А таланом
всіх переважив, мовби на наругу!
Е в ф р о з і н а
Мені здається, той Аполлодор,
що втік до тебе з школи Мецената,
Хілона й таланом переважає,
не тільки розумом. Я наслухала,
як він проказував із "Антігони"
Гемонову промову — далебі,
я ледве сльози здержати здолала!
А н т е й
(з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)
Бо ти сама у мене Антітона!
Здається, я б Хілонові пробачив,
якби він вчинок свій зробив для того,
щоб вивести з біди таку сестру.
Е в ф р о з і н а
Зате вже я сестрі тій не простила б!
А н т е й
О, ти б не прийняла ні сеї жертви,
ні іншої. Але, моя сестричко,
якщо я хтів би стати багачем,
то тільки задля тебе.
Е в ф р о з і н а
І даремне,
бо я того не хочу
(Сміється).
Мама зараз
мені б за гроші жениха купила,
і, певне, то було б лихе придбання.
А н т е й
Та де вже там багатство! Хоч би міг я
тебе від злиднів вибавить...
Е в ф р о з і н а
Від злиднів?
А де ж ти бачиш їх?
А н т е й
Що я не бачу,
то се завдячую тобі самій.
Е в ф р о з і н а
І мамі ж, і Нерісі.
А н т е й
Ні, ти знаєш...
Матуся відробила вже своє...
Що ж до Неріси...
Е в ф р о з і н а
Їй ще час робити.
Невже твоє життя таке солодке,
що і медовий місяць в ньому зайвий?
А н т е й
Мені мов сором тішитися щастям,
як здумаю, що ти за нього платиш
тяжкою працею... Ми маєм щастя,
а ти що маєш тут у рідній хаті?
Е в ф р о з і н а
Я маю брата. І нехай довіку
я дівуватиму — я не позаздрю
ані жінкам, ні матерям щасливим,
бо їх любов лиш їх родині служить,
моя ж — Елладі всій. В тобі, Антею,
уся надія наша.
А н т е й
Евфрозіно,
як можна всю надію покладати
в комусь одному?
Е в ф р о з і н а
Аполлон один
з усіх богів не розлюбив Еллади,
і є ще їй надія на життя.
А поки Аполлон є на Парнасі,
то й музи будуть з ним.
А н т е й
(з усміхом)
Я не безславний,
хоч ти одна мені даєш тріумфи,
бо ти для мене Ніке!
Е в ф р о з і н а
Ніке мусить
свою роботу знати. Постривай.
(Виломлює з лаврового куща дві галузки, зв'язує їх у вінець і стає на постаменті колони в позі богині перемоги Ніке, простягнувши руку з вінцем).
Ходи сюди! Схили прегорде чоло!
Антей підходить, все усміхаючись, і схиляє голову перед Евфрозіною, а в неї усміх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братові лаври на голову.
Н е р і с а
(молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, стає на порозі гінекея і здивовано скрикує)
Се що таке?
Евфрозіна засоромлена, зіскакує з постаменту.
А н т е й
Се Ніке увінчала
свого поета. А коли й харіта
йому додасть гранату чи троянду,
він буде обдарований усім,
чого дозволено бажати смертним.
Е в ф р о з і н а
(почуваючи себе ніяково під холодним поглядом Неріси)
Троянда он цвіте...
(До Антея).
Одначе Ніке
до кухні мусить — помогти матусі, —
бо в нас сьогодні оргія правдива:
купили риби, а якраз вам тітка
дала вина і пару голуб'яток.
Як я ще напечу медяників,
то й Меценат на оргію позаздрить!
(З трохи примушеним сміхом зникає в дверях гінекея).
Н е р і с а
Чудна та Евфрозіна — все їй смішки!
А н т е й
Що ж, молода...
(Здіймає лаври з голови, держить їх в руці, в дальшій розмові кладе на лавці коло себе, сівши).
Н е р і с а
Та я ж, либонь, молодша,
проте...
А н т е й
"Проте часами химерую", —
так хтіла ти сказати?
(Сміючись, обіймає її, вона здержено приймає його пестощі).
Що тобі?
Нездужаєш чи хто тебе образив?
Н е р і с а
А ти й не знаєш? Певне, вже й сусіди
напам'ять вивчили оту промову.
про викуп мій, про посаг Евфрозіни,
що мати виголошує щодня.
А н т е й
Уже й щодня!
Н е р і с а
Та що ж, в тому є правда.
Мені самій ніяково дивитись
у вічі Евфрозіні.
А н т е й
Евфрозіна
тебе ні в чім не винуватить.
Н е р і с а
Знаю.
Вона недарма в тебе Антігона...
А н т е й
Нерісочко! От се вже справді сором, —
підслухати, а потім ще й корити.
Н е р і с а
Підслухати! В нас не такі палати,
щоб не було з кутка в куток все чутно!
А н т е й
(трохи вражений)
Палати є тепер лиш у римлян.
Було тобі піти за Мецената.
Н е р і с а
(лагідніше, ніж досі)
Я не корю тебе, що ти убогий,
але яка ж дружина не бажає
своєму чоловікові достатків?
А н т е й
Ну і собі при тому.
Н е р і с а
І собі.
Хіба то зле? Я справді не вдалася
до того, щоб весь день в ярмі ходити
так, як твоя сестра.
А н т е й
Ти ж і не ходиш.
Н е р і с а
А думаєш, мені від того легше?
А н т е й
Якби не легше, ти б сама робила.
Н е р і с а
В людей на те рабині є...
А н т е й
Нерісо,
від тебе трохи дивно сеє чути.
Н е р і с а
Бо я сама рабинею була?
Так що ж, я б і на волі заробляла
тим, чим тоді, якби ти допустив.
Як я тепер нікому не потрібна,
всім на заваді, мов поріг високий,
то з того винен ти!
А н т е й
Ну, годі, люба...
Н е р і с а
Дозволь мені вступити до театру,
то я твою сестру озолочу
і буду матері невістка люба,
бо, певне, більше зароблю за танці,
ніж ти за спів та за науку хисту.
А н т е й
Нерісо, годі! Се твій жаль говорить,
і з сього справді винен я. Прости!
(Цілує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини).
Моя кохана! Скарбе мій! Не дам,
не дам тебе юрбі тій безсоромній!
Не підеш ти на оргії до неї, —
вона не тямить, що то є правдива
святая оргія, встанова божа!
Н е р і с а
Ти був коли на оргії?
А н т е й
Давно.
Ще підлітком. Ще як була в Корінфі
гетерія співців, таємна, звісно,
бо всяке ж товариство є злочин,
на римську думку.
Н е р і с а
Що ж? І дуже пишні
були в вас оргії?
А н т е й
Зважай сама.
Збирались ми все по таких господах,
як-от моя...
Н е р і с а
(розчаровано)
Ах, так!..
А н т е й
У нас в кратерах
вода все панувала над вином.
Квітки бували в нас лише в ту пору,
коли вони цвіли в садках та в полі,
а як верталась в тартар Персефона,
то забирала нам усі покраси.
Н е р і с а
Хіба ж бувають оргії без квітів?
А н т е й
У нас бували, ще й які буйні!
Н е р і с а
Але ж вони були таємні, кажеш?
То як же буйних оргій тих не чули
знадвору люди?
А н т е й
Чи ж вони могли
знадвору чути, як серця в нас б'ються?
Чи ж сяйво наших поглядів проймало
камінні мури та запони щільні?
Н е р і с а
А ваші співи?
А н т е й
О, вони були
потужнії натхненням, а не гуком.
І в стриманім зітханні тихих струн
ми вгадувати вміли урагани,
що нуртували в грудях у співця.
В нас буйні кучері були, мов тірси,
гукали погляди: "Еvoe Bacch!"*
Хоч би сама вода була в кратерах,
ми ще б розходились додому п'яні.
О, я хотів, щоб ти хоч раз попала
на оргію таку! В святім безумстві
ти б у танку зайшлася, як менада!
* Хай живе Вакх! (Лат.) — Ред.
Н е р і с а
Бувала я на оргіях не раз.
А н т е й
Але не на таких!
Н е р і с а
Либонь, на кращих.
А н т е й
Того не може бути.
Н е р і с а
Я не знаю,
які були ті ваші, але тії,
що я на їх дитиною ходила,
були мов сни розкішні.
А н т е й
Се злочин —
на оргії такі дітей водити!
Н е рі с а
Моя матуся мусила.
А н т е й
Я знаю...
Пробач, я мовив нерозумне слово.
Повинен би я тямити, як тяжко
рабині-танцівниці серце рвалось,
коли вона свою єдину доню,
що ледве виросла із немовляток,
вела на те позорище.
Н е р і с а
Нічого
мені про те матуся не казала.
Я завжди йшла на оргію весела,
там ласощів я їла досхочу,
та й забавки перепадали часом,
бо гості пестили мене...
А н т е й
Не згадуй!
Аж холодно, як здумаю... Запевне,
ті їхні пестощі були масні
і кожне слово брудом перейнято!
Н е р і с а
Не знаю, я тоді не розуміла
ні слів масних, ні поглядів брудних,
але красу я тямила й малою,
і серденько тремтіло від хвали,
як струночка під плектроном на лірі.
На примості високім ми обидві
були немов веселки — більша й менша —
на ясній верховині. Покривала,
прозорі та барвисті, легким луком
перекидалися понад хмаринки
злотистих курев запашних. Тоді
мені здавалося, що я танцюю
на хмароньках небесних, а з землі
до мене долітають тільки квіти.
То гості кидали до нас квітки,
не тямлячись від захвату палкого...
А н т е й
А в тих квітках ховався невидимий
холодний гад розпусти і зневаги.
Н е р і с а
Кажу ж тобі, що я того не знала!
А н т е й
Але тепер ти знаєш, чим бувають
рабині-танцівниці для римлян,
і тямиш добре, що тебе спіткало б,
якби ти серед оргій тих зросла
(Продовження на наступній сторінці)