«Оферма» Осип Маковей

Читати онлайн оповідання Осипа Маковея «Оферма»

A- A+ A A1 A2 A3

— Е! та бо... Має Стешин охоту витолкувати товаришеві причину свого забуття, однак мовчить... Може, "пан фебер" обманив лише єго для жарту... Бачить він, як капрали і фіре-ри живо балакають про щось з підофіцером рахунковим; здається єму навіть, що про него говорять, та нехай они собі балакають — они не раз люблять чоловіка "натягати"... Чи то може бути, щоб сам цісар прислав єму... сам пан цісар!..

Нараз являється капітан з касарні. Ніколи в суботу "ополудні не буває в компанії, а нині прийшов. Підофіцери салютують, а ті, що миють підлогу, з поважанням роблять місце для переходу пана капітана. Дивиться капітан на них — замічає Стешина.

— Стешин!

— Hier! 1

— Ходи сюда!

— Стешин підходить з віхтем в руці, стає випростований перед капітаном.

— Дуже мене то тішить,— каже капітан,— що ти, вояк з моєї компанії, одержав таке велике відзначення від найяснішого пана. Ти дістав срібний хрест заслуги. Ми на тобі не пізналися.

Стешин пускає віхоть з руки і в першій хвилі має охоту вхопити капітана за руку і поцілувати єї; та коли в тій цілі підносить власну руку, бачить, що міг би на білих рукавичках капітана оставити дуже немилі сліди.

— Іди, уберися і прийди до канцелярії,— каже капітан і додає:

— Капрал від дня! Компанія до розказу!

Стешин урадований утікає щосили до цугу, миється і перебирається, мов на алярм. Входить покірно до канцелярії і стає коло дверей. Капітан виймає два срібні гульдени і подає Стешинові.

— На! маєш на тютюн. А шануйся мені!

Стешин ловить капітана за руку, капітан вириває єї і каже добродушно:

— Но-но! Можеш нині піти собі до міста і вернути аж опівночі; я тобі позволю.

Стешин стоїть ще хвилину, не знає, що має казати, і виходить з канцелярії.

При розказі мав капітан промову до компанії. Оповістив, яке відзначення одержав Стешин і за що, яку-то честь приносить і єму, і компанії і ставив бувшего Оферму за взір, гідний наслідування.

Стешин стояв у ряді в поставі зовсім не вояцькій, бо з похиленою головою.

— Гей, Стешин, то тепер я навіть боюся назвати тебе Офермою! — кликнув Демський, коли по розказі розійшлися вояки по своїх комнатах.

— Чому, пане капрал? Коли хочете, то називайте! — відповів Лесько весело.

— Ого! вже пропало! — махнув Демський рукою.— Ще з півроку, а ти будеш старший, ніж я. Тілько навчися тепер троха читати і писати.

— Я вже друковане розумію і нумери знаю,— каже на те вдоволений властитель хреста.

1 Тут! (Нім.)

Те все збільшало сильно амбіцію Стешина, котрий за останню годину виріс значно сам у своїх очах і чувся вищим щонайменше від кількох своїх товаришів.

"Іти чи не йти до міста?" — думає тепер собі. Стешин не має звичаю ходити добровільно на проходи і, хоч уже другий рік служить, знає місто дуже мало. Але нині що іншого... Нині Стешин убирається і виходить. Стрічає єго поручик з сьомої компанії, задержує на вулиці і мовою, зложеною з німецьких і всяких слав'янських слів, бажає єму відзначення. Стешин розуміє, о що йде. Дякує поручикові і ще більше гордий іде в дальшу дорогу. Але куди йти?.. Крутиться троха без цілі по місті, аж нарешті приходить єму на думку, що найлучше вернути до касарні і забрати з собою приятеля, що не раз вигодив Леськові в пригоді... Вправді приятель не має дозволу бути поза дев'яту годину в місті, але й до дев'ятої часу багато. І так вночі нема що в місті робити. Тепер Стешин має багато грошей, може "фундувати", нап'ються, наїдяться, і потім будуть лучше спати...

Другого дня зелених свят о сьомій годині рано цілий полк у святочних мундурах стояв за містом на полі, де звичайно відбувалася муштра. Компанії стояли одна побіч другої з музикою і хоругвою полковою на чолі... Зараз по восьмій годині приїхав дивізіонер, комендант "стації" і "грубий" полковник. По зложенню рапортів полковник станув здалека на своїм коні і грімким голосом відізвався:

— Вояки!.. Один ваш товариш з небезпечністю для власного життя вирятував ближнього від певної смерті. Честь єму за те, а ми радуємося, що маємо єго між собою. Єго вчинок будить у мені пересвідчення, що багато, а може, й більша часть з вас посвятила би ся так само для добра ближнього, а як вояки — в обороні цісаря і вітчизни. Таким вчинком інфантерист Лесько Стешин скріпив у цілім полку довір'я у власні сили. За те дістає він нагороду, котра най буде для вас доказом, як ваш цісар і король, наш найвищий вождь воєнний, глядить на ваші вчинки і нагороджує їх, без огляду на становище і походження; бо єго величество все бажає своїм найвищим признанням будити охоту до вчинків, що мають на цілі добро ближніх. Інфантерист Лесько Стешин!

Ад'ютант повторив ім'я єго.

— Hier! — роздався оклик в рядах сьомої компанії. На знак, даний капітаном, зблизився Лесько, тремтячий

з радості, що для него уладжено таку велику параду. Мав на собі новісенький мундур, над котрого добором і прилагодою працював з годину кравець з компанії, фельдфебель і навіть сам Демський, знаючи, до якої паради мундур потрібний.

Дивізіонер зліз з коня, відібрав від ад'ютанта срібний хрест заслуги і в очах цілого полку припняв єго Стешинові на груди. Потім побажав єму відзначення, подавши руку, мов свому рівному, казав станути поруч себе. Стешин не міг собі ніколи витолкувати, чому в так важній хвилі не прийшло єму на гадку ніщо інше, тільки се, що Демський не подав би єму руки так, як дивізіонер...

Полковник заповів дефіляду. Перший, а певно і останній раз в житті стрітила Стешина така почесть, що цілий полк разом з комендантами батальонів і компаній і разом з паном капралом Демським дефілював перед ним. Вправді почестю сею ділився в душі з дивізіонером, комендантом стації і полковником, все ж таки міркував собі, що і єму належить ся значна честь сих гонорів.

Наслідки сеї дефіляди були нещасні для відносин Дем-ського до Стешина... По повороті додому пан капрал не відзивався зовсім до нікого. Мовчав також, коли з офіцерської менажі, вже по обіді в компанії прийшов вояк і, сповняючи приказ полковника, казав Стешинові прийти на офіцерський обід. Стешин був би радо зрікся сеї честі, бо не знав панського способу їди. Але що не міг противитися, то й пішов з блискучим хрестом до менажі, зовсім жваво вступив у комнату, зовсім нескладно поклонився, бо порадили єму входити без шапки, і заняв призначене місце коло ад'ютанта полкового. При обіді дивився, як панове держать ложки, ножі, і якось собі радив. В критичних хвилях старався ад'ютант єму помогти. Обід був знаменитий, звичайно, панський обід, офіцерський... І вино було...

Розмова при столі велася по-німецьки. Хоч Стешин не розумів сеї мови, однак мав деяку підставу здогадуватися, що про него було багато бесіди, бо досить часто звертали на него увагу. А вже дійсною несподіванкою було для него, коли, як єму пояснив ад'ютант, на єго честь полкова музика заграла перед вікнами їдальні кілька творів. Як вона гарно грала!..

Ситий і щасливий вернув Стешин до компанії і зараз удався до шевця з просьбою, щоб єму написав довгий, дуже довгий лист до родичів про єго щастя. Швець мав дуже тяжку задачу. Початкове, стереотипне повідомлення "о добрім здоров'ю і поводженню, як звичайно при вояцькім стані" пішло писареві гладко. Та коли прийшлося єму описувати ранішню параду на честь Леська, а потім офіцерський обід, які він там їв марципани і вина пив, а музика грала, помішалося все і в голові єго, і на папері.

Письмо вийшло справді досить довге, але, мабуть, не зовсім зрозуміле; хоч, коли швець відчитав єго Леськові, той противно розумів все від початку до кінця і не мав нічого більше додати, тілько поздоровляв родичів, і свояків, і Настку та цілував всіх "по 10.000 разів". В нагороду за тяжкий труд одержав швець від щасливого оферми дві шістки.