Ш а й б а. Не було... (До Клима). Може, як мене не було вдома, приходив?
К л и м. Не було... Та чи не рушили вони часом додому, на село?
Ніна. Ви думаєте? (До Бруса). Треба найняти авто і поїхати по дорозі... (До Клима). Може, ви знаєте, де й тая дорога, що до його села?
Клим. Та вона ж одна — та, що й до нашого. Ми Л£ земляки з ним, можна сказати, од нашого села до їхнього і п'яти не буде...
Ніна. Брусе, милий! Мерщій по авто, попросимо показати дорогу і негайно навздогін за старим...
Брус. Гаразд! Зараз рушимо! Тільки наперед вам треба хоч трохи воду з одежі викрутити. Скиньте дещо з себе.
Н і н а. Не треба непокоїти людей... І незручно. Шайба. Ми вийдемо в чулан, мадамочко. Товаришу село! Ану на хвилинку!.. Даймо дорогу женщині!
4
Увійшла Векла з закускою. За нею дівчатко 5-6 років. Шайба. Веклушо! Людей дощем прибило. Мадамоч-ка, як річка... Ніна. Не турбуйтеся! Шайба. Принеси чистеньке покривало. Векла. Покривало? Ти зду...
Шайба. Неси, Веклушо, неси! Ти дамочка і вони мадамочка, обидві, можна сказати, женського роду, а тут протокольно дощ...
Н і н а. А спасибі! Не треба!
Шайба. Неси! Неси!
Векла вийшла.
5
Ніна:
— Яка гарненька дівчинка! (Присіла до дівчатка. Милонька! (До Шайби). Онучка?
Шайба. Галя?.. Дитина! Протокольно, рідна дочка. Ніна. Дитина? Скільки ж вам год?
ЦІайба. П'ятдесят п'ять з гаком. Н і н а. А Галі? Шайба. П'ять з гаком.
6
Увійшла Векла з покривалом.
Н і н а. Ой леле! А скільки ж вашій дружині?
Шайба. Веклушо! Який тобі год? Тільки не бреши!
Векла. П'ятдесят узимку вийде.
Н і н а. І у вас ще діти?
В е к л а. У мене їх восьмеро, а це дев'ята...
Шайба. Вишкребок! (Погладив Галю, ляпнув долонею жінку). Що-що, а любов у нас з досягненням, з продукцією...
Ніна. Дев'ятеро! Як же ви з ними?..
Векла. З ними нічого, а от без них... Повиростали, порозлазились, а серце болить.
Шайба. Це, протокольно, так. Була ціла комуна, а тепер... Танька одна на втіху зосталася... Ну, ходімо! (Узяв пляшку). Сушіться... Тю! Сушіться, а горілку забрав... (Поставив).
Клим, Векла, дівчатко і Шайба делікатно вийшли.
7
Ніна:
— Які вони симпатичні, теплі! А любов у них, Брусе! Тут просто пахне любов'ю дужою, родючою, радісною.
Брус. Мені б знання та культури, і я б обов'язково написав нову книгу про любов. Назвав би її... Роздягніться, Ніно, та викрутіть воду!
Н і н а. Це така назва? (Запнула себе покривалом). Нате! Подержте!
Брус. Не смійтеся, Ніно! Назвав би її...
Ніна. Новою поемою про кохання. Автор — більшовик. От була б сенсація — на всю Європу...
Брус (серйозно). "Класи й любов", або "Класове в коханні" назвав би. Ми творимо новий побут, не маючи своєї класової філософії й поезії кохання, навпаки, несвідомо--чи свідомо культивуємо поезію й філософію кохання од. буржуазії... Ех! Дайте я... крутну!
Ніна. Спасибі, милий! Я сама... Та не дивіться — я-ще мокра!
Брус. Крутну вас! Висушу!
Ніна. Брусику! Не треба тут... Краще кажіть далі про класову любов.
Б р у с. Не смійтесь! Аристократія виплекала свою любов між безділлям і ліжком, буржуазія між рахівницею і пляшкою вина, в інтелігенції любов — хвора проблема, і лише пролетаріат вирощує її між боротьбою і працею, дужу, родючу й радісну.
Н і н а. А ми де її вирощуєм?
Брус. Хто ми?
Ніна. Радобужний, я, ви...
Брус. Радобужний між установним кріслом і власним закутом, а ми... ми поки що, на жаль, плутаємось між закутом і подполлєм. Плутаємось, а за нами стежить Радобужний. І сьогодні: ми шукаємо старого, він — не так його, як нас... От що вийшло, Ніно, з нашою конспірацією...
Ніна (Щоб перебити мову). Ну от... я й суха! (Одяглась і до вікна). А дощ! Чуєте, Брусе? Це ж він і в степу там, де зараз бреде, спотикаючись, тікає од нашого закута, од нашого побуту, тікає старий і самітний сліпий чоловік. Тікає... А знаєте, Брусе, я вже сама така, щоб втекти, бодай і на село... Милий! їдьмо на село! В степах житимем. Я все, все робитиму! За жінку вам буду, такою, як... Веклуша.
Брус. Оце вже не пропозиція, Ніно, а вигук із староінтелігентського роману вісімдесятих — дев'яностих років.
Н і н а. На село! Подалі в глуш! Щоб він не знав, де й ми. А то я почуваю... Боюся... Брус. Знов побоювання?
Ніна. Що Радобужний здуріє без мого тіла... Розумієте? Без мого тіла. Він кинеться на мене, на вас... боюся!
Брус. З Радобужними треба боротися, воювати, а не тікати од них.
Н і н а. З Радобужними важко боротися, бо вони й зло уміють робити, спираючись на тези й цитати про добро. Вони в панцирах із тез та цитат. Вони неуразні.
Б р у с. По своїх закутах вони тії панцирі скидають. А крім того, нема ще такого панцира, що його не пробити словом більшовицької критики. Ніно! Сьогодні ти переїздиш до мене.
Ніна. Брусе, це не вихід із закута. Це не ті двері...
Брус (твердо). Сьогодні ти переїздиш, а завтра ти підеш шукати роботи...
Ніна. Куди?
Брус. Я тобі допоможу одчинити двері до фабрики,, до роботи. А там — всі твої буржуазні звички, як пиляку вітром звіє, вітром од пасів, металевим духом од машин.
Ніна (в тон йому, сміючись). І надіну я червону хустку!..
Брус. І будеш товаришем і дружиною мені, ще й у жінвідділі верещатимеш. (Ляснув її долонею). От!
Н і н а. А дощ! Під вікном!.. Чуєш? Немов сотнями пальчиків дитячих стукотите тихенько, боязко, а ось... затарабанив, веселе дитяче крещендо. (Жагуче поцілувавши Бруса). Співають дерева! Чуєш? (Одгорнула Бруса). А ось захлюпотіло — немов там знову діти... кашку їдять, плямкають і разом плачуть... Діти... Аж троє вишкребла я, Брусе. Звелів...
8
Увійшов Радобужний:
— Можна? Од дощу?.. (Немов несподівано здибався). Вибачте! І повірте, що коли б я знав, що ви тут, я б нізащо не зайшов.
Ніна. Вибачте й нам! Проте б ми зайшли сюди й тоді, коли б знали, що ви тут.
Радобужний. Тепер. Ну а тиждень-два назад зайшли б, знаючи, що я тут?
Н і н а. Не зайшли б.
Радобужний. Ха-ха! Тоді ще нищечком можна було заходити.
Ніна. Ні! Тоді ще батько од вас не тікав. Ми старенького тепер шукаємо — от і зайшли сюди. А ви кого?..
Брус. Ось що! Давайте нарешті поговоримо без дипломатичних викрутасів, просто й одверто. Радобужний! Я покохав Ніну.
Радобужний. Про це я вже знаю.
Брус. Почуття моє до неї глибоке й серйозне...
Радобужний. Не вірю! З серйозним до чужої жінки почуттям, тим паче до жінки товариша-комуніста серйозний комуніст не криється і од партії не ховається.
Ніна. Радобужний! Винна я. Це я замкнула Брусові уста, я заборонила йому вчасно легалізувати наше кохання! Я!
Радобужний (до Ніни). Ага!.. Виходить, що у вас-це почуття не глибоке й не серйозне. Виходить — вам просто закортіло побавитись трішечки з другим?..
Н і н а. Я покохала Бруса глибоко й серйозно. Я довго зборолася з цим почуттям і не поборола...
Радобужний. Брехня! Ідеалістична казочка: глибоко, серйозно, боролась... Що таке глибоко, серйозно? Що? Тобі мало мене? Набридло? То так і кажи, а не чіпляй до голої снаги своєї троянд і лілей! Не закривай її фіговим листям.
Ніна. Розквіталися і вам були троянди, та ви... заплювали їх, затоптали...
Радобужний. Міщанська мелодекламація все це! Гамсуновщина!.. (Задекламував). Любов!.. Любов це вітрець, що шелестить пелюстками троянд і тоді втихає. Ха-ха! І є такі йолопи, що вірять, ніби навколо полового органу та можуть вирости троянди!
Ніна. Отак... отаким ви брудом залили і загасили мою до вас любов. Ви казали: любов — це піна похоті, .лише одна фізіологічна потреба. І, нажершись мого тіла, ви радили... Карла Маркса читати.
Радобужний (до Бруса). А за себе ні слова! За себе! Як зо мною спала, га?
Ніна (прикрилась рукою). Який цинізм! Радобужний, що з вами?
Радобужний (як хворий. До Бруса). А скажіть, як вона з вами?.. Ви от скажіть!.. По щирості!
Брус. Радобужний! Не губіть розуму! Я з Ніною ще не жив.
Радобужний. Ні?..
Брус. Чого ви сюди прийшли? Чого вам іще треба? Чого ви хочете од мене, од Ніни?
Радобужний. Чого я хочу?.. (По паузі). Чого я хочу?..
Брус. Ви хворий?
Радобужний. Я всю ніч не спав. Я цілу ніч не опав. Не сподівався, щоб так мене закрутило і било з розгону, щоб так мене било о гострі, неможливо гострі питання... Я, знаєте,— немов подвоївся! Ось почуваю, оце я і поруч мене хтось другий... Теж я, розумієте? Як у дзеркалі і мозок немов димом узявся... Проте я ці питання розв'язав, остаточно... Брусе! Це наші особисті справи, і ми їх розв'яжемо самі, так? Я навіть радий, що Ніна з вами, а не з кимсь другим. І не може бути у нас, у комуністів, ревності, так? Ревність — чуття власницьке, індивідуалістичне, так? Ну от... Коли й ви... і вона... і це серйозно... Хе! Не стану ж я вас на герць звати, так?
Будь ласка! Хай троянди, хай глибоко — це особистий смак. Будь ласка, кажу! Все одно, Брусе, у нас осінь з нею. Пусткою віє і миші шурхотять. Миші...
Брус. Що ви хочете сказати? Що ви пропонуєте?
(Продовження на наступній сторінці)