— Ага! Пропадай, значить, Валера!.. А я чарівним дзеркальцем спокійнісінько на балкон Лесі Попелястій зайчики пускатиму?..
— Так що ж ти хочеш? — глянув на нього Терентій. Глечик не відповів.
Ех, як важко вперше в житті приймати самостійне сміливе рішення!
Страшно — аж серце мерзне і ноги тремтять!
Та куди дінешся?
"Вибачте, любі мої! І мама, і сестра, і тьотя! — подумки звернувся до них Вася. — Знаю, що завдаю вам прикрощів, але виходу в мене нема. Не вам, а Валері загрожує небезпека. Його виручати треба. Мушу йти!"
І, вже остаточно зважившись, сказав Терентію:
— Ходімо!
— Молодець! — сказав Терентій. — Вперед! І весело застрибав по галявині.
А Вася пішов за ним.
І сама собою народилася в його душі пісня. Пісня завжди виручає у скрутних випадках. Коли співаєш, легше йти назустріч небезпеці. Це всі знають! Герої у фільмах і у театральних виставах завжди співають, коли йдуть на подвиг.
І Глечик заспівав:
Захопила, полонила
Мого друга вража сила.
Друг потрапив у біду.
Але я,
але я,
але я
Його знайду!
Я всю землю обійду,
На край світу я піду, —
Та Валеру,
та Валеру
Я знайду,
знайду,
знайду!
Глечик зітхнув:
— Хоч і страшно.
Розділ восьмий,
в якому Глечик мандрує у Зландію і по дорозі дещо згадує
Отак, співаючи, бадьоро крокував Глечик лісом. Терентій стрибав попереду, вказуючи шлях.
Вони вийшли на якусь галявину, і Терентій раптом спинився, розпачливо озираючись.
Посеред галявини чорнів великий вигорілий круг — залишки вогнища.
А навколо валялися порожні консервні бляшанки, биті пляшки з-під пепсі-коли та лимонаду, уривки газет, подерті поліетиленові кульки та інше сміття.
Край галявини похилило свою буйну голову поламане деревце горобини.
У Васі стислося серце.
Він згадав інше деревце. Берізку. Вона росла на узліссі неподалік від тролейбусної зупинки. Якось після школи вони: Валера, Ігор Горенко, Вітя Кулачковський, Стьопа Балабайченко і він, Вася, — йшли мимо.
Підійшовши до берізки, Ігор Горенко схопився рукою за гілку, смикнув і зламав її.
Валера, ні слова не кажучи, схопився рукою за другу гілку, теж смикнув і теж зламав.
Ігор Горенко не любив пасти задніх, тож підскочив і зламав ще одну гілку.
— А я цю зламаю! — сказав Валера і зламав.
— А я цю! — вигукнув Ігор.
— А цю ти не зламаєш! — сказав Валера.
— А от і зламаю!..
Вітя Кулачковський і Стьопа Балабайченко нервово хихикали, дивлячись на це дурне змагання. Ігор Горенко був найбільший розбіяка у класі, до всіх ліз битися, і всі його боялися. Крім Валери.
Глечикові було шкода берізки, і він хотів був сказати хлопцям, щоб не робили цього. Але не встиг. Бо до тролейбусної зупинки підійшла якась тьотя і так гримнула на Ігоря та Валеру, що вони всі вп’ятьох дременули геть, аж залопотіло…
І тепер…
— Невже це люди зробили? — вражено мовив Терентій, дивлячись на зламану горобину, на чорний вигорілий круг, на сміття навколо нього.
Васі раптом стало соромно перед сонячним зайчиком за людей.
— То… то вража сила! — несподівано сказав він. Хоча й розумів, що зробили все це звичайнісінькі туристи. Може, навіть старшокласники з їхньої школи, які часто ходили в цей ліс. Терентій нічого не відповів, вони проминули галявину й рушили далі.
Довго ще йшли лісом, аж поки не вийшли на берег річки.
Сонячний зайчик подивився на річку, зітхнув і мовчки похитав головою. Та й було чого і зітхати, і головою хитати. З води стирчали брудні іржаві залізяки. А край берега валялися викинуті хвилями купи мотлоху: подерте взуття, ганчір’я, черепки тощо. Та й сама вода була каламутна, пінява — не вода, а помиї. І тієї, з дозволу сказати, води було небагато — текла вона повільно, мляво, застоювалась у брудних калюжах.
Якось водила їхній четвертий "Б" Катерина Степанівна до річки на урок природи. І вже важко сказати, хто перший — чи то Ігор Горенко, чи Валера, чи, може, навіть Боря Бородянський, а то й Стьопа Балабайченко, — але хтось із хлопців перший кинув у річку знайдений на березі старий, напівзотлілий черевик. І почали хлопці кидати в річку все, що тільки під руку попадалося: недогризки яблук, поламані коліщатка, консервні бляшанки… Цікаво ж: бульк! — і нема!.. Бульк! — і нема!..
Як побачила це Катерина Степанівна, як розсердилася:
— Ви що це робите?! Як вам не соромно! Хіба можна кидати в річку різний непотріб? Хіба можна засмічувати річку?! Ми ж із неї воду п’ємо! Вмиваємося, обід варимо! Ви ж собі у борщ та суп брудний черевик не кидаєте? Правда?
Дуже гнівалася Катерина Степанівна, аж зблідла. І ще одного разу говорила вона про річку. Це коли хлопці у туалеті водою чвиркалися. Усі тоді прийшли на урок мокрі як хлющі.
— Коли всі так воду берегтимуть, вода з річок повитікає і річки попересихають. Що тоді робити будемо?
Вася не розумів, чого вчителька так гнівається, чого так хвилюється? Он скільки в річках тієї води! На всіх вистачить!
А оце зараз глянув і жахнувся: таки правда, з такої річки хіба нап’єшся? Отруїтися можна.
— Нам на той берег треба, — сказав Терентій. — Ти плавати вмієш?
— Трохи вмію, — сказав Глечик, — але… Так йому не хотілося лізти у ту багнюку! Сонячний зайчик зрозумів це.
— Пожди, я пошукаю броду.
Забігав туди-сюди, легко ковзаючи по поверхні води, і нарешті загукав:
— Є! Знайшов!
Знявши одяг, з огидою занурюючись у бруднющу воду по пояс, перебрів Вася річку. Уже виходячи на берег, ногу об консервну бляшанку порізав. Глянув — і здалося йому, що це та сама бляшанка з-під салаки в томаті, яку він отоді під час уроку на природі власноручно кинув у річку.
Зітхнув Вася.
Пішли вони далі.
Почалися гори з ущелинами і проваллями, зі стрімкими прямовисними скелями. Дряпаючи руки, збиваючи у кров коліна, дерся Глечик по тих скелях. Але не скаржився. Тільки думав:
"Мені що — звичайні людські труднощі. А от як там Валера? Як його там вража сила катує?.. Хоч би живого-здорового побачити… І ото треба було за їжаком у ліс іти! От біда!.. Сиділи б зараз перед телевізором, передачу цікаву дивилися — мультик, детектив захоплюючий абощо…"
Але того, що вже трапилося, назад не повернеш. Це тобі не в шашки грати ("Можна, я не так піду?"). Це — життя!..
Довго й важко долав Глечик скелясті гори.
Та нарешті вони з Терентієм спустилися у долину і підійшли до густого дрімучого лісу.
— Ну от і прийшли. Тепер прямо. Не звертай нікуди. Отам у лісі і лежить Зландія, — сказав сонячний зайчик. — Далі я вже тебе не поведу. Бо тобі треба ховати чарівне дзеркальце, щоб вража сила його відразу не одібрала. Прощай, Васю, до зустрічі! Хай тобі щастить!
— Прощай, Терентію! Спасибі тобі! — зітхнув Глечик. Він сховав дзеркальце під обгортку, і Терентій умить зник. Бо, як ви знаєте, без дзеркальця сонячних зайчиків не буває.
І одразу стало Глечикові й сумно, й моторошно. Одне діло, коли під час небезпеки ти з кимось удвох. Зовсім інше — залишитися на самоті.
Та іншого виходу не було.
Розділ дев’ятий,
в якому дія відбувається вже у Зландії. Валерин портфель. От він який — пан Морок!
Зайшов Глечик у ліс.
І здалося йому, що це той самий ліс. І дерева такі самі, і галявини. Онде навіть великий трухлявий пень, біля якого вони з Валерою розлучилися. Але то, мабуть, тільки здалося.
Вийшов Глечик на велику галявину. Бачить — паркан високий, ворота величезні, а над ними напис кривулястими літерами: "Зландія".
Закалатало Глечикове серце.
Прийшов!
Що ж чекає його за тими ворітьми, за тим парканом?
Поправив Вася окуляри, а за плечима ранець-портфель, в якому лежало під обгорткою "Математики" чарівне дзеркальце. Задумався.
Треба придивитися, розвідати нишком, що і як. Дірку в паркані відшукати. Нема у світі такого паркана, в якому не можна було б десь дошку відхилити, щоб худенький четвертокласник проліз.
Крадеться Вася Глечик попід парканом, придивляється, прислухається.
Тихо за парканом. Жодного звуку. Нема нікого, чи що?
Захопився Вася — трохи у величезну яму для сміття не впав. На самісінькому краєчку спинився.
Дивиться — а серед сміття різного учнівські портфелі валяються. І зверху, просто у Васі під ногами — знайомий до болю портфель. З крокодилом Геною на кришці, з подряпиною під замком, з довгастою масною плямою (у мастило вгнався, коли з гірки з’їжджали!). Валерин!
Сумнівів більше не було!
Тут Валера! Тут, у Зландії!
Як же його знайти? Як визволити?
Думав Вася спершу скочити в яму, взяти Валерин портфель, та потім передумав: а що, як не вибереться звідти?.. Не для того він у Зландію прийшов, щоб у ямі для сміття сидіти. І не портфель, а Валера йому потрібен.
Пішов Глечик далі попід парканом.
(Продовження на наступній сторінці)