Баба Яга, мов нежива, лежала горілиць із заплющеними очима, схрестивши на грудях руки.
— Що трапилось? — спитав Кощій Безсмертний, завмерши навкарачках, з однією піднятою рукою, як мисливський собака.
— Таємник… Таємник… Наврочили… — не розплющуючи очей, прошепотіла Баба Яга.
— Ну… Ну то й що?.. Ми ж нічого такого… Ми ж… Гей! Друже! Дорогий! Ху! — гукнув Змій Горинич і став підповзати до куща. — Палкий привіт! Гей! Виходь! Друже! Ах, ти ж без темряви не можеш…
Вася завмер, не насмілюючись подати голос.
Нарешті Змій Горинич підповз, розсунув гілки і аж рота роззявив від подиву. Навіть хукнути, як завжди, забув. А тоді став реготати, хапаючись за живіт:
— Га-га-га! Ну, Баба! Ну, Яга! Га-га-га! Який темник?! Який таємник?! Це ж Васька Глечик, про якого ми забули зовсім!.. Га-га-га!
Баба Яга підхопилася як ошпарена і підскочила до куща:
— Ах ти! Ти що тут робиш?!
Вася зацокотів зубами:
— Так ви ж сказали не рипатися… Поки свисту не почую…
— Правильно! Сказали! — засміявся Змій Горинич. — І забули. Ху!
— Це ж треба! — тільки й вимовив, чухаючи потилицю, Кощій Безсмертний.
Баба Яга скреготнула зубами і раптом підняла вгору палець:
— Я знаю, хто дзеркальце знайшов! Він! — тицьнула пальцем на Васю.
Змій Горинич і Кощій Безсмертний перезирнулися.
— Знайшов? — пильно глянув на Глечика Змій Горинич.
— Ні-ні! Н-не знаходив! — замотав головою Вася.
— Неправда! — просичала Баба Яга.
— Ти не обманюєш? Кажи чесно! Ху! Бо, як знайдем, пощади не жди! — грізно прогарчав Змій Горинич.
— Не знаходив! Слово честі! — вдарив себе у груди Вася. "Я ж таки не знаходив! Спокійно можу поклястися", — подумав він.
— Не вірю! От не вірю — і все! — тупнула костяною ногою Баба Яга.
"Робити обшук вони не будуть, вони ж тоді казали, що не можна", — згадав Вася і вигукнув:
— Ах, не вірите? То шукайте, шукайте! — Він почав вивертати кишені, висмикнув з-під ремінця й потрусив сорочку. — Ну, де воно? Де?
Потім розкрив портфель, висипав з нього на землю все — і зошити, і підручники, і щоденник, і пенал.
Він брав по черзі кожен зошит, кожен підручник і трусив над землею. Одним з перших потрусив підручник математики, де лежало дзеркальце. Навіть під обгортку демонстративно зазирнув:
— Ну де? Ну нема ж! Нема! Бачите?.. Нарешті витрусили останній підручник.
— Нема! Ху! Таки нема! — сказав Змій Горинич.
— Нема! — погодився Кощій Безсмертний. — Якби він знайшов, то віддав би. По очах видно. Хлопець чесний…
— І боягуз! — сказав Змій Горинич. — Теж по очах видно.
— Так де ж воно ділось? Де? — не могла заспокоїтися Баба Яга.
І раптом наставила вухо, прислухалася і зблідла:
— Ой! Агент Страху Бабай! Біжить.
— Де? Нічого не чую, — приставив долоню до вуха Змій Горинич.
— І я, — прислухаючись, підтакнув Кощій Безсмертний.
— Не панікуйте, Бабо! Ну вас! Ху! — відмахнувся Змій Горинич.
— І без того гидко, — зітхнув Кощій Безсмертний.
— А я кажу — біжить! Уже близько! Вам слон на вухо наступив, а в мене слух тонкий, музикальний.
— А таки, здається, біжить. Ху!
— Ну, зараз буде! — почухав потилицю Кощій Безсмертний.
Не встигли вони це сказати, як з лісу вибіг невеличкий головатий чоловічок із вирячкуватими сердитими очима. З рота в нього стирчала сигарета, з носа пахкав дим.
— Бачу! Бачу! — закричав він пронизливо. — Нічого не знайшли! Ледарі! Халтурники! Бракороби!.. Ну, кадри! Повиганяю з роботи!
— Бабаю Бабайовичу! — жалібно верескнула Баба Яга. — Я шукала! Голови не підводила! Чесне враже! Клянусь костяною ногою! Клянусь останнім зубом!.. А от вони… точно!.. Про НЛО, про інопланетян балакали… замість того, щоб… Вони — точно!..
— Ну, Бабо! Ху! — З рота Змія Горинича вирвалося полум’я, наче з паяльної лампи.
— А це що за фрукт? — сердито спитав Бабай, побачивши Васю.
— Та! — відмахнулась Баба Яга. — Вася Глечик! З четвертого "Б". Нічого особливого. Тишко й боягуз. Дзеркальця в нього нема. Ми перевіряли.
— Боягуз — це добре! Люблю боягузів, — пахнув димом Бабай. — Але зараз не до нього. Часу нема. Його Темність доручили мені особисто очолити операцію. Дзеркальце треба знайти обов’язково!
— А може… може, Незнайомка викинула його… з вікна тролейбуса, — несподівано сказав Вася. І навіть сам здивувався, що насмілився це сказати. Але надто вже його образили, назвавши боягузом.
— О! Розумно! — метнув на нього погляд Бабай, — Він мені подобається!..
Баба Яга, Змій Горинич, Кощій Безсмертний перезирнулися.
— Щось вона таки крутилася біля вікна… Ху! — сказав Змій Горинич.
— Але ж я з неї очей не зводила, — просичала Баба Яга.
— Ті незнайомки — дуже хитрий народ. Усього можна чекати, — сказав Кощій Безсмертний.
— Обдивитися всю трасу! — наказав Бабай. — Негайно! На галявину знову виїхав тролейбус. Вони влізли в нього і вже були рушили, коли Вася схаменувся:
— А я? Ви ж знову не свиснули! Мені можна вже йти звідси?
— Та можна, можна! — роздратовано гукнула Баба Яга, висунувшися з вікна.
— Біжи й не попадайся вже більше! Бо — ху!.. — Змій Горинич так хукнув з вікна, що Васю всього наче вогнем обпалило.
— Хтозна!.. Може, й попадеться!.. Може, ще й зустрінемося… — загадково мовив Бабай, блиснувши на Васю своїм страшним поглядом.
Тільки Кощій Безсмертний нічого не сказав, мовчки всміхнувся йому і чогось підморгнув.
Коли тролейбус зник уже за деревами, Глечик з досадою стукнув себе по лобі:
— Чого ж я про Валеру в них не спитав?! Так задурили голову тим дзеркальцем, що я про все на світі забув! От йолоп!
Та було вже пізно.
Розділ сьомий,
в якому Вася приймає перше у житті самостійне сміливе рішення
"Що ж робити? — розгублено думав Глечик, стоячи посеред галявини. — Додому без Валери йти не можна. Як я в очі дивитимусь його батькам, братикові, бабусі, дідусеві Павлу Харитоновичу? Що я їм скажу?.. Треба порадитися з Терентієм! Він же так і не встиг мені нічого сказати…"
Вася витяг із портфеля "Математику", дістав з-під обгортки дзеркальце, підставив під сонячний промінь. І враз на галявині застрибав сонячний зайчик Терентій.
— Терентію! — поправив на носі окуляри Вася. — Так що робити? Як виручити Валеру?
— Треба йти у Зландію, — зітхнув Терентій.
— У Зландію? — скривився Глечик. — У самісіньке пекло? Прямо в руки вражої сили?
— Ага, — кивнув Терентій.
— А якось по-іншому не можна? — з останньою надією перепитав Глечик. Йому раптом згадався пронизливий погляд Бабая і його слова: "Може, й попадеться!"
— Не можна, — знову співчутливо похитав голівкою Терентій.
— І що — я сам мушу йти?
— А хто ж піде? Нікого іншого нема.
— От їй-богу! — тепер уже зітхнув Глечик.
— І Незнайомка ж не комусь, а тобі дала чарівне дзеркальце. Вона на тебе розраховує.
— Розраховує? — Глечик аж здригнувся від несподіваного здогаду. — Авжеж… її теж, мабуть, виручати треба, її теж захопила вража сила… Звичайно…
— Ти не так мене зрозумів. За Незнайомку не хвилюйся. Просто дзеркальце у Зландію може пронести тільки хлопчик, тільки дитина. Дорослий пронести не може. Така вже чарівна властивість дзеркальця.
— А далеко та Зландія?
— Неблизько.
— А ти туди дорогу знаєш?
— Аякже. Ми, сонячні зайчики, по всій землі скачемо, всі шляхи, всі дороги знаємо.
— А як туди добиратися?
— Пішки.
— А чого ж вони у тролейбусі їздять?
— То ж не простий тролейбус, як ти розумієш, а чарівний. Для маскування. Щоб в очі не кидатися. Все-таки сучасний вид транспорту. Якби на мітлі або у ступі — одразу б люди звернули увагу. А так… Правда, в них є й реактивна ступа, і мітла на транзисторах, і чарівні крила всіх розмірів, і багато іншого казкового транспорту. Та всім тим вони користуються тільки вночі, коли люди сплять. А вдень вони їздять на чарівному тролейбусі.
— А пішки туди скільки ходу? — спитав Вася.
— Як швидко йти, ніде не зупинятися і як у дорозі нічого не трапиться, до смерку дістанемось. Бо, як сонце сяде, я мушу зникнути.
— А ще треба час, щоб виручити і назад повернутися… Отже, дома я сьогодні не ночуватиму, — Глечик почухав потилицю. — Хвилювань скільки буде! Жах!.. Що вони там подумають? І мама, і сестра, і тьотя…
— Ну дивись… Справа твоя… Можеш і не йти, — розвів лапками Терентій.
(Продовження на наступній сторінці)