На мить у серце Гомера закрадається підозра: чи не до того Аліферс хилить, ніби Єлена жалкує, що не за нього вийшла заміж? Та Аліферс вгадує це, поспішає запевнити:
— Не подумай тільки, що я із заздрощів. Моє давнє тут ні до чого. Моє минулося, забулося — та вже й по всьому. Як бачиш, через Єлену навіть дружба наша не розладналася. Це теж усі бачать, усі знають. І ще знають те, що наш спільний друг Ксенон за Єленою сохне...
— Аліферсе!
— Ти ж хотів знати правду,— никне той.— Ти ж хотів. Гомер опускає голову:
— Так, хотів... Дякую, Аліферсе. Пробач за миттєву слабкість. І... йди звідси, залиш мене самого.
— Як знаєш, — слухняно підводиться Аліферс із лавки.— І ти мені пробач. Якось так воно... Якби не обізвав мене дурнем — ніколи б тобі цього не розповів. А так... Може, й не треба було...
Уже в дверях він ще на хвилю затримується:
— Хочеш, Гомере, я тобі допоможу? Ти не подумай лише нічого такого — я від душі. Із нашого поліса має йти купецький караван, ніби у Фокею чи й ще далі. Я трохи знаю цього купця. Із ним ти зможеш пройти чималу частину дороги до Іліона. Я домовлюся — він тебе візьме... Не сумуй, друже. Ходять же по світі й сліпі аеди-співомовці і не пропадають. А ти що — гірший? Зате, сам казав, тебе чекає попереду твоя велика пісня... То як? Мовчиш? Ну, я піду, Гомере, а ти подумай. Подумай, Гомере...
* * *
Якесь неясне тремтіння охоплює Аліферса. Це від потаємних радості й страху, що неочікувано враз хлюпнули в душу, перемішалися та й вирують, вирують. І таке змішане почуття жене його, підганяє: швидше! швидше!
Хтось вітається до нього, хтось пробує зав'язати розмову. Але Аліферс нічого не бачить, не чує, не знає і знати не хоче, крім одного: йому треба поспішати. І вже коли опиняється, віч-на-віч з прибулим купцем Меандром, до нього знову повертається ясність думки і гострота сприймання.
— Добридень, шановний! — вітається поштиво, проте ледь торкається долонею грудей (нехай побачить бродяга-купець і зрозуміє, що вони — не рівня!).— Хай береже тебе великомудрий син Зевса на всіх шляхах! Як торгується твоїм людям у нашому благословенному богами полісі?
Купець Меандр — кучерявобородий мужчина середніх літ зі статурою доброго вояки і з приховано-бігаючими очима — звично помічає і недбало кинуту до грудей руку Аліферса, і його погордливий вигляд, і дорогий візерунчастий плащ. Але й інше примічає: прийшлий раз у раз покушує верхню губу — нервується. Значить, якесь пильне діло має.
— З волі Гермеса, непогано торгується, — ухильно відповідає купець.— Через тиждень сподіваюся розпродати крам, то можна буде й вирушати в дорогу, до Ефеса.
До Ефеса... Ну звичайно ж, купець іде до Ефеса, а не до Фокеї...
"Хе! — подумки спохоплюється Аліферс— Та це й краще, що в протилежний бік. А якщо ще повернути справу так, ніби Гомера туди Єлена спровадила, то... Хе! Нехай думає сліпець, ніби навмисно Єлена спровадила, щоб усьому полісу доказати: Гомер без неї годен хіба що для посміховиська. Тоді вже сліпцеві назад вороття не буде...
І Аліферс веде неквапом:
— На наше місто ніколи ще торгові люди не були ображені, це вже я тобі кажу, шановний. Будеш стрічати у світах інших купців — так і передавай їм. Хай сміливо повертають сюди свої каравани. Наше місто...
"Давай, давай в обхід",— усміхається про себе купець, вичікуючи, коли цей велемовний і хвальковитий муж перейде до діла.
— А в тебе що ще із краму залишилося? — несподівано перериває свою балачку Аліферс.
— Зовсім небагато: три сувої єгипетського полотна, та сім талантів 7 листатої міді, та синього заліза два таланти, та мішок різного дріб'язку — ото й усе.
— І що ти за це сподіваєшся вторгувати? Аліферсова цікавість насторожує купця: чи не задумана
тут якась капость? Проте він і вигляду не подає.
— Це як богові Гермесу захочеться: може, більше, може, менше. Звідки мені те знати?
— Ну, а все ж таки?
Талант — у Стародавній Греції грошово-вагова одиниця.
— Для чого це тобі, благородний? Ти ж не збираєшся купити весь мій крам зразу?
— А якщо збираюся?
"Бачив я таких!" — думає купець. Аліферс явно починає не подобатися йому. Бо він, купець-прохода, який уже немало світу зміряв і ногами, і на кораблях, ніяк не може добрати, на що той націлюється. Отож, щоб відскіпатися від Аліферса та разом трохи збити його пиху, Меандр з ледь прихованою насмішкою каже:
— Якщо збираєшся — сорок дворічних бичків прижени та й забирай з мішками.
— Сорок бичків? Мм... Гаразд!
Якби оце зараз захиталася земля під ногами, то купець Меандр здивувався б менше, ніж із Аліферсового "гаразд!". Бо таке вже траплялося на його віку, коли ні з того ні з сього земля починала двигтіти і гойдатися. Але щоб хтось отак, не торгуючись, раптом зголошувався мало не вп'ятеро переплачувати за крам — такого Меандр не те що не бачив, а й від інших не чув.
— Що ти сказав, благородний? — розгублено закліпав він повіками, і очі його перестали бігати.
— Я сказав: гаразд!
— Навіть не бачивши краму? Аліферс підвишує голос:
— Ти, купець, погано чуєш?
"Божевільний багач... Не інакше — божевільний..." — гарячково думає Меандр. Починає шалено калатати серце. Він уже почувається мисливцем, на якого під самісінький кінець полювання враз із гущавини лісу виходить прудконога лань. І йому вже боязко голосно дихнути, щоб не сполохати дичину, поки вона ще не переступила тієї невидимої лінії, де її перестріне гострий спис, посланий умілою і дужою рукою... Поспішно виправдовується:
— Як можна не чути, благородний!
Проте Аліферс почуває себе мисливцем не в меншій мірі, ніж купець. І він уже бачить, що його спис влучив. Тож залишається тільки спритно докінчити справу.
О, Аліферс знає, як розмовляти з такими! Маєш достаток — вважай, маєш відмичку до серця будь-якого, навіть найгоноровитішого купця. Бо якщо заради наживи людина мандрує по світі з товаром, сновигає по теперішніх таких непевних дорогах, то з нею можна домовитися про що завгодно. І тим скоріше вона піддається, чим знатнішого перед собою бачить.
— Чи, може, низьку ціну назвав і вже жалкуєш?
Можна було 6 обійтися і без оцих зневажливих слів, але Аліферсові кортить ще й похизуватися: хай знає, що перед ним не якийсь простачок.
Купець розпливається в догідливій усмішці:
— Як можна, благородний! Куди накажеш відвезти крам?
— Палац Аліферса тобі покаже всяк у цьому місті.
— Слухаю, благородний! Хай боги благословляють тебе на кожному кроці. Спішу виконувати, благородний!..
Меандр уже готовий дати належне розпорядження слугам. Проте Аліферс зупиняє його:
— Зачекай, купець, я ще не все сказав.
— Я весь — сама увага.
— Ти маєш вирушити з міста сьогодні.
— Але ж...
— Поки зайде сонце, щоб слід твого каравана уже прохолов.
"Дивак якийсь! — мружиться купець. — Ну та нехай. Якщо йому хочеться платити за те, щоб я не пробув зайвого дня в його задрипаному полісі, то для чого маю перечити?"
— Зрозумів. Спішу виконувати, благородний.
— І ще одне: ти візьмеш із собою людину.
— Хоч десять, благородний. Аби тільки в дорозі вони харчувалися не з моєї торби.
— Ця людина сліпа.
"Хм, а він, виявляється, із заковикою. Певно, підрахував добре вартість своєї забаганки. Ич, хитрюга! Може, я ще з того всього матиму фігу, а не заробок? Такого слухай, та вух не розвішуй".
— Але що я робитиму з сліпим? Е, благородний, це мені, вибачай, починає уже не подобатися.
— Ти доведеш сліпоґо тільки до Ефеса.
— У кого накажеш там залишити його, благородний?
— Просто залишиш — і все. І хай тобі про те голова не болить. Далі він сам обійдеться. А в дорозі в нього буде своя торба з харчами.
Меандрові тепер стає все зрозуміло. Виходить, цьому багатієві вкрай потрібно швидше спровадити від себе якогось сліпця. Ну, треба — то треба, Меандрові яке до того діло? Не стане ж він розпитувати: чого та як? Чим менше знаєш — тим боги прихильніші. А вигода очевидна, дурнем треба бути, щоб купцеві та відмовлятися від такого дільця.
Меандр киває головою:
— Зрозумів.
— Тільки сліпець не повинен знати, що караван іде в Ефес. Хай думає, що ти прямуєш до Фокеї. Так і своїм людям накажи, щоб язиками не вельми плескали. А в Ефесі скажеш: "Вибачай, у дорозі передумав та й повернув у протилежний бік. От забув тільки тебе попередити, думав, тобі все одно". Словом, ти ж купець — викрутишся. А під кінець, ніби між іншим, додаси три слова: "Так хотіла Єлена". Не забудь — три слова і ні одного більше!
— "Так хотіла Єлена". Зрозумів.
— А тобі приженуть не сорок, а сорок п'ять бичків.
— Зрозумів. Спішу виконувати... благородний... Коли купець зник з-перед очей, Аліферс відчув, що сорочка прилипла до спітнілої спини.
* * *
Зайшовши в приміщення, Ксенон якусь хвилю так і стоїть біля дверей — після сонячної вулиці кімната здається в напівтемряві. Тоді бачить за крок від себе Гомера. Завважує:
(Продовження на наступній сторінці)