— Тато Жахоб’яка. Дракон Вулканович. Він працює у Петекатепоплі кочегаром. Дуже симпатичний дядечко. Хоч і дракон. Вони з породи драконів-вулканонів, що живуть у вулканах і харчуються лише горючим камінням, нічого живого не їдять, у рота не беруть.
— Тю! А ми… І наших інопланетянських гостей підпрягли…
— Ні-ні! Ми ніяких претензій не маємо. Ми з радістю! — вигукнув Енелолик.
— Правда-правда! — підхопила Уфа.
— Нам цікаво знайомитися з вашою планетою, так би мовити, у дії, — усміхнувся Енелолик.
— Ну, раз цікаво, то клич, Раїско, Жахоб’яка швидше! — сказав Кося. — Нічого йому ховатися. Хай подивляться космічні прибульці, які в нас дракони. Та ми й самі ще не бачили.
— Давай клич! — підхопив Колько.
— Жахоб’яче! — загукала Раїска Мняу. — Біжи сюди мерщій! З тобою познайомитися хочуть.
Якусь мить було тихо.
Аж от задвигтіла земля, запахло смаленим і у печері з’явився невеличкий дракончик. У коротких штанцях, у барвистій маєчці з іноземним написом і в сандалях на босу ногу. Очі великі, банькаті. Ніс кирпатий, облуплений. Губи товсті. Але загалом симпатичний і зовсім не страшний. Став оддалік, рота лапою прикриває сором’язливо.
— Здрастуйте! — привітався стиха. — Вибачте, у мене вогонь з рота. Вам, може, неприємно… — І зашарівся, у землю втупившись.
— Та чого там неприємно, — сказав Кося. — Подумаєш! — І перший підійшов знайомитись. А потім і всі по черзі підійшли до Жахоб’яка, потиснули йому лапу, познайомилися.
— Дуже симпатичний! — мовила Уфа. — Жаль, що у нас на планеті нема драконів.
— Зате у нас велетенські жаби є, хвостаті й восьмилапі. Теж симпатичні, — сказав Енелолик.
— Цікаво, — сказав Жахоб’як. Тоді часто-часто закліпав і, опустивши голову, тихо мовив:
— А мо, пограємо у щось?
— Я не проти, — сказав Енелолик.
— І я! — сказала Уфа.
— Давайте! Давайте! — підтримали Кося, Колько й Михайлик.
— Тільки у двір вийдемо. Бо тут не розгуляєшся, — сказав Жахоб’як.
Розділ 11
Дракон Вулканович вибачається
Майже годину гасали вони по схилах Петекатепопля. Гралися і в піжмурки, і в квача, у гилки.
І тут раптом Кося згадав тата. І його слова про вуха…
— Ой! — зойкнув Кося. — Слухайте! Там же наші батьки хвилюються, шукають… А ми…
— Ой! Справді! — схопилася лапами за щоки Раїска.
— Ой-ой-ой! — схопилася за голову Вірочка.
— Хоч би попередити якось, що з нами все гаразд, — почухав лапою потилицю Михайлик.
— Що попереджати… Треба вертатися, — зітхнув Кося.
— Слухайте, а давайте всі разом — до нас! — вигукнула Раїска. — І Уфа, і Енелолик, і Жахоб’як!
— Ой! Правильно! — вигукнула Вірочка. — Дівчатка будуть такі раді!
— І хлопці! — сказав Колько.
— І батьки, й учителі, — докинув Кося. — У нас вони всі добрі. Якщо й гримають, то тільки з виховною метою.
— Але далеко, правда, — зітхнув Колько. — Якби був якийсь транспорт… Бо я так повільно бігаю…
— А я можу тата попросити. Він підвезе, — сказав Жахоб’як.
— На чому? — спитав Колько.
— На своїй підземній ракеті.
Виявилося, тато Жахоб’яка був сучасним прогресивним драконом і пересувався під землею за допомогою ракетної техніки.
Жахоб’як його гукнув, і тато з’явився з-під землі — у робочій спецівці, закіптюжений, зі щитком, як у електрозварювальника: працювати кочегаром у вулкані — справа нелегка.
Почувши, у чім річ, Дракон Вулканович весело сказав:
— Нема питань! Я й сам збирався вже вас одвозити. Вибачайте, що задав клопоту. Але так серце болить через того мого Жахоб’яка. Такий він некомунікабельний! І вигадав же — страшний! Ну який він страшний? Га?
— Аніскілечки не страшний! Гарний хлопець! — сказала за всіх Раїска Мняу.
Познайомившись з Уфою та Енелоликом і дізнавшись, що вони інопланетяни, Дракон Вулканович так розхвилювався і засипав їх такою кількістю питань, що Жахоб’як змушений був утрутитися:
— Пробачте, тату! Але їхні батьки хвилюються, чекають.
— Ох, даруйте, дорогі! Вперше ж бачу інопланетян. Так цікаво! Ходімте мерщій на стартовий майданчик.
Розділ 12
День сенсацій
Учителі й батьки саме зібралися на Великій Галявині. Щойно вони повернулися з марних пошуків і обмінювалися сумними новинами.
І раптом галявина захиталася, задвигтіла і з-під землі з’явилася червона ракета.
На ногах не встояв ніхто. Всі попадали долі. Отак лежачи — хто горілиць, хто на боку, а хто на животі — зустріли вони прибулих.
Побачивши Михайлика, Раїску, Вірочку, Косю й Колька, всі підхопилися і в один голос так радісно скрикнули, що з дерев посипалося листя.
А коли з червоної підземної ракети вийшли спершу Енелолик і Уфа, а за ними Жахоб’як із татом Драконом Вулкановичем, усі знову попадали. Від розпачу й несподіванки. Правда, одразу ж підхопилися, сором’язливо обтрушуючись.
Щоб вивести батьків та вчителів з незручного становища, спершу Раїска, Вірочка і Михайлик познайомили їх із Жахоб’яком та його татом і розповіли про них. А тоді Кося й Колько представили інопланетянських друзів і розповіли про Енелолика з Уфою та про їхніх батьків Папаридона Івановича та Мамуру Сидорівну, які лагодять зараз на Місяці "летючий чайник".
Батьки й учителі тільки ойкали і сплескували лапами.
Кося підійшов до свого тата і схилив голову:
— А тепер от тобі мої вуха. Скуби. Я винен.
Тато розчулено обійняв сина.
— Що ти, що ти! Я пишаюсь тобою!
Уроків у той день, звичайно, не було.
До пізнього вечора гралися разом учні лісової школи, Жахоб’як і Енелолик з Уфою.
Тим часом вчителі й батьки вели з Драконом Вулкановичем жваву розмову про підземні справи. Він розповідав їм про запаси корисних копалин, про артезіанську воду, про підземні печери, про сталактити і сталагміти.
Під час розмови жіноцтво активно обмахувалось віялами, позаяк від Дракона Вулкановича пашіло, мов з печі. Чоловіча стать трималася мужньо, тільки висолоплювала язики й хекала.
Говорили також і про інопланетян.
Учитель фізкультури Макак Макакович дуже пишався, що прилетіли саме мавпочки.
— Ви подумайте — шість лап! — вигукнув Макак Макарович. — Яка зручність для фізкультури й спорту!
Сонце сідало, коли Енелолик і Уфа раптом припинили гру і сказали:
— Зараз тато з мамою за нами прилетять. Вони вже на орбіті.
— Ой! — вигукнула Раїска Мняу. — Ой, як жаль! Ми до вас уже так звикли.
— І ми! — зітхнула Уфа.
— Але, на жаль, треба летіти, — сказав Енелолик. — У космічній подорожі все розраховано, а ми й так через неполадки на кораблі затрималися. Ми ще прилетимо. Обов’язково!
Незабаром над лісом з’явився "летючий чайник".
І хоч усі вже були попереджені про його приліт, враження було разюче й дивовижне.
Апарат приземлився, і з нього вийшли Папаридон Іванович та Мамура Сидорівна. Вони тепло привіталися з усіма, подякували за гостинність, за увагу до своїх дітей, подарували сувеніри — значки з якимись незрозумілими інопланетянськими гармудзлями, попрощалися, сіли разом з Уфою та Енелоликом на свій "чайник", знялися й полетіли.
Стали збиратися додому і Дракон Вулканович із Жахоб’яком.
Теж подякували, попрощалися, сіли у свою червону ракету і зникли під землею.
А мешканці лісу аж до ночі не розходилися з Великої Галявини. Все сиділи й балакали, балакали, балакали. Та й було про що.
То був день сенсацій, як сказав Коляй Коляйович Колючка, тато Колька.
Розділ 13
Останній
Наступного дня у лісовій школі відновилися уроки.
Пантера Ягуарівна стояла біля дошки і писала умову здачі на віднімання: "Було чотирнадцять друзів. Двоє полетіло на іншу планету. Скільки залишилося?"
Михайлик Ведмеденко раптом підняв лапу.
— Що тобі, Ведмеденку? — спитала Пантера Ягуарівна.
Михайлик підвівся:
— А можна до цієї задачки ще одну?
— Яку?
— На додавання.
— Ану-ну.
— "Двоє полетіло, а один прилетів… На підземній ракеті".
— Можна, — усміхнулася Пантера Ягуарівна. — Завтра неділя, і у нас буде екскурсія на вулкан Петекатепопль. Я вже домовилася з Бурмилом Михайловичем. Він дає транспорт.
— Ур-ра! — закричали всі.
Дивлячись на їхні радісні мордочки, Пантера Ягуарівна подумала: "Як добре, коли діти дружать. І як було б прекрасно, якби в усьому світі, а точніше Всесвіті, всі дружили і не сварилися, не ворогували ніколи".
У цю мить Вірочка Вивірчук зойкнула і підняла лапку:
— Пантеро Ягуарівно! А Вовченко за хвіст кусається!
(Продовження на наступній сторінці)