Ніна (до Бруса). Ви? (Помітивши, що він не один. До першого й до другого). Ви до товариша Радобужного?
П е р ш и й. В точку попали! Земляки ваші, можна сказати.
Ніна. Які земляки? Старий. Чоловік із села!.. До Андрія. Ніна. Товариша Радобужного немає... Прийдіть завтра! Краще в установу! Перший. Були там.
Ніна. Згодом прийдіть!.. Хоча він вдома не приймає... В установу! Таню, вийдіть за товаришами та зачиніть.
Старий. Я вийду за ними!.. Ось я!.. (Шукаючи ціпка).
Перший. Ціпочка шукаєте?.. Ось він! Старий. Спасибі! Другий. Прощавайте!
Старий (пішов за ними). Ну, як там хліб?.. Чув, що жита добрі? Зелені та густі, кажуть? (7 дверей не зачинив).
20
Ніна взялась зачиняти двері в сіни, в столову, в спальню, а тоді
до Бруса:
— Про вовка помовка, а вовк у хату. Допіру говорила з Радобужним... По-дурному я боялася. Навпаки, вам, йовчику, треба ходити до нас. Не щодня, звичайно, а так, на тиждень раз чи два. Сьогодні ви обов'язково маєте прийти, на ювілей... (Зачинивши двері). Ну, здрастуйте, милий!
Брус (привітавсь. Глухуватим голосом). От що... Ніна (сяючи очима). Ну-у?
Брус. Я прийшов сказати ось про що... х
Ніна (в тон, з гумором). Що беручи на увагу міжнародний та внутрішній стан СРСР, а також сланні директиви Комінтерну...
Брус (нахмурився, серйозно). Ось про що: за тиждень починається перевірка в партії. Ніна (жартівливо). І тому ви пропонуєте припинити, а цей тиждень наше кохання, не ходити гулять, не бачитися, а, навпаки,— нагнати на себе піст, читати Марксів "Труд і капітал" і каятися, каятися, так?
Б р у с. Ні, я пропоную не крити далі нашого кохання, не ховатися з ним, немов з чимось краденим, а об'явити І поставити його на легальний і громадський стан. Точніше: сказати про все Радобужному, а я скажу бюрові партячейки.
Ніна (серйозно). Не треба тепер цього робити, Брусе!
Брус. Треба!
Ніна. Не треба, милий!
Ё р у с. Треба нарешті розв'язати стару задачу з трикутником просто, чітко, по-більшовицькому.
Ніна. Згодом вона сама розв'яжеться просто, зрозуміло і, коли хочете, по-більшовицькому.
Брус. Буде пізно! Треба тепер!
Ніна. Чому тепер?
Б ру с. Тому що я хочу прийти на перевірку без жодного темного кутка навіть в особистому житті. Всі вікна І двері розчинені! Всі мислі й почуття на видноті! Будь ласка — перевіряйте!
Ніна. Так і зробіть! А щодо кохання, то не забувайте, що воно й моє. А я хочу перевіряти його сама. Перевірте і ви його, Брусе, самі кілька раз перевіртесь, і тоді вже, як глибоко впевнитесь, що воно, як неп у вас, всерйоз і надовго...
Брус. Я вже упевнився! Моя любов не неп!
Н і н а. Он бач!
Брус. Моя любов... це друга для мене революція. Особиста.
Ніна. Ще гірше! Брус. Чому?
Н і н а. А тому що... Між іншим, це правда, що молоді революціонери більше люблять революцію, коли вона заборонена?
Б р у с. То есери любили так її та анархісти, а я хоч і молодий, проте більшовик. Ніно! Без жартів! З трикутника треба вийти! На простір!
Ніна. Не тепер.
Б р у с. А коли? Коли ж?
Ніна. Трохи згодом. Послі.
Брус. Чому послі?
Н і н а. А тоді скажу.
Брус. Ніно! Ти знаєш, як я ставлюсь до Радобужного як до партійця? Я мушу сказати про це на перевірці...
Ніна. Без тебе вилучать! Не треба!
Б р у с. Я не зможу сказати, аж поки не перестану красти тебе у його!
Ніна поцілувала його.
Ну от... Виходить, знов буза. Що ж робити? Ніна. Що? Та хоч раз поцілуйте!
Брус обняв її.
21
Вернувсь Радобужний. Завмер на порозі.
Брус (цілуючи Ніну). Ой! Якби ж отак сказати... Радобужний, я люблю Ніну...
Ніна. Ой, якби ж то — а я люблю Бруса, Радобужний, сказати! ^
Непомічений Радобужний навшпиньках вийшов в столову. '
Ніна (почувши скрип, одкинулась). Тут десь Таня, Іди і жди мене. внизу... Я зараз вийду... Підемо скуповуйватись. (Побігла в спальню).
Брус пішов.
22
Увійшов Радобужний:
Мовчок, Радобужний! Поки що мовчок!.. І це буде золотий мовчок! (Гукнув). Таню!
23
Таня й Ніна на дверях. Ніна вхопилась за одвірки: — Ти?
Радобужний (з докором). Друга б сказала!.. Ніна (через силу). Що?
Радобужний. Нагадала б!.. (До Тані). Скільки я вам казав, що коли йду з доповіддю або на завод, то щоб Давали кепку, блузу... Ху-х! Довелось з півдороги вернулись. (Одяг блузу, надів кепку). Прекрасно! (До жінки). Коли вже так хочеться, то кажи!..
Ніна (померкла). Про що?
Радобужний. Скільки тобі треба грошей на ювілей...
Ніна (ожила). У мене ще є.
Радобужний. Ще краще! Справляй! (Пішов).
ДІЯ ДРУГА 1
У Радобужних відбувалась вечірка. Кухман підпоював жінок вином. Одна дівчина, видно, уп'яніла, плеснула в долоні:
— Товариші!
Кухман. Тихо! Слово має майбутня "великосоветская" дама.
Дівчина. Товариші! Я п'яна! (Засміялась і сіла).
Кухман. Хо-хо! Перша щира промова, що я чую за останні два роки нашого громадського життя. (До дівчини). Але, Іронько, моя малютко! Тепер щирих промов не кажуть. (На сторону Бруса),. Тепер навіть п'ють нещиро. (На сторону Радобужного). А коли й щиро, то мовчки.
Радобужний (стеживши непомітно за Брусом, показав на невипиту чарку). А ви як, Брусе, щиро, чи?..
Бір у с (повернувся до нього. Допив). Мовчки й щиро.
К у х м а нова жінка. А любите як?
Радобужний. Теж мовчки, нишком любить... (Коли ж Брус допитливо глянув, додав)... випити...
К у х м а н о в а ж і н к а. Та ні! Я за любов, за кохання спитала.
Радобужний. А-а!.. За любов не знаю. За любов нехай він сам скаже. (Засміявся з робленим гумором, чокнувся Брусової чарки). Ну, будьмо!
Вихопилась І р о ч к а, зареготалась:
— Я знаю! Я скажу!.. Товариші! Ніна Костівна і товариш Брус зраджують нас. Вони змовляються... втекти.
Кухманова жінка. Ані подобинки!
Кухман. Товариш малютко! У вас, як ув Овчара, почались галюцинації. Мій вам рецепт: випийте і занімійте.
І р о ч к а (послала на сторону Радобужного пальчиками поцілунок). Попереджаю мого Андре!.. Мого зава! Сигналізую небезпеку... от!
Кухман. Товариші! Я колишньої партії есерів бомбометальник і словометальник, себто бомбист і пропагандист, тому язик мій...
Кухманова жінка. Ворог твій...
Кухман. Навпаки — друг мій і руки завжди мені слухняні, навіть тоді, коли голова моя і ноги п'яні — вони тверезі й слухняні. Отож пропоную, щоб надалі всі тости виголошував я...
Звичайно, оплески, голоси:
— Просимо!
Кухман. Перше, пропоную тост за себе!
Сміх.
І р о ч к а. Браво! Браво!
Кухман. Хоча б з тих міркувань, що за себе людина п'є завжди щиро, а я хочу сьогодні пити щиро. Так-от. Товариші й товаришки. Скоро вийде сорок років, як в одному містечку, що до його жодна ще влада не поверталась, та, мабуть, і не повернеться передом, у злиденного каменяра Кухмана народився син Антип, себто я...
І р о ч к а. Браво! Браво! Біс!
Кухман. На превеликий жаль, малютко, я цього номера повторити не можу, навіть коли б ви погодились стати мені за матір. Інше діло зробити це без додатка "ся", себто народити. Будь ласка, ще можу...
Кухманова жінка. Антишко! Не мели зайвини!
Кухман. Так-от. Батько мій був каменяр, і весь рід наш каменярський. Батько мій носив каміння на спині, жінка моя носить каміння на пальцях, я його ношу, здається, в печінках. І взагалі, ми всі отут каменярі, бо Андрій Оверкович носить каміння на серці, товариш Брус, наприклад, за пазухою... Отже, вип'ємо, товариші, за носіїв каміння: кожен за себе, щоб пилося щиро!
Кухманова жінка. Антишко, ти п'яний!
І р о ч к а. Ви милий, милий, Кухмане! Я вас поцілую! Бо я теж ношу каміння отут. (Показала собі на груди)... Ось...
Кухман. Малютко моя. Я все-таки не вірю, щоб вони у вас були такі тверді...
Кухманова жінка. Антишко, стямся!
Кухман. ...як у Бруса. В чім річ?
Ніна. Краще вип'ємо, товариші, ще раз за здоров'я нашого старенького і сивенького ювілянта. Я думаю, що товариш Кухман сказав нам про каміння в алегоричній формі. Каміння — це наші прожиті роки, і кожен їх носить, де йому зручніше. (До Кухмана). Адже ж тільки так вас треба розуміти? Правда?
Кухман. Ви питаєте про ввічливість? Відповідаю: тільки так!
Н і н а. Ну от, бачите, товариші, про каміння було сказано навіть не щиро, а ради ввічливості. А мені дозвольте обернути цю звичайність на щирість... Вип'ємо, товариші, ще раз за здоров'я нашого старенького й сивенького ювілянта. От він сидить поруч з нами, край свого життя. Роки у його на серці, роки на спині, на лобі в зморшках, роки-каміння несе наш старенький на захід життя. Привітаймо ж його хоч теплим словом, хоч раз усі гуртом, щоб не казав він, що у нас у городі твердо людям жити. Привітаймо словом, коли ми не здатні ще на той мінімум у побуті, що зветься — увага і пошана до людини!..
Кухман. Вітаю словом і горілки чаркою! Проте з роками нічого не вдієш, майн фатере! Це вага, яку треба нести...
(Продовження на наступній сторінці)