Овчар. Так. А перед чисткою почав. Хочу-бо появитися на комісію таким, яким я є і був. Без фальші, в натуральному стані, не то що ви... аноніми і псевдоніми.
Кухман. А скажіть, вам ще не ввижаються в такому натуральному стані всякі волохаті істоти: бісики, пацюки, миші й тощо?
Овчар. Ще й як!
Кухман. Серйозно?
Овчар. Пресерйозно! Отакі-о пацюки у городі! Новітні міщани! Хвостаті! Політикани в політиці, неуки в науках, інтригани в мистецтвах.
Кухман (до Радобужного). Цікаві галюцинації!
О в ч а р. Хіба мало горил, волохатих, диких? Особливо на селі. Хоча ні... Там живуть наші дядьки. Серця їхні повні землі та торішнього листя. Дехто світить лампадика, кіптявою рукою хреститься і чухмариться: господи помилуй! — і вже гострить ножа на город...
Радобужний. Песимізм!
О в ч а р. А що таке оптимізм? Ваш! Биття у мажорні бубни попереду катафалка з покійним сімнадцятим роком?
Радобужний. Годі галюцинацій! Кажіть, чого прийшли?
О в ч а р. Чую в голосі гнів... Гаразд! Я прийшов у справі пам'ятника. Коли ви додасте ще матеріалу на п'єдестал? Третій тиждень колядую по вашій установі.
Радобужний. І по вашій... Сьогодні ви одержите весь матеріал. З умовою: не пити — раз! Щоб за тиждень, ні, за п'ять днів максимум пам'ятник був готовий — два! Чуєте?
О в ч а р. Ой, не вірю!
Радобужний (записав у блокнот). За п'ять днів, себто першого має бути відкриття пам'ятника в сквері! (До Овчара). Все!
О в ч а р. Щоб до чистки встигнуть? Тепер вірю!
Радобужний. Так! До чистки! Щоб не довелось добудовувати пам'ятника з другим скульптором.
О в ч а р. І щоб безпечніш було потім будувати бюрократизм.
Радобужний. Соціалізм, товаріщі.
О в ч а р (жестом на гардини, прикраси й тощо). У власному закуті?
Радобужний спалахнув. Рвучко встав, Кухман став між ними. Заспокоїв жестом:
— Ну-ну! (Підштовхуючи, повів Овчара). Ходімо краще додому, товаришу обличителю!
11
Радобужний заходив по кабінеті. Кілька хвилин ходив мовчки, тоді:
— Он як!.. Бюрократ і кар'єрист! Тонкоштучний кар'єрист! Заміщанився!.. Одбився партійного гурту! (Згадав, що треба йти на доповідь. Гукнув). Таню!
12
Увійшла Таня. Радобужний замислився і знов:
— Я бюрократ і кар'єрист... (Несамовито). А ти хто? Ти?
Таня (здивовано, тихо). Я?
Радобужний (в запалі гніву не помічаючи навіть Гані). Я одинадцятий рік у партії! Воював! Страждав! Денікінці за мене батькові очі викололи! Хату спалили! (Прикро-зневажливо). А ти? Хто ти, питаю?
Таня (болісно, тихо). Я ваша прислуга...
Радобужний (в запалі). Мене із партії? Ну, ще побачимо, хто кого! Побачимо! (Гукнув). Таню! Побачимо! (Гукнув ще). Таню!
Таня (здивовано). Я ж прийшла!
Радобужний (отямившись). Ага... Чого так довго? Таню! Дайте... Дайте другий костюм і чаю... (Знову набігає хвиля запалу). Побачимо!.. (До Тані). Я зараз йду. Маю читати доповідь... Побачимо, хто кого!..
Таня. Вам який костюм?
Радобужний (не почув). Але як це зробити? Т а н я. Я за костюм питаю! Радобужний. Так, костюм... і чаю.
Таня вийшла. 13
Із спальні вийшла, напнувшись ковдрою, Ніна (жінка):
— Ти ще вдома? Радобужний. Зараз іду!
Ніна. На хвилинку! Я вчора спитала у старенького, скільки йому років. Так ти знаєш? Сьогодні йому виходить сімдесят п'ять років, сімдесят п'ять,— ти розумієш? Так же не можна! Я пропоную справити йому ювілей.
Радобужний (про своє). Так. Але як це зробити?
Ніна. Дуже просто: купити кілька пляшок вина, печива в цукерні, садовини ріжної, покликати знайомих твоїх товаришів, привітати тата... Та ти хворий, чи що?
Радобужний. Так! Я зараз іду доповідь казати, Будь ласка, купи печива, садовими... А вино навіщо? Н і н а. Ну та як же іменини та щоб без вина? Радобужний. Які іменини?
Ніна. Татові ж! Диви! Та хіба ти не чув, про що я допіру казала? Радобужний. Жодних іменин! Не треба! Ніна. Чому?
Радобужний. А тому, що за тиждень... Та тому, що це лишок старого побуту, міщанський звичай, непотрібна річ!
Н і н а. Як тобі не соромно? Як твої та мої іменини справляли, то нічого, а як до татових, то вже й старий побут і тощо.
Радобужний. Жодних іменин! До речі, на твої іменини у нас Брус був?
Ніна (у неї перебився голос. Зіщулилась, убгалась у ковдру). Брус?., був... (Виправилась). А що?
Радобужний. З того часу він перестав до нас заходити. Скажи, чого?
Ніна зам'ялась. Непомітно, але допитливо й тривожно поглянула на чоловіка.
Радобужний (з натиском). Скажи! Н і н а. Не знаю. Чудне запитання. Радобужний. А я знаю!.. Ніна (напружено). Ну?
Радобужний. Того, що він вважає іменини за першу ознаку міщанства, а мене з того часу за стопроцентного міщанина. Будь певна, що вдруге вже до нас на іменини не прийде. Навпаки, він скористає ті іменини, як зброю проти мене.
Ніна (заспокоївшись. Голос став нормальний, упевнений). Все це дурниці. Ти помиляєшся. Я, наприклад, маю на думці покликати його сьогодні на татів ювілей і певна, що він прийде. Та тато ж його симпатія.
Радобужний. Ніно! Аби не образити тебе — кажу: ти просто зелена наївність. За тиждень до чистки партії та щоб Брус прийшов на якісь татові іменини?
Ніна. Ось побачиш, прийде.
Радобужний. Може, ще й горілку питиме?
Ніна. Вип'є.
Радобужний (махнув рукою). Бачу, наївність е лише верхнє вбрання дурості. (Взяв наряд, надів капелюха).
14
Таня назустріч:
— Чай зараз буде.
Радобужний. Не треба. Пізно. (Пішов).
15
Ніна (плеснула в долоні). Таню! Ми справляєм ювілей старому! Сьогодні! Зготуємо селянських, ти розумієш, селянських закусок,— у Жені Кухман є ціла сулія прекрасної, витриманої — ха-ха! — ідеологічно витриманої міцної наливки. Я куплю вина й ласощів. Запросимо Женю, Кухмана, Ірочку, товариша Бруса. Таню!.. Теплої води на вмивання! Я зараз одягаюсь і сама йду скуповуватись. Сама й гостей покличу. Всіх! (До себе із щасливим посміхом). І його. (Побігла в спальню). Таню, води!
Таня пішла по воду.
16
Дослухаючись до чогось, ловлячи кожний звук, до сінешніх дверей побрів старий, ціпком намацуючи дорогу. Бурмотів:
— Здається, вітер, та хіба ж дочуєш у цих хатах?..
17
Тільки що відчинив двері, аж із сіней двоє:
— Дозвольте увійти?
Старий став:
— Хто це?
— Тут товариш Радобужний живе?
— Тут. А ви ж хто будете?
Перший (до другого). Заходьте, товаришу село! Натрапили! Другий. Здрастуйте в хату!
Перший. Оце я товариша одного завів. Чоловік, можна сказати, протокольно прибився пішки із села і ніяк доступитися не може...
Старий (затремтів). А которий? Которий із села? Сідайте! Звідки? Не бачу я, темний на очі...
Д р у г и й. Це я поневіряюсь тут з обчеськими справами. Третій день отак!
Старий (намацав його). Сідайте! Давно не бачив свого чоловіка.
Перший (до старого). А ви, мабуть, родич товаришу Радобужному?
Старий. Батько йому. Другий рік, як узяв мене до себе. Я теж із села. Хліб колись, як ще був видющий, робив.
Перший підштовхнув тихенько другого:
— Попросимо папашу, а папаша синові скаже...
Старий (до першого). І ви, може, з села?
Перший. Ні! Я так собі, можна сказати, протокольно і більш з об'єктивного боку...
Другий. Хлопочуть, спасибі їм...
П е р ш и й. Я, папашо, безробітний, тутешній робітник. Другий рік отак. Немає роботи, то я склавши рук не сиджу. Де яка установа, де який клуб або аерохем, чи там черга людей яка, я й собі заскочу. Там послухаю, а там і сам мовлю слово, чи полаю кого слід. Бо у нас народ, скажу! Леніна Ілліча до кожного слова тулить, а суті, точки ленінізму, щоб до діла Ільковича прикладати — не розуміє. Бо Ленін тобі не хунт насіння задля балачок, а Ленін! Розумій його і ленінізму його в ділах своїх, от!..
С т а р и й. То це ж ви?..
Перший. Бачу — товариш мужичок із села, можна сказати, одірвався бази і заплутавсь в бюрократизмі. Бо дракони сидять по установах. Хоч і рубають їм голови, а замість зрубаної десять вироста.
Другий. Школу обчество будує і вже стіни вивели, а на дерево не стягнемось...
Перший. Справа така, що, протокольно, вона в бюрократизмі, як квітка, засохне! Треба допомогти, папашо! Треба, щоб синок ваш за це діло взявся!..
Старий. Я скажу...
Другий. Просимо! Усім селом! І план у нас, ось я вам зараз...
П е р ш и й. Ми ще вчора були у вашого синка в установі. Норовистий він трохи. С т а р и й. Не послухає він і мене... Д р у г и й. Як не послухає? Ви ж батько?
С т а р и й. Не послухає! Просив — одвези на село, щоб хоч вітрець подихнув на мене... Затомився, вірите, вітру не чую. Десь шумить угорі.
Перший. Ні, так не можна!.. Ви йому серйозно про школу, розумієте? Школа, скажіть, стоїть, дерево лежить, а село б'є ноги за сімдесят п'ять верстов... Та що це таке, скажіть?
18
Увійшов Брус:
— Добридень! Чи вдома товариш Андрій?
Старий (зрадів). А... Товариш Брус! Товариш Брус прийшов... Що це вас, мабуть, вже із півроку не видно й не чути?.. Немає вдома... А до нас ось земляки прийшли... Із села, товаришу Петре!
Б р у с. А Ніна Костівна?
19
На дверях з'явилась Ніна.
(Продовження на наступній сторінці)