С т а р и й. А не скинеш, хоч би й хотів, правду кажете. Хіба що в труну, та й то як сам на них ляжеш. Спасибі, невістко, за добреє слово, і вам усім, і тобі, сину, що прихилив мою старість і темність — у добрості живу. У добрості! І сни добрі сняться. Сьогодня, наприклад, жито приснилося (вам, городським, мабуть, воно ніколи не сниться), таке густе та високе, немов аж дзвенить, а вітер хвилю так і гонить... Вітер! От вітру у вас не чути...
Ніна (поцілувавши старого). Я б вам його нагнала сюди, якби моя сила, я б його купила, якби ж його продавали...
Кухман. Купіть вентилятора.
Брус (став). Так! Вентилятора сюди треба.
Глянули одне на одного — Радобужний, Кухман, Брус. Ніна. Товариші! Прошу до піаніно!
Пішла в другу кімнату. За нею всі, крім старого.
2
Увійшла Т а н я. Взялась прибирати з столу. Старий до неї.
— І про мене згадали тут,— невістка, спасибі їй... Словом теплим привітала, Таню. А от про тебе й забули, навіть не почастували. Хотів був нагадати, та не наваживсь...
Т а н я. Про мене вночі згадають.
Старий (намацав пляшку. Налив чарку). На, Таню,, випий хоч з моїх рук. Спасибі тобі, доню, що турбуєшся: мною, за ласку спасибі, за тиху вечірню... (Налив і собі). Пошли тобі, боже, тихого щастя за це, чоловіка до пари., люб'язного, тихого...
Т а н я. Чоловіка вже послав. Тихого... Як іде вночі до-мене, то ніхто не чує.
С т а р и й (звів сліпі очі). Як це?.. Справді маєш, Таню?
Т а н я. Вже скоро рік буде, як маю.
Старий. Гай-гай! А не признавалась! Я б поздоровив тебе. Хороший чоловік попався? Тихий?
Т а н я. Та ви ж його добре знаєте.
Старий. Я?.. Та хто ж він? Нікого я тут не знаю. Хіба хто з села?
Т а н я. Ха-ха... Я ж ваша друга невістка.
У старого розплескалась чарка.
Тихий він у вас! А тихо з ним жити як! І любимось тихо — ліжко під нами не скрипне, навіть пошепки слова не мовимо. Мишей боїмось — таке у нас тихеє щастя... (Вислизнула тарілка з рук. Упала. Розбилась. Таня пішла на кухню).
Старий (аж затрусивсь). Таню! Як же воно сталося!.. Таню! (Дослухавсь, що її нема, сів і замисливсь тяжко. Заграло піаніно. Старий устав і, натикаючись на стільці, пішов без дороги). Господи! Виведи мене звідси!.. Господи! Покажи мені дорогу... Хоч до труни, тільки виведи!.. Таню! (Пішов до неї).
3
Увійшли п'яний Овчар, Шайба, Клим (випивши). Овчар. Вдома! Заходьте, товариші!.. (Побачив, що Клим мнеться, а Шайба став у порога). Заходьте! Заходьте!
4
Із дверей виглянув Кухман:
— Хо-хо"! Песимізм до "нас прийшов. (Увійшовши, до Овчара). Майте на увазі: нас тут нема і цих чарок — це все галюцинація.
Овчар. Дозвольте познайомити! Демонстрація: селянин-делегат Клим, безробітний робітник Терентій Шайба і я.
Шайба. Звиняйте, що ми нальотом отак і трошки випивши. (Поздоровкався). Товариш із села, землячок і людина, протокольно, од громади послана...
Кухман. Вітаємо!
5
Увійшли Радобужний і Брус. Згодом Кухманова.
Клим (до Радобужного). Звиняйте, що ми невчасно до вас. Ми не хотіли, та ось вони, спасибі їм, привели...
Радобужний (тихо до Овчара). Навіщо?
Овчар. На демонстрацію, кажу! Протестувати!
Радобужний. Навіщо ця комедія?
Овчар. Ні, це трагедія! Школу третій рік будують!
Радобужний. Не знаю!
Овчар. Не можуть стягтися на дерево!
Клим. Хоч на одробіток дайте нам, товариші, дерева!
Радобужний. Таке будування я вважаю за шкідливе. Ми склали загального для всієї округи плана — яку і де будувати школу, коли, з якого матеріалу. Цього плана розглянули десять комісій, кожну цифру, кожне число обсмоктали, ухвалив Окрпланком, ствердив Окрвиконком. І раптом я мушу зняти з цього плану частину коштів, щоб дати на дерево тій невідомій школі, що її хтось
десь там почав будувати, а в нікого не спитавшись, без; плану, не додержуючись навіть, я певний, елементарних санітарно-технологічних вимог, з вікнами, наприклад, на північ...
О в ч а р. Краще з вікнами на північ, ніж зовсім без вікон!
Радобужний. Ви що — хочете, щоб я на терези плановості та поклав випадкову просьбу, щоб через те похилив врівноважену стрілку в бік стихійності?.. А нізащо! (Вийшов у другу кімнату).
Клим. За нас і в газеті написано було... (По паузі). Ви, товариші, або дайте, або скрутіть мені отут голову,, щоб я не вертався.
Кухман. Закрутити можна, але скрутити — це карний злочин.
Клим. Бо, їй-бо, вб'ють.
Шайба. Ні! Як вдатися до ленінізму, то так не можна. Стрілка хай стоїть, та й людинка ж не на те, щоб кругом ходити. Третій рік б'є ноги! Якби ви бачили, які у села ноги...
Клим. Печуть, вірите. Що набив, а що... (Взявся скидати чоботи).
Кухманова. Товаришу! Що ви робите, товаришу!
О в ч а р. Скидай!
Брус. Ногами не переконують, не треба! Краще ми зробимо так: приходьте завтра до нашої шефської комісії, може, що й надумаємо.
О в ч а р. Ну, тоді не треба. А щодо ніг, то ними у .нас переконують. Жіночими, наприклад, ого! Що й як! Вип'ємо! (Налив чарки). Пийте, Шайбо! Дядьку, ви!.. Хм, дядько. Одвічний український дядько. Мені здається, що прийде соціалізм — і ти все ж таки будеш дядько. Га? Пий!
Брус (одвів Овчара). Товаришу Овчаре! Вам не треба більш пити...
О в ч а р. Поміж нас, здається, нема того, хто б про це сказав на перевірці...
Брус. Ми п'ємо, не ховаючись.
Овчар. Та ні! Про вашу партсвідомість нікому буде сказати, про ваше доброповодження. (Перекривив Бруса). Приходьте до шефської комісії, вам не треба більше пити!.. (Спалахнув). Не вірю я в щирість людського доброповодення взагалі!
Кухман. І я, поточений скепсисом, по суті, зневірений службовець, теж не вірю.
Брус. Будь ласка! Але навіщо робити з себе п'яного в квадраті? (Вийшов).
6
У другій кімнаті заграли на піаніно. Ірочка, вчепившись в Радобужного, верещала:
— Фокстрот!
Радобужний. Не вмію.
Ірочка. Учіться! Раз-два! (Покрутила його через кімнату).
7
Кухман. Хо-хо! Учіться, брати мої, і чужого научайтесь, і свого не цурайтесь.
К л и м. Як же це? П'ємо — і без хазяїна. Без господаря.
Кухман. Товаришу! Господарі тут ви! Аж ось тут вам вся влада належить. Пийте, скільки влізе!
Ш а й б а. А підійдімо до його ще раз та попросимо, га? Товаришу село! Ану спробуємо ще раз!
Пішли. Кухман за ними. . /
8
О в ч а р (допивши вино). Задача: щоб збудувати одну школу, треба три роки, без дерева. Скільки треба часу й дерева, щоб збудувати соціалізм? (Вийшов).
9
Прибрів старий, бурмочучи:
— Гріх, який гріх! Ну, полюбив другу, одкинься од першої, а то ж з двома... Через закон божий як через тин перелазиш від одної до другої... — .
10
Увійшли Б р у с і Н і н а. Старого не помітили, Б р у о. Ні, не можу! Скажу! Одкриюсь! Ніна. Тільки не зараз і не тут... Брус. Не хочу більше красти тебе в Радобужного.
Ніна. Знов голос власності чую!
Брус. Не власності, а настирливої свідомості! Навіщо це "подпольє", коли всі подполья зруйновано!
Ніна. Не всі, Брусе! Зосталися ще ті, що в людині! Глибокі й темні. Живуть там сумніви, побоювання, сліпі почуття...
Брус. Значить, не вірите?
Ніна. Вірю й люблю.
Б р у с. То які ще можуть бути сумніви й побоювання?
Ніна. Боюся, наприклад, що коли одкриється — Радобужний помститься.
Брус. Хай метиться! Я не боюсь!
Н і н а. А знаєте як? Милий! Він оберне вашу щирість на зброю проти вас же під час чистки...
Брус. Навпаки, він з моєї нещирості зможе зробить таку зброю.
Ніна. Щирість і одвертість в наш час якості небезпечні, Брусе: з них часто шиють, до них пришивають ріжні ухили.
Брус. І ними ж б'ють тих, хто таке робить, Ніно! Радобужний непереможний в темній грі, він мастак в політиканстві, в інтригах, але в одкритому бою він безсилий.
Ніна. Ні, ні! Не треба цього робити. Принаймні, до чистки. Не треба!
Брус. Треба! До чистки! А то я все оце, і любов, як дзеркало,— молотком... На скалочки! Маю силу!
Ніна (з глибоким видихом). А-а! (Перемоглася). Ну от... Другий голос з "подполья" почула... Так бийте, милий! Краще розбийте!
Б р у с. Не можу!
Н і н а. Ви ж кажете — маєте силу. Б р у с. Маю і... не можу! Люблю от!.. Не можу! (Взяв її за руки).
Тихо, непомітно вийшов старий.
11
Н і н а. От я й боюся...
Брус. Мого почуття? '
Ніна. Двох запитань у наших анкетах: одного ^~ про роки, другого — про соціальне походження. Боюсь я, Що Моїх шість старшеньких, та що з дрібної інтелігенції — вагою все це сяде на ваші двадцять сім, на ваше робітниче походження...
Брус, Ніно!
12
Увійшов Радобужний.
— Овчар у меланхолію вдався. Піди, Ніно, може, хоч ти його заспокоїш...
Ніна вийшла.
(До Бруса). Маю з вами поговорити. Можна? Брус. Будь ласка.
Радобужний (налив чарки). Сьогодні до мене дійшли чутки, що ви... Перше, вип'ємо! Брус. Нема охоти.
Радобужний. Дійшли чутки, що нібито ви... Ну та вип'ємо! Щоб наша розмова щирішою була!
Брус випив.
(Продовження на наступній сторінці)