Ну от!.. Дійшли чутки, що ви... (Випив сам.) Що нібито ви десь в кулуарах партійних, коли зайшла мова про чистку, точніше — кого саме, приміром, годилось би вичистити з нашої ячейки, назвали мене. Я не надаю, звичайно, цим чуткам серйозного значення, але вважаю за свій товариський обов'язок... Брус. Перепитати мене.
Радобужний. Так! Гадаю, що це просто непорозуміння, або ж наклеп... на вас.
Брус. Чутки трохи перебільшені. Я не за вилучення вас з партії (то компетенція комісії), я казав і казатиму за ваше партійне виродження.
Радобужний (одпив з чарки). Факти і доводи!
Брус. Ви забюрократились...
Радобужний. Факти!
Брус. Вижили з апарату всіх тих, хто був розумніший од вас, мав свою незалежну думку, більші здібності, ширшу ініціативу...
Радобужний. Так. Тих, хто мали свою, незалежну од партії, думку, я вижив.
Брус. Обсадились облесниками, підлизами, похлібця-ми, потакачами.
Радобужний. Не знаю! Але я знаю, що всі вони члени профспілки, а дехто то й члени нашої партії.
Брус. За партійців я не кажу, бо ви ж нашого гурту майже одбилися.
Радобужний. Зв'язок був і є!
Брус. Коли за зв'язок вважати Кухмана.
Радобужний. Кухман — мій секретар. Все це не факти, шановний товаришу Брусе!
Брус. Але про все це я казатиму... Од вас бюрократизмом тхне навіть в родинному житті. Батько вас боїться, сумує і нудить життям. Домашня робітниця ходить, як хвора. Увійдеш — то затишний закуток ніби, придивишся,— закут глухий, закутень, тупик.
Радобужний. А про жінку ні слова! Про Ніну чомусь не сказали, як то їй у мене живеться, га?
Брус. Погано.
Радобужний. Нічого подібного! Полюбовника має. У неї коханець завівся. І знаєте хто? Брус (глухо). Знаю.
Радобужний. То чого ж ви про це не сказали мені? А це, по-моєму, єдиний буде факт, що на його звернуть увагу. Решта великого матеріалу — це химери, вигадки, продукт ревнощів та конспіративного кохання... Навіщо роги? Вам вподобалась моя жінка? Захотілось її? Любов у вас? Будь ласка. Прийдіть і скажіть одверто! По-більшовицькому! Одверто і щиро!
13
Увійшли О в ч а р, К у х м а н, ж і н к а, Ш а й б а, Клим.
Кухманова. Це ж хуліганство! Безглуздя!
Кухман. Заспокойся, жено! Пророк просто п'яний.
Кухманова (до Радобужного). Він поваляв і потоптав квіти. Хотів бити піаніно.
О в ч а р. Бачу, замість квітів соціалізму посіяли ми звичайні собі квіти звичайного міщанського буття. (Крикнув, тупнув ногою). Простестую!
Кухманова. Хуліганство! Варварство!
О в ч а р. Так! Хуліганство, варварство, міщанські квітнички, папірчані прапорці та голі лозунги на стінах — оце ж наш побут! Вибачте, іще: розбите піаніно в комсомольському клубі — і ціле, повнозвучне в міщанському закуті. Протесту-ю!
Брус. Овчаре, не бузіть!
О в ч а р. Я бузю, ти бузиш, він бузить. Ми бузимо, ви бузите, вони бузять. Поїхали в Крим до татар відпочивати, стали пити бузу і зробили з того епохальне слово. Я бузю, ти бузиш, він бузить. Протесту-ю!
Брус. Підіть лишень та проспіться!
Овчар. Протестую! Міщанство квітчає життя, в лорнет на епоху дивиться і присуд свій виносить.
Брус (затулив йому рота). Воно й на голову сяде, коли будете так пити.
Клим. Бачу, що з школою не вийде діла.
Овчар. Щоб збудувати одну школу, треба три роки, без дерева. Скільки треба часу та дерева, щоб збудувать соціалізм? А скільки ще треба випити горілки?
Брус. Ходімо додому!
Шайба. Випили — й гайда! Товаришу село! Беріть його під пахви... Товаришу!
Клим скинув свитину, прослав долі й ліг.
Ви ж це, землячок, що? Невже здрейфили?
Кухман. Хо-хо! У землячка хрущі над вишнями гудуть.
К л и м. Де б тут лягти? А то ж не повірите, як наморився. І діло не виходить.
Овчар. Лягай, дядьку, долі на своїй долі!
Шайба. Ні, так не можна. У нас тепер є де лягти й де сісти, хоч і безробітні ми. Ходімо додому, товаришу село! Будьмо свідомі! (Повів Клима, Брус з Овчарем попереду).
Кухман. Нарешті я бачу справжню змичку города з селом під партійним проводом. Хо-хо!
Біля дверей догнав їх старий. Старий. Здрастуйте!
Шайба (з дверей). Здрастуйте, папашо, і зараз прощавайте.
Клим (гірко). Не вийшло наше діло.
Шайба. Поки що не протокольно.
Клим. Не крутиться і вітру ходового нема.
Старий. А нема, вітру нема! Десь —немов шумить угорі... Стривайте! Ось постривайте!.. Хоч скажіть мені, де ви спинились, у кого?.. Може б, я той... Прийшов до ва ? побалакати.
Клим. Та ось у них, спасибі, а де саме, з якого краю — не скажу. Місто велике, сам іще блудю.
Шайба. Край города, на Пролетарській вулиці, в будинку 97.
Пішли.
Старий (одійшов, шепчучи). На Пролетарській вулиці, в будинку № 97.
14
І р о ч к а, танцюючи сама фокстрота, вчепилась за Кухмана:
— Кухмане, милий! Я хочу... Кухман. Води?
І р о ч к а. Дитинки хочу!
Кухманова. Антишка! Додому! (Повела чоловіка). Кухман (з дверей). Малютко, співчуваю, але... Кухманова. Антишко!
І р о ч к а. Дитинку жду! А скажеш кому — не вірять, бояться. Думають, про аліменти клопочусь. А я от, їй-богу, дитиноньки хочу... (Потанцювала далі).
15
Убігла Ніна. За нею Радобужний.
— Скільки живеш з ним, скажи!
Ніна. Залиште мене! Ви сьогодні огидний! Радобужний. Скоро ти станеш як плювальниця! Для всіх!
Н і н а. У вас я була за плювальницю! Радобужний. Самка ти! (Замірився). Н і н а. Не смійте!
Радобужний. Проститутка! (Вхопив пляшку, щоб ударити).
Ніна. Радобужний!.. Радобужний!.. Ви ж комуніст... Старий (голосно, грізно). Господи! Виведи мене звідси, із мурів цих, із закуту виведи...
Ніна вийшла в спальню, заперлася.
Радобужний (закурив). Ідіть спати, тату! (Ви-йшов).
Старий постояв трохи. Прислухався до його кроків. Тоді намацав свого ціпка і помацки пішов до вхідних дверей, шепочучи:
— Виведи, боже! Покажи мені дорогу, рабу твоєму темному й грішному... Хоч на Пролетарську вулицю, до будинку № 97... (Вийшов і сходами посунув униз).
16
Танцюючи, знов наблизилась самітна І р о ч к а:
— Бо скучно одній! Ой скучно!
* У рукописі помилково Кеселя.
ДІЯ ТРЕТЯ
1
Увечері в Шайбиній квартирі жінка виживала гостя (Клима)?
— Отак з тої пори без роботи сидить. Та якби ж сидів! Бігає десь, гасає день на день. А прийде — жерти давай. Та й ще гостей усяких, таких же злиднів, як і сам, прости господи, наводить...
К л и м. Я ж не знав, що таке у вас...
Жінка. І сліпий побачив би, як живемо.
Клим (за свою торбу). Я б той... заплатав того карбованця, коли ж, вірите, витратився геть-чисто.
Ж і н к а. Не треба! Йдіть з богом і так. Бачте, до чого довели? За старого режиму ніколи в світі захожого чоловіка не вигнала б...
Клим (розгублено). То так. Ну, прощавайте! Спасибі за кватирю!
І жінці ніяково стало:
— Може б, той... ранком пішли. Дощ надворі. Переночуйте ще раз.
Клим. Ні! Діло моє не крутиться і вітру підходящого нема. Проживем і без школи. Аби хліб був.
2
7 Увійшов Шайба:
— Стоп, село! Куди?
— Та той... у проходку зібрався. Занудився в хаті.
— У проходку з торбою (Подивився на жінку). Жінка. Хай чоловік іде. Доки ж йому отут мучиться. Шайба. Стоп, землячок! (До жінки). Це ти, драконихо, бюрократизм свій закрутила?
Жінка. Жерти самим нічого!
Клим. Правда! Чого мені сидіти? Прощавайте!
Шайба. Сто-оп! (Придержав Клима). І ви, землячок, злякалися драконихи?
Жінка. Чом не приймають до себе мужиків комуністи! По сто, по двісті батують. Веди до них. Сам йди до них.
Шайба. Га-га-га! Ге-ге-ге! Загеготала, як та гуска, з гнізда вставши.
Жінка. Шовкові панчохи купують, а старцеві й копійки не дадуть!
Шайба. Гел-гел-гел! Та шовкові міцніші, от і купують.
Жінка. Бідному класу проповіді читають, а самі по проповідях живуть? Живуть, питаю?
Шайба. Помовчи! Ну й язичок!
Ж і н к а. А як ми були в злиднях, то так і застрягли.
Шайба. Протокольно тобі український язичок. (Завернув Клима). Куди, село? Школа буде наша! У мене такий характер, що раз узявся — ні кроку назад, тільки вперед... (Поставив на стіл пляшку горілки). Ось! (До жінки). Бачиш? А оце бачиш? (Подав їй червінця). На!
Жінка. Терешо! Невже?
Шайба. Служби добився. Завтра на роботу. Ж і н к а. Та невже, Терешо?
Шайба. Тепер Терешо!.. Новий завод одкриваємо. Сідайте, землячок! Веклушо! А подай нам чого-небудь на зуб...
Векла пішла у чулан:
Тепер за вашу школу обома руками візьмемось... Ну, вип'ємо своєї, трудової!
Клим. Ну, вже як подивлюся на вас!.. Такий же ви чоловік! Що рівнодушний до всякого діла, а що приязний!.. Таких ще не бачив.
Шайба. Те-е. У нас тут вся пролетарська вулиця з подобних індивідумів складається.
Постукало в двері.
Заходьте без стуку, коли свій. Двері одчинені!
3
Увійшли Б р у с і Н і н а:
— Можна?
Шайба. Свої... Можна! Заходьте! Ніна. Вибачте, у вас часом не було сьогодні нашого старого?
Шайба. Папаші?
Брус. Десь пішов з дому — й нема.
Шайба. Папаша?
Ніна. Цілий день шукаємо. Мені сказали, що він питався вашої адреси, дак ми оце й прийшли: може, думаєм, до вас побрів... Не було?
(Продовження на наступній сторінці)