«Вітька Магеллан» Всеволод Нестайко

Читати онлайн твір Всеволода Нестайка «Вітька Магеллан»

A- A+ A A1 A2 A3

Вітька (надзвичайно ввічливо). Здрастуйте. Скажіть, це не вашу вставну щелепу знайшов наш собачка у скверику?

Емма Андріївна. Що-о?!

Вітька. Так можете забрати. Вона лежить у дворі на ящику для сміття. До побачення! (Швидко вішає трубку, регоче, біжить за лаштунки.)

Емма Андріївна (якийсь час стоїть ошелешена, потім кидає трубку). Мерзотник! Який мерзотник!

Степан Аркадійович (з ванної, весело). Рибочко! Хто це дзвонив?

Емма Андріївна (не відповідаючи, про себе). Негідник! Ах негідник! (Плаче.)

Степан Аркадійович (визирає з ванної, потім підбігає до Емми Андріївни, стривожено). Що сталося?! Сонечко, що сталося? Що з тобою?! Хто це дзвонив?

Емма Андріївна (крізь сльози, розлючено). Хто?! Хто?! Твій любий синочок!

Степан Аркадійович. Що?! А що він сказав?

Емма Андріївна. Ай! Одчепись!

Степан Аркадійович. Рибочко, ну скажи! Ну що?

Емма Андріївна. Одчепись, ну!

Степан Аркадійович. Ну все-таки що?! Я можу знати?

Емма Андріївна. Ти хочеш, щоб я повторювала тобі все, що він говорив? Н-ні!

Степан Аркадійович. А звідки ти взяла, що це вій? Він назвався?

Емма Андріївна. Ти що — вважаєш мене дурочкою? Я його прекрасно впізнала. Прекрасно! Хоч вій пищав, як не знаю хто. Думав, що я не впізнаю.

Степан Аркадійович. Але все-таки, що він сказав?

Емма Андріївна. Твій син — огидний хуліган! От що я тобі скажу. Твоя колишня супруга виховує з нього карного злочинця, бандита.

Степан Аркадійович (зітхає). Ах, дай спокій! Що ти від неї хочеш. Як вона там може його виховувати.

Емма Андріївна. Перестань! Одержуючи такі аліменти, можна прекрасно виховувати.

Степан Аркадійович. Ну що ти кажеш!

Емма Андріївна. Ото й кажу!.. Мені на шубу ти пожалів.

Степан Аркадійович. Сонечко!

Емма Андріївна. Я тобі ніколи цього не забуду.

Степан Аркадійович. Рибочко! Ти ж прекрасно знаєш, що в мене тоді не було. Плюс сімсот карбованців боргу за ремонт машини. Як тобі не соромно!

Емма Андріївна. Мені дуже соромно! Мені дуже соромно ходити чортзна в чому. А попробуй тепер дістати! Так собі й висять в магазинах французькі шуби!

Степан Аркадійович. Сонечко!

Емма Андріївна. Припинимо цю розмову! Так-от, я попереджаю тебе востаннє: якщо ти не звільниш мене від хуліганських вибриків свого дебіла, я… я з тобою жити не буду! Мені це остобісіло! Розумієш — остобісіло! То він мені в обличчя каже "скнара", то… З якої речі!

Степан Аркадійович. Ну, ти теж, рибочко, винна. Для чого ти так грубо тоді… Хлопець вперше наважився прийти, попросив у мене якусь п’ятірку на подарунок матері до Восьмого березня, а ти…

Емма Андріївна. І правильно зробила! Один тільки раз дай, він би почав щодня лазити й вимагати. Ти достатньо платиш. Достатньо. Вистачить! Я сказала правду. Так за це мене треба… Він скоро з ножем на мене кинеться. Він скоро мене заріже. (Схлипує.)

Степан Аркадійович. Ну гаразд, я поговорю з ним. Я сьогодні ж з ним поговорю. Клянусь! Не будемо сваритися, сонечко. Ти ж знаєш, я зараз нервую. Через ці вибори на пост директора: виберуть — не виберуть… А ти… Ну — фройндшафт… (Обіймає її за плечі, хоче поцілувати.)

Емма Андріївна (скидає його руки). Перестань!..

Степан Аркадійович і Емма Андріївна ідуть.

Затемнення.

З лівого боку сцени висвітлюється лавка у парку. На лавці сидять Батя і Шнобель. Між ними розстелена газета, на газеті пляшка, хліб, ковбаса.

Батя. (бере пляшку, підносить, дивиться). Все! Не довго сіпалась бабуся в досвідчених руках матроса!

Шнобель. Трагедія! Недопить — як недоспать!..

Входить Вітька.

Шнобель (схоплюється). Айн момент! (Іде назустріч Вітьці.) Ей, сявка, ком сюди! (Підійшовши, починає канючити, наслідуючи Паніковського з "Золотого теляти".) Дай мільйон, дай мільйон, дай мільйон!.. Бу-га-га!.. (Враз припиняє сміятися.) Спокійно! Давай руб! В темпі!

Вітька (ховаючи портфель за спину). Нема! У мене нема!

Шнобель. А чого портфельчик ховаєш? Ану покаж! Такий хлопчик. Мамочка ж, мабуть, дала на сніданок у школу.

Вітька (відштовхуючи Шнобеля і не даючи портфель). Не чіпай! Ну! Не чіпай! Там нічого нема!

Шнобель. Цоп! (Вихоплює портфель). Недовго сіпалась бабуся в досвідчених руках матроса! Бу-га-га!

Вітька. Віддай! Віддай, ну!

Шнобель (нишпорить у портфелі, дістає звідти гроші). О! О-ля-ля! Двадцять цілкових! Так ти капіталіст! І не хотів з нами, з пролетарями, поділитися, дати поганого рубля. Ай-яй-яй!.. Жадність фраєра згубила! Не хотів дати руб, заберем усе.

Вітька несподівано кидається на Шнобеля, хоче вирвати гроші, але Шнобель скручує його

Шнобель. Не тягни щупальці, а то копита простягнеш! (Дає Вітьці потиличника, Вітька падає.)

Батя (підходить до Шнобеля). Віддай пацану гроші!

Шнобель (відступає). Батя, не мішайся! Ти в долі!

Батя ловко кидає Шнобеля на землю, забирає гроші.

Батя (простягає Вітьці гроші). На!

Шнобель. Батя, хоч на чвертку!

Батя. Закрий свій гроб і не торохти кістками! (Вітьці.) А ти молодець! Ти мені подобаєшся. Будьмо знайомі: Михайло, або, як мене звуть друзі, — Батя. А це Яшка Шнобель. Ти йому пробач. Вій трохи нервовий. Його мати в дитинстві на підлогу впустила. Тебе як звати?

Вітька. Вітька… Магеллан… у школі називають.

Батя. А! Знаменитий англійський мандрівник.

Вітька. Іспанський… А за походженням португалець.

Батя. От-от!.. Молодець! Значить, подорожі, мандрівки любиш? Правильно!.. "В флибустьерском дальнем синем море бригантина поднимает паруса…" Виходить, ми з тобою однієї групи крові. Я теж люблю… Я, брате, нашу одну шосту — вздовж і поперек… В уссурійській тайзі женьшень шукав… На Ризькому взмор’ї янтар збирав… На озері Ріца шашлик цинандалі запивав… На Тіксі строганиною спирт закусував… Піастри звідки?

Вітька. Та… це… це на одне діло…

Батя. Гаразд, не кажи. Поважаю свободу совісті. Рубати хочеш?

Вітька. Ні… Дякую.

Батя. А то чого там — давай! Правда — сухом’ять. Запити, вибачай, нічим. Та ти, здається, й не п’єш. Тобі ще ранувато.

Шнобель. Вій ще молочко п’є. Бу-га-га!

Батя. Ну й що! Я молочко теж п’ю… Ну, гаразд, Вітьок, валяй, Магеллан, пливи у своїх фінансових справах і вибачай за затримку. Ти де живеш?

Вітька. На Жовтневій. У дев’ятнадцятому номері.

Батя. О! Так ми ще й сусіди! Заходь у гості. Обов’язково. Ти мені сподобався. Про подорожі поговоримо. Магнітофон послухаємо. У мене Висоцький є… "Лучше гор могут быть только горы, на которых никто не бывал…" Знову-таки про подорожі… Заходь обов’язково. Космонавтів, шість, квартира сімнадцять. Запам’ятай!

Вітька. Спасибі… Ну… я піду. До побачення.

Батя. Гуд бай!

Вітька іде.

Шнобель. Ех, Батя, викаблучуєшся. У благородство граєш.

Батя. Ти, Яша, темний, як гудрон. З тобою нецікаво балакати.

Затемнення.

Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.

Василь Васильович. А звідки в тебе взялися гроші? Двадцять карбованців!

Вітька мовчить.

Класний керівник. Невже вкрав? Ще до зустрічі з ними почав? Який жах!

Наталка (зривається з місця). Нічого він не крав! Це… це наші з ним гроші були. Ми зібрали… мамі… на подарунок. Мама другого травня… День народження… Ми хотіли… Я говорила — блузку… А він… він — купити на всі гроші картки спортлото… У мами… пальта нема нового. Але — якщо зовсім нічого не виграти… А він наполягав. Ну ми посварилися, і він… Але про це я потім уже дізналася. А в той день… в той день я нічого не помітила. Тому що… тому що…

Затемнення.

З правого боку сцени висвітлюється стовп на трамвайній зупинці з жовтою табличкою трамвайних маршрутів. Біля стовпа стоїть з вудочкою Володя, неспокійно позирає за сцену — за кимось там спостерігає. Потім одвернувся, робить байдужий вигляд. Входить з етюдником Наталка. Зупиняється біля стовпа.

Володя (після паузи). Пробачте… е… ви… е… ви не скажете, котра зараз година?

Наталка. Без десяти чотири.

Володя. Щиро дякую. (Після паузи.) Пробачте… а… тридцять перший трамвай тут зупиняється?

Наталка. Пробачте, ви даремно стараєтесь. Я на вулиці не знайомлюсь.

Володя. Пробачте, я не нахаба… ви не думайте Просто я вас давно помітив. Ви часто приходите сюди малювати. А я тут рибу ловлю… Знаєте, сьогодні я за вами три години спостерігав. Ані хвоста не піймав.

Наталка. От бачите, даремно витратили час. Тут у вас улову також не буде.

Володя. Ну нащо ви так!

Наталка. А нащо ви чіпляєтесь?

Володя. Хіба я чіпляюсь?.. Просто… просто… Як хочете, я вам можу свої документи показати.

Наталка. Для чого? Я ж не міліціонер.

Володя. До речі, мені якраз доводиться часто показувати документи міліціонерам.

Наталка. ви що — злодій?

Володя. Ні, шофер таксі.

Наталка. А-а… Тоді зрозуміло. Після кінофільму "Три тополі на Плющисі" всі таксисти удають із себе Олега Єфремова і чіпляються до пасажирок.

(Продовження на наступній сторінці)