Втікачі відлетіли вже за межі Вражого Лісу, але їх ще можна було наздогнати. Та тут навперейми Катастрофі раптом підлетів вітер Вітя, збив і закрутив його у вихор.
— А щоб тобі! — репетував Катастрофа, звиваючись угору і намагаючись вирватися. Проте лагідний вітер Вітя мав неабияку силу. Він міцно обіймав Катастрофу і лоскотав його своїми дужими руками. Як усі хулігани, Катастрофа страшенно боявся лоскоту і закручувався у шалений смерч, не в змозі зрушити з місця.
Тим часом втікачі були вже далеко. І коли вітер Вітя нарешті відпустив Катастрофу, доганяти їх було пізно.
Водяник, лісовик і польовик разом лайнулися поганими словами. Та тільки безсило перезирнулися. Що вони могли зробити? Що можна зробити вітрові?
Розділ VII
Продовження сну
І от знову Нуся в Країні Місячних Зайчиків.
Місячні зайчики обступили Сяйвика, вітають його з поверненням, розпитують, радісно галасують.
І Нусю всі вітають, дякують за мужність, за витримку, за те, що визволила Сяйвика.
Та враз Олелько вигукнув:
— Стривайте! Не можна гаяти часу. Треба, щоб Сяйвик негайно повернув Нусю в її вчорашній сон. Аби вона дізналася, що там сталося у того дідуся. Давай, Сяйвику!
— Ну що ж, хай засинає. Я зараз принесу той сон, — сказав Сяйвик.
Нуся відчула, як очі її почали злипатися, п’янкий запах матіоли паморочив голову, присипляв… і…
І враз Нуся опинилася у тому ж лісі, що й учора. Перед нею стояв маленький заплаканий дідок у червоному крислатому капелюсі та білих шатах.
— Так от, слухай, — сказав він. — Я гном. Спиридон Спиридонович Красношапка. У мене є онук, гном-агроном Цибулька, дуже здібний хлопець, який намагається вилікувати цей ліс. А ліс хворий. Бо лісовик Трісь губить, нищить його. Лісовик зацікавлений, щоб у лісі було більше загиблих сухих дерев, бо ж він тріщить, ламаючи сухі гілки, і лякає цим усіх, хто заходить у його володіння. Лісовик Трісь вимагав від онука Цибульки, щоб той не заважав йому нищити ліс, а Цибулька не слухався. І от лісовик зачаклував його, перетворив на звичайнісіньку цибулину і віддав панові Мороку у Зландію. Тепер мій онук лежить десь серед інших цибулин у Баби Яги. І Баба Яга може будь-коли скришити його у борщ або в печеню, чи ще в якийсь наїдок. І пропаде, загине мій любий, дорогий онук Цибулька! — гном Спиридон Спиридонович Красношапка знову заплакав.
— Не плачте! — мовила Нуся. — Ви ж казали, що його можна врятувати. Скажіть лише як, і я все зроблю.
— Ех-хе-хе! — зітхнув гном. — Чи зможеш? А як зможеш, то чи захочеш?
— Ну я ж сказала! — образилася Нуся.
— Тоді слухай. Розчаклувати мого онука Цибульку можна тільки за допомогою квітки матіоли, нічної фіалки, та й то не простої, а тієї, що росте у Країні Місячних Зайчиків. Отже, тобі, по-перше, треба потрапити у Країну Місячних Зайчиків. По-друге, взявши там матіолу, пробратися у Зландію і там, доторкнувшись квіткою матіоли до цибулини, в яку перетворив мого онука лісовик, розчаклувати його. Але це ж так небезпечно! Там же у Страхолюндії стільки вражої сили — і Баба Яга, і Змій Горинич, і Кощій Безсмертний, і всякі інші. Не кажучи вже про пана Морока…
— Але ж Цибульку та вража сила може одразу знову зачаклувати, — сказала Нуся.
— Ні. Вдруге зачаклувати його вже не зможе ніхто. Розчаклованого зачаклувати неможливо. Такий казковий закон.
Нуся ще хотіла щось спитати, але не встигла. На цьому сон перервався і вона прокинулася.
— Ну що? — спитав Олелько.
Нуся розповіла свій сон, слово в слово переказавши все, що говорив гном Спиридон Спиридонович.
— Ну що ж, — мовив Сяйвик. — Першу умову ти виконала. Ти вже в Країні Місячних Зайчиків. І квітку матіоли, вважай, маєш. Тепер треба летіти у Зландію. Причому зараз же, уночі, поки вража сила спить.
— Спить, та не вся, — зауважив Олелько. — Пан Морок не спить. Для нього ніч — робочий час.
— Точно. Треба якось відвернути його увагу, — сказав Сяйвик.
— Правильно! — погодився Олелько. — Це можемо зробити ми, хтось із нас. Скориставшись із чаривізора лісовика Тріся. Ніхто не зможе затулити нам місяць.
— Точно! Здорово ти придумав. Цур полечу я! — вигукнув Сяйвик.
— І я! Це я придумав!
— І я! І я! І я!.. — залунало звідусіль.
— Ні! — рішуче сказав Олелько. — На проміння чаривізора перескочимо тільки Сяйвик і я. Всім ризикувати не можна. Якщо всіх кудись запроторять, хто ж тоді носитиме людям сни?
Місячні зайчики змушені були погодитися.
Розділ VIII
У Зландії
Пан Морок, кутаючись у чорний оксамитовий плащ із каптуром, неквапно походжав по Зландії. Всі спали. У своїй хатинці на курячих ніжках свистіла носом Баба Яга. Хукав полум’ям крізь сон Змій Горинич, який завжди спав на ґанку, щоб не наробити у хаті пожежі. А з будиночка Кощія Безсмертного лунало таке гучне хропіння, що будиночок аж хитався й підскакував.
Пан Морок задоволено усміхався. То були для нього наймиліші хвилини. Щойно він балакав по чарифону з віце-президентом Страхолюндії Кошмаром Кошмаровичем. Ой ой доповів своєму президентові, що всі кошмари розбіглися лякати людей і у Страхолюндії тиша і спокій. Про надзвичайну подію, яка сталася нещодавно, тобто про звільнення Нусею Сяйвика і втрату чаривізора, пан Морок ще нічого не знав. Кошмар Кошмарович не наважився доповісти панові Мороку про це уночі і, щоб не псувати йому настрій, вирішив відкласти на ранок.
Отже, настрій у пана Морока був пречудовий. Він уявляв собі, як здригаються і скрикують крізь сон від кошмарів люди, тихенько підхихикував і мугикав собі під ніс пісеньку, яку щойно склав:
Тари-бари-бумбарари!
Я співаю про кошмари,
Про кошмари неймовірні
І жахливі,
Про хвилини мої радісні,
Щасливі.
Бо для мене втіхи більшої
Немає, —
Коли хтось кричить від страху
І страждає.
Тари-бари-бумбарари!
Та нема страшніше кари,
Ніж мої нічні кошмари.
Тари-бари-бумбарари!..
Він так захопився, що не одразу помітив, як у нічному небі з’явилося щось дивне. Це "щось" швидко наближалось і скоро сховалося за верховіттям дерев. У пана Морока навіть майнула думка — чи не один це з кошмарів прилітав на його пісню. Іноді вони таке робили. Але завжди одразу з’являлися перед його очі. А тут ніхто не з’явився.
— Ану-ну! Що це за мара? — здивувався пан Морок і посунув туди, де зникла за деревами ота чудасія.
І враз на трухлявому пеньку в гущавині він побачив місячного зайчика, який усміхався і пряв довгими вушками.
— Тю! — вражено сказав пан Морок, глянувши на захмарене небо. — Звідки ти взявся?!
Аж гульк — поруч на кущі з’явився другий місячний зайчик.
— Тю! — вражено повторив пан Морок.
Другий зайчик теж усміхався і пряв довгими вушками.
— А згиньте! Трах-тарарах! — гримнув пан Морок і змахнув полами свого чорного плаща.
Але місячні зайчики не згинули. А просто перескочили на інші місця і застрибали по гілках дерев. Пан Морок кинувся за ними.
Тим часом Нуся, залишивши чаривізор сові й пугачу, кинулася до хатки на курячих ніжках.
У дівчинки калатало серце, коли вона, відчинивши двері, переступила поріг. Ще б пак! Уперше в житті вона потрапила до хатки Баби Яги.
Півхати займала велика піч, у якій палахкотіло вугілля. На печі, посвистуючи довгим гачкуватим носом, спала Баба Яга. У її роззявленому роті стирчав один-єдиний гострий жовтий зуб. Відстібнута кістяна нога лежала на ослоні.
У кутку стояв мішок з картоплею, а на ньому корзина з цибулею.
Затиснувши у руці квітку матіоли, Нуся навшпиньках підійшла до корзини. І почала по черзі притуляти квітку матіоли до цибулин.
"Невже Баба Яга вже скришила ту цибулину?" — з жахом подумала дівчинка.
Та враз одна з цибулин заворушилася, ожила, і з корзини піднявся чоловічок — голова, схожа на цибулину, зелена борідка, мов цибулячі стрілки, на потилиці гном’ячий ковпачок із китицею, зелені оченята дивляться здивовано-радісно. Аж тут на печі заворушилася й пронизливо свиснула носом Баба Яга.
— Тікаймо! — шепнула Нуся.
Гном-агроном Цибулька спритно метнувся до дверей, з розгону перескочив через поріг і зник. Баба Яга його й не помітила.
Нуся рвонулася теж… Але не встигла. Кістлява рука Баби Яги схопила її за плече.
Розділ IX
Цибулька і Ломикамінь
— Хе-хе-хе! Дівчинкою пахне! Дуже приємно! Люблю дівчаток на снідання, — засміялася Баба Яга. — Хе-хе-хе!.. Можна було б і зараз тебе на рогача та — шургиць! — у піч, підсмажити гарненько. Але ще ніч, до сніданку далеко. А я люблю свіженьке… Доведеться тобі у моїй ступі посидіти, поки я досипатиму…
Міцно зв’язавши Нусю, Баба вкинула її у величезну кам’яну ступу і накрила зверху кришкою. Потім полізла на піч і знову засвистіла носом.
"Ну от! — у відчаї подумала Нуся. — Попалася! Що ж тепер буде з Цибулькою?"
(Продовження на наступній сторінці)