Але досвідчений білий головнокомандувач несподівано кинувся нижче Тихоріцької, на Старолеушківську, де його аж ніяк не ждали. Проскочивши залізницю під носом Автономова, армія прискореним маршем пішла просто на півдевь, на Березаяську й Кореновську. Автономов похапцем кинув сюди свої загони. Але Корнілов ударив на Виселки, вище від Кореновської, взяв станцію після жорстокого бою, перейшов першу залізничну лінію й кинувся до другої, на Усть — Лабінську, вийшовши з небезпечного трикутника. Усть — Лабінську взяли 19 березня.
Тут ствердилася чутка, що вже чотири дні тривожила білу армію: 13 березня кубанський крайовий уряд покинув Катеринодар, забравши військові архіви й цінності. Під захистом козацько — офіцерських частин генерала Покровського він одійшов за Кубань, прямуючи в гори. Це був непоправний удар для корніловців: відпадала основна мета походу й грізро вставала небезпека цілковитого розгрому. Шлях назад заступила озброєна організована червона Кубань.
Корнілову не було вже повороту: або вмерти в залізному кільці червоних загонів, або з усім відчаєм вдарити на їх, прорвати, захопити Катеринодар, підняти на боротьбу заможне козацтво й повернути назад колесо історії. Почалося хитре змагання старого досвідченого лиса з молодими червоними командирами. Здавалося Корнілов хоче втекти в гори. Перейшовши в Усть-Лабінській через Кубань, він попрямував понад Білою на Майкоп. ЧерЕоні стягували сюди свої частини. Але він раптом кинувся через Білу, в тил Катеринодару, на Калузьку й Ново-Дмитрівську.
Тут, у Закубанні, край був насичений революційним палом. Станиці й села зустрічали корніловців окопами, гарматами н кулеметами. Армія пробивалася, залишаючи позаду себе трупи й згарища спалених селищ. За Білою, в ущелині, її оточили численні загони червоних. Били з гармат і Гвинтівок, поливали з кулеметів, заступивши всі шляхи. Армія гинула в сталевому кільці. Генерал Корнілов звелів вигнати з обозів усіх біженців, видати їм Гвинтівки й послати в розстрільні. Виходу не було: або вмерти, або пробитися. Армія пробилася н пішла далі.
23 березня в околицях станиці Калузької вона з'єдналася з загонами Покровського. З добровольцями, що поповнили армію в станицях, Корнілов мав тепер близько 9 тисяч. На початку квітня він узяв штурмом Ново-Дмитрівську і підійшов до Катеринодару.
В лавах перших добровольців були найвиразніші, найвидатніші представники поваленої Жовтнем буржуазії. Кожен з них розумів, що боротьба йде на життя або смерть. Не вони самі, а ціла класа, з її інтересами й усім майбутнім, попала під Катеринодаром у пастку.
В районі Ново-Дмитрівської й далі, до Катеринодару, болотяну низину весною заливає повінь. Червоні загони спішили сюди, щоб остаточно оточити й роздавити корніловців. Білим полкам треба було вмерти в жорстокій січі, або ж усіма своїми силами, зброєю, зубами й кігтями вирвати з рук червоних власне життя й дальшу путь до класової перемоги. Вони пішли в наступ болотами, по коліна в багні, по шию в воді, перепливаючи річки плавом. Тут під зливою пострілів з гармат і кулеметів, захопила їх метелиця. Вітер закрутив і завив, заглушаючи гуркіт бою. Раптом пішов сніг і вдарив мороз. На бійцях мокрий до живого тіла одяг став лубом. Вітер валив з ніг, кидав у обличчя жмені колючих льодових голок, сліпив і різав до крови. Зиеможекі бійці провалювалися крізь снігову кору, падали й замерзали. А важка артилерія з Григорівської невпинно била по змучених колонах і кулемети, не вгаваючи, строчили спереду. Треба було добратися теплих хат, або ж умерти в полі, під степовим шурганом. З мужністю відчаю перед лицем неминучої загибелі, корніловці вдерлися до станиці, зім'явши червоний Варнавинський полк.
Другого — третього дня тепле весняне сонце знов розтопило всі околиці. Болотами й плавнями, під дощем куль і шрапнелі, корніловці вдарили на станцію Афіпську, Новоросійсько —Катеринодарської колії, й узяли тут 700 гарматнів та 4 вагони набоїв до ґвинтівох. Наступ на Катеринодар був забезпечений.
6-8 квітня армія вже переправлялася через Кубань у районі станиці Ялисаветівської, обійшовши місто з заходу, звідки червоні й не ждали. З бою захопили гайок і ферму кубанського економічного товариства й підійшли до міських садків. Катеринодар лежав перед добровольцями, як земля обітована, з своїми церквами, широкими вулицями, садами й бульварами. Лишалося тільки переступити лінію більшовицького фронту й увійти-
11 квітня генерал Корнілов написав на фермі свою останню бойову диспозицію № 185 :
"З огляду на прибуття генерала Маркова з частинами 1-го офіцерського полку, відновити наступ на Катеринодар.
а) Генерал — ляйтенантові Маркову — І бриґада — оволодіти кінно — артилерійськими казармами й наступати вподовж північної околиці, виходячи у фланг супротивника, за Чорноморським вокзалом; б) Генерал-майорові Богаєвському — 2 бриґада — наступати лівіше від Маркова, на Чорноморський вокзал; в) Генералові Ерделі — окрема кікна бриґада — наступати лівіше від Богаєвського, забезпечувати йому завдання й зіпсувавши колії на Тихоріцьку й Кавказьку.
Атаку Катерикодару почати сьогодні о 17-й годині"...
Здавалося, недовгі дні червоного Катеринодару котилися в прірву. Постійне, незмінне бойове щастя Корнілова в його поході сіяло Паніку. Не сподівалися перемоги.
Виручив Катеринодарський пролетаріат. Класа встала проти класи.
Саме під час наступу Корнілова в Катеринодарі працював 2-й з'їзд рад Кубанщини. Під гуркіт ґранат і шрапнелі з'їзд ухвал:
... "Розпуск з'їзду вважати за невчасний. Тоді як революційне військо життям і кров'ю відстоює ради й робітничо-селянський уряд, потрібна моральна підтримка армії від з'їзду. Роботу з'їзду продовжувати. Спільно з революційним військом покінчити з бандами "...
Нечувайий ентузіязм охопив робітничі маси Катеринодару. На околицях за ніч виростали нові й нові окопи. Робітничі батальйони пішли в передові розстрільні. Жінки й діти носили на позиції харчі й бляшанки з набоями. У районі Чорноморського вокзалу, кінно — артилерійських казарм і на північній околиці міста бої досягли найвищого напруження. Генерал Марков повів у наступ свої найкращі частини. Ціною величезних втрат добровільці захопили садки й околиці міста аж до Сінного базару. Але далі їх не пустили. Військовій стратегії досвідчених генералів і бойовій витриманості офіцерських ударних полків протистала безмежна мужність робітників і червоноармійців. За чотири дні бою армія Сорокіна, спільно з катеринодарськими партизанами, втратила 15 тисяч убитих і поранених. Чотири дні невпинно ревли гармати й строчили кулемети. Чотири дні Корнілов уперто посилав в атаку свої полки, поклав близько 1000 офіцерів, проте не зміг просунутися далі й на метр. Четвертого дня, 13 квітня, випадкова граната висадила його самого в повітря.
З надзвичайними труднощами новий головнокомандувач,, генерал Денікін, вивів пошарпану армію з-під Катеринодару в Задонські степи. Сорокін мав цілковиту змогу розтрощити її дощенту. Його кіннота вже охопила правий фланг супротивника, але він припинив переслідування й повернувся до Катеринодару.
Обидва командарми спішили використати розгром Корнілова для власних своїх інтересів. Забували про героїчну вирішальну участь катеринодарських робітників і висовували на людські очі заслуги своїх загонів та свої власні. Почалися пишні військові паради, народні гулянки, свята. Сорокін начепив собі червону бинду через плече й так виходив перед свої полки. Блюдолизи кадили ладаном обом кандидатам в кубанські Наполеони. Військова верхівка з недавніх офіцерів і чиновників зачванилася. Автономов і Сорокін одверто зневажали Кубанський центральний виконавчий комітет. Особистий розкішний поїзд головнокомандувача, з броневиками й пишним конвоєм, нагадував часи Миколи II.
Щоб спасти армію від авантурництва й розкладу, ЦВК призначив надзвичайний штаб оборони. Автономов не підкорився, оголосив членів штабу німецькими шпигунами й дав наказ заарештувати. ЦВК ухвалив зняти Автономова з посади головнокомандувача. Покладаючись на підтримку воєнщини, Автономов зухвало відповів:
— Будемо боротися й вияснимо, хто справді є зрадник революції. Коли не одержу відповіді до 4-ої години, то пошлю до Катеринодару військо, займу місто й наведу в ньому справжній революційний лад...
Військова верхівка, з колишніх офіцерів, розкладала армію. Дійшло того, що Дербентський полк заарештував штаб оборони й увів свій патруль на засідання ЦВК.
28 травня 3-й з'їзд рад Кубанщини розв'язав цей конфлікт, звільнивши Автономова й призначивши на главкома Калініна.
І як раз вчасно. Над усім Північним Кавказом, над усією революцією нависла нова небезпека: Денікін. Починався білий шурган.
VIII
В кінці квітня 1918 року майже на всьому Північному Кавказі порядкували ради, ревкоми, виконкоми. Затихли широкі фронти громадянської війни, замовкли жорстокі бої. Тільки окремі банди й заколоти нагадували, що збройну боротьбу не закінчено. На Тереку спалахували заграви національної ворожнечі. На Дону спільники й однодумці Каледіна бурували під машкарою зовнішньої покори й скоса поглядали на За-донські степи. Там десь блукав із своїм загоном походний отаман Попов. Там, у районі станиць Ягорлицької й Мечетин-ської, зализувала свої катеринодарські рани армія Денікіна.
(Продовження на наступній сторінці)