хисту і науки,
то се є Меценатова заслуга.
М е ц е н а т
Моя заслуга півняча, мій друже.
П р о к у р а т о р
Як розуміти сеє, Меценате?
М е ц е н а т
Бо я на всяких смітниках громаджу
і там вишукую коштовні перли.
П р е ф е к т
Та ти ж їх не ковтаєш так, як півень,
але даєш в оправу.
(Продовження на наступній сторінці)