«Вічний бунт» Микола Куліш

Читати онлайн п’єсу Миколи Куліша «Вічний бунт»

A- A+ A A1 A2 A3

Дівчина. Про себе!.. Бо ми ще не такі — жити починаємо, і нам, може, хочеться й ентузіазму, завзяття, дядю, дужої й з найдужчим любові, от.

Ромен. А найдужчий, по-вашому, хто?

Дівчина. Хто йде попереду всіх, звичайно. Без недобору.

Ромен. Бути завжди попереду всіх і скрізь — це значить десь погано щось робити або просто дурити.

Дівчина. А як навпаки — просто добре робити і не дурити?

Ромен (до Трохимовича). Скажіть, Трохимовичу, чи можна бути завжди попереду всіх?

Трохимович. Швидко йти — доженеш лихо, іти тихо— тебе дожене лихо.

Ромен (до дівчини). Ось життьова мудрість! Чуєте?

Дівчина. То краще розігнатися, щоб перескочити!

8

Біжить Гайка. Чує балачки.

Гайка. Перескочиш, то ще вскочиш або напорешся. А краще так: гнати, догнати й перегнати. Га? (Обдивившись купки браку, до Трохимовича). Ростуть могилки?

Трохимович. Ростуть, як на цвинтарі.

Гайка. Горбастий цвинтар у молодого лікаря, а ти ж, Трохимовичу...

Трохимович. Що я? Що?.. Я сорок років у цьому заводі, двадцять три на цьому місці вистояв, а такого ще не бачив, такого ще не було, щоб біля мене цвинтар копався, щоб мене закопували! Мене тут. Івановича он там, біля мертвих тракторів — усіх старих друзів.

Дівчина. Хто ж це робить, Трохимовичу? Хто закопує?

Гайка. Так питання ставити не можна. Хто! По суті, ніхто Трохимовича не закопує. Р о м е н. А може, й закопує! Гайка. Хто?

Ромен мовчить.

Трохимович. Я казав — я й відповім. Не треба адвоката. Відповім, що той копає, хто завів тут, біля металу, де мужчина зроду, звіку (показує на дівчат і жінок за верстатами) ось цей молочний ряд. Баби копають і мене закопують.

Г а й к а. Не закопають.

Трохимович. У брак оцей закопають!..

Г а й к а. Не закопають, аж поки не навчиш ти їх, старий, кувати, стругати, шліфувати цей метал так, як мужчини кують, як сам ти його шліфуєш. А вже як вивчаться...

Трохимович. Хто? Баби?

Гайка. Були колись баби,— тепер товаришки жінки. Вивчаться! Візьмуть гору!..

Трохимович. Бабам звізд не знімать, хоч і догори лежать.

Г а й к а. А як устануть, то, може, й неба достануть. Вивчаться, от тоді побачиш. А як вивчаться — закопають. З плачем і квітами, а закопають. (Біжить далі).

До Трохимовича підходить дівчина з околиці з деталлю.

Трохимович. Спекла баба буця — не їстиме ні киця, ні цюця. Деталь називається. Та деталь, як дитя,— до неї з любов'ю треба! З любов'ю!

Дівчина. Я ж з любов'ю, Трохимовичу! І думала, що...

Трохимович (в крик). Що думала? Що?

Дівчина. Що вже трошки виходить.

Трохимович. Ти вже думала, що виходить?

Дівчина. Я думала — трошки...

Трохимович. Та йди ти! (Затямився, втишився). Йди ти к верстату. (Оддає їй деталь). Це вам не "взагалі та тому подібне", а деталь, річ у машині, як у Венери кость — ідеальная!

Ромен (до дівчини). Ну, от бачте — ви й з любов'ю, з ентузіазмом, а проте й деталі з вашого програму не вийшло...

Дівчина. Хто попереду всіх, хто найдужчий — це ж таки романтика дівоча була, є і, мабуть, буде — і ми цьому не винні. Закон! Природний, кажуть, добір. Добір! Можливо, в мене був недобір. Ідіть. Через вас я, може, й деталь зіпсувала. (Кидає деталь. Одвертається).

Ромен, помітно схвильований, рвучко відходить.

Трохимович (підходить до дівчини, піднімає деталь). От думала, а не подумала хоч трошки, чого ж її не кинуто в брак? На, дороби!.. Тут ось, бачиш, заїди лишились? З любов'ю треба! З любов'ю!..

9

У конторці.

Конторник. Любов, ентузіазм, змагання — це все ідеалізм. Щоб догнати й перегнати, потрібні калорії. Бодай фізіологічний мінімум, наприклад, хліба 400 г.— 809 калорій, крупи 100 г.— 326,2 калорій, м'яса-риби 130 — приблизно 213 калорій, картоплі — 69,2 калорій, цукру — 26,3 калорій, кухлик молока — 142,4 калорій. Разом (цок-цок на рахівниці) 1629,8 калорій потрібно мені, щоб я животів...

Машиністка. На нас дивляться! Почують! Замовчіть!

До них підходить Ромен.

Ромен. Ну, як ви живете тут, товариші?

Конторник. Не солодко, справді, бо немає цукру, проте не гірко, бо немає й перцю.

Ромен. Але у відповіді його занадто. А крім цього перцю ви ще думаєте що-небудь дати — не мені, звичайно, а в позику індустріалізації?

Конторник. З мене все списали, весь належний мені цукор, думаю. Другий місяць не одержую ж. Це значить, 29,9 калорій щодня з мене геть. Хліба дають 300 грам, недодають 202 калорії, м'ясо-риби не дають — геть 213 калорій. Отже, з мене, так би мовити, щодня позичається на індустріалізацію — 444,9 калорій. 444,9 калорій я оддаю з мого фізіологічного мінімуму.

Ромен. Ах, яка калорійна політсвідомість! Конторник. Це з мого боку просто відданість, думаю!

Ромен. Чим ви доведете, що це відданість? Конторник. А тим, що я і досі ще не вмер. Ромен мовчки одходить.

10

М а й к а (з другого боку). З одного боку це ніби й відданість, а з другого це просто шахрайство. Конторник. Доведіть!

Майка. Крім хліба, цукру, ви ще маєте щомісяця певну суму карбованців на калорії. Покладіть на вашу рахівницю ще мінімум дефіцитного краму — одіж, взуття, додайте ліки, літній відпочинок, п'ятий вихідний день, безплатну школу, клуб, бібліотеку, ваші прекрасні права і можливості, складіть це і в сумі побачите, що ви ще не скоро, відданим нам чи не відданим — не знаю, але не скоро ще вмрете.

Конторник. Але це все мінімум, убогість.

Дзвонить телефон.

Майка (од телефону). Коли порівняти з нашим минулим,— це здобуток. Але ми боремось... Альо!.. Боремось за світовий максимум. Так, цехпартбюро!.. Од нас відрядити трьох на село? От цього ми вже не можемо! Не можемо, товаришу Власов! Ти ж сам знаєш, яка у нас прорванка, скільки браку! Нові контингенти робітників, а ми не то що технічно,— політично їх не охопили як слід. Нас мало. Треті сутки з цеху не виходимо. Допіру ось з спроби — із семи готових тракторів жодний не пішов... Голова обертом!.. Що?..

Телефон (різко). Становище таке, що за тиждень ми будемо без хліба. Негайно відряджайте трьох! Все!

Майка (напружено міркує). Трьох... Кого ж? Одного треба сильного, це так. Байдуха? Ні! Пробайдужить. Кого ж? У бюро нас сім. Сім. (Згадалось про трактори). Сім! І жодний не пішов... І сьогодні сьоме — до декади два дні, треба ще шість тракторів. Шість і цих сім... Сім! Ах не про це... Кого? Сім, сім...

11

Біжить розгублений робітник:

— Один зрушив... Майка. Любий! Правда?..

Робітник. Але Івановича... попав під колесо! Оступився!

Рух.

Куди? Стійте на своїх місцях! Машини ж кругом!.. Крім того, під час бою з коней не злазять, хоч хто і впаде!

12

Проносять на носилках Івановича. Видно сиву голову, червоні краплини на скронях. Підходить Трохимович. Подививсь, теж сивий, суворий:

— Де шапка? Де його шапка?

Хтось подав шапку. Трохимович обережно ніжно струшує з неї порошинки, кладе в голови Івановичу і йде на своє місце.

13

Майка, провівши носилки з Івановичем, кличе очима до себе Ромена, Гайку, молодого робітника, дівчину. Підходить.

Б а й д у х.

Майка. Треба порадитись, товариші, хто з нас поїде зараз на село. Наряд од парткому — негайно відрядити трьох на хлібозаготівлі й перевибори Ради.

Б а й д у х. У нас уже прорив.

Гайка. Очевидно, не одні ми такі молодці. Очевидно, і там хтось прорвався.

Б а й д у х. Проривників до проривників?

Гайка. Іноді клин клином виганяють.

Ромен. Я... я пропоную відкинути зараз геть це питання з селом, а обговорити, негайно розв'язати, як нам далі бути тут ось!.. У нас справді бракує людям калорій, ростуть цвинтарі, цілі піраміди браку. У нас людські" жертви. Допіру загинув старий робітник, а ми, не провівши його навіть до порога цеху, вже забули про його, говоримо про якийсь там наряд на село!.. Зачерствіли ми. як казенні сухарі, чи що таке робиться?

Гайка. Які ж твої конкретні пропозиції? Одкинути директиву парткому, не їхати на село, щоб у нас справді стався брак на калорії? Спинити завод, рушити за Івановичем, бігти всім цехом за каретою скорої допомоги, чи посипати голови попелом і пекти, ятрити собі болячки гіркими промовами?

Ромен. Ні! Переглянути треба нашу лінію, методи, темпи!

М а й к а. Це значить — ревізія генеральної лінії? Р о м е н. А хоч би й так.

Гайка. Іванович пострадав зовсім не од лінії темпів, а навпаки. Від здохлого трактора. В нашій роботі ще нема ні лінії, ні темпів. А хто з цього хоче зробити роман Чернишевського "Что делать?", то хоч ви тут круть-верть, чи верть-круть, а треба негайно запровадити ударництво соцзмагання, боротись треба з прогулами, з браком, і треба зараз же їхати на село. Інакше, їй-богу, напоремося, братця! Пропозиція ж моя така: на село послати Ромена...

Молодий. Я поїду. Можна?

Гайка. Тобі не можна. Ти за Ромена добереш тут позику.

Р о м е н. Я на село не поїду! Дівчина. Поїду я! Можна?

Гайка. Тут. залишаться Майка і Байдух... На село поїде Ромен. Нехай (на дівчину) вона і я. Є ще пропозиції? Нема? Заперечення? Нема!

 

ДІЯ ДРУГА

КАРТИНА ШОСТА І

(Продовження на наступній сторінці)