Антей мовчки рушає.
М е ц е н а т
Стій, Антею!
Куди ти йдеш?
А н т е й
Туди, куди належу.
М е ц е н а т
Я бачу, ти образився.
П р о к у р а т о р
Се дивно,
які ті греки всі вражливі!
А н т е й
Справді,
се дивно, як ми досі не привикли,
що переможцям вільно називати
країну нашу смітником, а нас,
поки ми не в "оправі", просто сміттям.
М е ц е н а т
Моєму слову ти дав колючки,
але не я. Уся моя вина,
що мій язик був якось послизнувся,
але ж його боги слизьким створили.
Винуй Юпітера чи Прометея, —
ти краще знаєш, хто з них більше винен.
П р е ф е к т
А я, минаючи усякі вини,
вертаю до заслуг. Мій Меценате,
сей раз я маю затягти позов
супроти тебе.
М е ц е н а т
Як?
П р е ф е к т
Бо сю перлину
не ти, а я відкрив уперше.
М е ц е н а т
Справді?
П р е ф е к т
І в тім моя заслуга є ще більша,
що перли я не проковтнув, знайшовши,
хоч, власне, я повинен був ковтнути.
М е ц е н а т
Я хтів би сеє краще зрозуміти.
П р е ф е к т
О, се не таїна! Колись я тута
відкрив чи, краще мовити, закрив
гетерію співецьку потаємну.
Товаришем у ній був наймолодшим
осей співець. Я ощадив його,
вважаючи на молодощі ніжні,
і він один лишився з товариства,
бо, знаю добре, більше в цілім краї
гетерій не було, нема й не буде.
А н т е й
Ти помиляєшся, ще є одна.
П р е ф е к т
Де?
А н т е й
На Парнасі. Дев'ять і один
там сходяться на оргії таємні
і закриваються від ока влади
густими хмарами.
М е ц е н а т
Ха-ха! Се влучно!
П р е ф е к т
(змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)
Не так-то вже і влучно. Меценате.
Ті "дев'ять і один" — Феб і камени —
зовсім то не гетерія таємна,
а хор панегіристів. Їм же треба
амброзію та нектар заробити,
то й мусять панегірики співати.
А н т е й
Кому?
П р е ф е к т
Звичайно, генієві Риму.
Парнас, Олімп і всі святії гори
тепер в його імперію дістались,
і тільки тим богам живеться добре
що мають гідність римських громадян
або принаймні ласку Мецената
всесвітнього, а той є геній Риму.
Котрі ж боги йому не покорились,
ті вигнані були або й розп'яті.
А н т е й
І що ж? Вони від того повмирали?
М е ц е н а т
(нишком, нахилившись до префекта)
Мій друже, вибачай, але юрбі
сі жарти можуть видатись блюзнірством.
П р е ф е к т
(знов здержано)
Нехай боги простять, не міг римлянин
останнє слово полишить за греком.
М е ц е н а т
(голосно до Антея)
Людською мовою ми наситились.
Час обізватись мовою богів
тобі, Антею.
А н т е й
Вибачай, преславний,
мені не хоче муза помагати,
либонь, вона сьогодні не голодна,
а я без неї — мов безструнна ліра.
М е це н а т
Невже се друг мій відібрав їй настрій?
П р е ф е к т
За правду перепрошувать не буду,
а музі, що сьогодні не голодна,
слід пам'ятать, що й у богів є завтра
лише тоді, коли його заслужать.
А н т е й
Не раз, хто забувається про завтра,
той має вічність.
В атріумі чутно гомін.
М е ц е н а т
Що се там за гомін?
А т р і є н з і й
(з порога)
Преславний пане, там якась грекиня
прийшла й дозволу просить уступити,
щоб тут постояти коло порогу,
поки співець Антей співати буде.
М е ц е н а т
Та хто ж вона? Якого сутану?
А т р і є н з і й
Каже,
що єсть вона Антеєва жона.
М е ц е н а т
Що ж, хай увійде.
Атрієнзій виходить. На порозі з'являється Неріса і вклоняється
А н т е й
Нащо се, Нерісо?
Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.
Вернись додому!
М е ц е н а т
Вибачай, Антею!
Тут я господар і не дозволяю
своїх гостей нікому проганяти.
Ти вільний зоставатися чи ні,
але й твоя жона так само вільна,
поки вона в гостиш в Мецената.
А н т е й
(до Неріси)
Ти хочеш тут лишитись?
Н е р і с а
(тихе, але твердо)
Я лишуся.
П р о к у р а т о р
(стиха до Мецената)
Се ти не дурно так, — вона зграбненька.
І звідки він узяв собі сю німфу?
М е ц е н а т
Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.
Мені повір, я знаюся на тому.
(До Неріси).
Чи ви давно по шлюбі?
Н е р і с а
Перший місяць.
М е ц е н а т
(до Антея)
О, то невже тобі, Антею, треба
ще й муз до помочі в медовий місяць?
Ти й так повинен би співать, як бог,
коли ся грація перед тобою!
Але чого ж вона під покривалом?
А н т е й
Так звичай еллінський жінкам велить.
М е ц е н а т
Але в моїй господі звичай римський,
і він свої вимоги має. Мусиш
дозволити дружині відслонитись.
Неріса, не ждучи Антеєвої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.
Боги мої! Ви подивіться, друзі!
Се ж тая мармурова Терпсіхора,
що я купив учора від Федона!
Се випадок? Ні, випадків таких
не може бути!
(До Неріси).
Він різьбив із тебе?
Н е рі с а
Так, пане.
М е ц е н а т
Що ж, ти й танцювати вмієш?
Н е р і с а
Не знаю...
М е ц е н а т
Як не знаєш? Терпсіхора
не знає, що вона богиня танцю?
А н т е й
Се значить, що вона не танцівниця
і поза домом танцювать не вміє.
М е ц е н а т
То я прийду колись до твого дому.
А н т е й
Се буде честь мені. Але не знаю,
чи трапиться тобі Нерісу бачить,
бо мати, жінка і сестра у мене
перебувають завжди в гінекеї,
а я ж тебе не смію там вітати.
М е ц е н а т
Недобрий звичай ваш!
А н т е й
Такий він здавна, —
не я його, преславний, встановив.
П р о к у р а т о р
Але ти радо з нього користаєш!
М е ц е н а т
Що ж, се не диво. Заздрощі Антея
я розумію. Отже й я поставив
не в атріум камінну Тердсіхору,
а в свій таблін, щоб не профанувалась.
А н т е й
(щиро)
За се тобі я справді винен дяку!
М е ц е н а т
Так докажи ж нам ділом тую вдячність,
а власне, співом.
(До раба).
Принеси, Евтіме,
ту ліру, що сьогодні я купив.
Евтім приносить велику, пишно оздоблену ліру.
Антею, сяя ліра — дар всесвіту,
бо роги в неї з тура пущ германських,
слон африканський дав оздоби з кості,
край арабійський золота прислав,
а дерева — індійський ліс таємний,
мозаїка прийшла з країни сінів,
найкращі в світі струни італійські
оправлено в британське ясне срібло.
А н т е й
Лиш еллінського в ній нема нічого!
М е ц е н а т
Вся буде грецька, як твоєю стане,
бо ти її дістанеш в дар від мене,
коли вподобаєш. Торкни їй струни.
А н т е й
(торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним і чистим голосом Антей здригається від подиву)
Який прекрасний, надзвичайний голос!
Дай ліру, хлопче!
(Бере де рук ліру).
Ох, яка важка!
М е ц е н а т
Ти сам її держать не потребуєш.
На те є раб. Евтіме, на коліна!
І так держи, як сей співець накаже.
Евтім стає на коліна і піддержує Антеєві ліру.
А н т е й
Ні, їй не слід звикати до такого.
В своїй оселі я рабів не маю,
і прийдеться їй висіть на повітрі
на ремінці.
М е ц е н а т
Рапсодів давніх спосіб!
Се дуже гарно! Потепи, Евтіме,
її отам, де тая лампа висить.
Евтім чіпляв ліру на великий канделябр, знявши з канделябра велику лампаду.
Антей зіходить на примост і торкає струни сильніше, ніж уперше. Почувши той акорд, Хілон і Федон схоплюються на рівні ноги.
Х і л о н
(до товаришів-хористів, що сидять там же за задніми столами, зайняті їдою і балачками)
Товариші! Мовчіть! Антей заграв!
Ф е д о н
Антею! Заспівай епіталаму!
Антей спиняється, спускає руки і схиляв голову. Пауза.
М е ц е н а т
Антею, що тобі? Чи ти недужий?
Чи, може, ліра ся тобі незручна?
Н е р і с а
(до Мецената, озиваючись від порога)
Мій чоловік недавно встав з недуги.
(До Антея дбайливо і ніжно).
Антею, ти зовсім не розважаєш
своєї сили. Краще вже дозволь
мені за тебе доказати вдячність
преславному. Хоч я не танцівниця,
та потанцюю, як в Танагрі звичай,
як матінка навчила. Хай пробачать.
М е ц е н а т
Я згоджуюсь, хоча було б ще краще,
якби в особах ваших поєднались
музика і танець в одно подружжя.
А н т е й
Моя жона зовсім не розважає
своєї мови. Чуюся на силі
і гратиму, й співатиму без танців.
Так прошено мене, так обіцяв я,
а твій танець, Нерісо, не для оргій.
Спинився я тому, що добирав
у пам'яті своїй доречних співів.
Ф е д о н
Співай епіталаму! Се до речі!
А н т е й
Ні, не до речі, — ми не на весіллі.
М е ц е н а т
Чому ж? Ти уяви, що в сьому домі
шлюб відбувається Еллади з Римом.
А н т е й
Я бачу оргію перед собою,
то й спів пригадується не весільний,
скоріш вакхічний.
П р о к у р а т о р
Ба, воно ще й краще!
(Продовження на наступній сторінці)