«Вічний бунт» Микола Куліш

Читати онлайн п’єсу Миколи Куліша «Вічний бунт»

A- A+ A A1 A2 A3

Село. Ромен у хаті біля віконця. Ромен. Село! Село на нашій Україні сливе таке, як і було — село! Такі ж хатки і ті ж млинки, хіба що менш їх стало — млинів та церков. Правда, не ремонтована — антирелігійний прогрес. Але сільбуд ще довш не мазаний, брудний, обшарпаний! Село! До найближчої лікарні тринадцять кілометрів, в кооперативі, крім трьох пар чобіт, правда, як брали хліб, то привезли дещо мануфактури на принаду! — горілки та пудри, нічого більш нема,— так говорив біля віконця той, кого в жарт було названо романтиком,— писатиме далі майбутній поет-драматург. На це йому дівчина з околиці, що з доручення Гайки прислухаючись ніби (це слово акцентує двозначно), писала звідомлення про закінчення хлібозаготівель, про стопроцентове виконання завдання, відповіла... Що тоді відповіла йому дівчина з околиці, товаришко?..

Дівчина (не збагнувши, до чого те "ніби" — до "прислухаючись" чи "писала"). Мені важко на це вам відповідати. .

Ромен. Важко? Чому?

Д і в ч и н а. Ви ніби мене не розумієте — а я вперше на селі. Я його мало знаю. Але бачу, що ви пропустили, не бачите головне— он колгосп край села — соціалістичний острів на зеленому морі ланів з нашими тракторами, радіом, машинами. Бачили аптечку? А бібліотеку?

Ромен. Так-так... Я справді забув про колгосп край села, за убогенький колгосп з нашими здохлими тракторами, з катаральним радіом і з мрією сто сорока членів про три пари чобіт, що в кооперативі.

Д і в ч и н а. Ви дивитесь зараз на нього крізь маленьке і темне селянське віконце. До того ж й, здається, дощить.

Ром єн. Так. На душі в мене мжичка. Але щодо віконця обмеженості, то сам я хоч і син містечкового шкраба, проте бачив і бачу село навіть в це віконце краще й дальше, ніж незаможницький Гайка там. До речі, сваритися про це мені з ним чи ні?

Дівчина. Про що?

Ромен. Ніби не знаєте? Про політику на селі, про методи в хлібозаготівлях?

Дівчина. Це значить з партією? Не треба!

Ромен. Он як! Ви вже за Гайку? Ви вважаєте його методи за партійні?

Дівчина. Ви бачите краще й дальше, це так. Але Гайка — ще й глибше.

Ромен. Вам уже подобається, як він докопується до ям з хлібом? Як шукає і трусить?

Д і в ч и н а. А вам що? Уже не подобається, що Гайка з незаможниками одкопали сім ям кулацького хліба? Понад З 000 пудів хліба? Що він лежав там два роки? І прів? А в декого сіяти було нічого? І черги?..

Ромен. Мені не подобається, що на той рік хліб закопають ще Глибше. Так глибоко, що навіть Гайка його не побачить і не докопається. Хліб треба куцувахи, а копати, моя дівчино з околиці! Отож — свариться мені про це з Гайкою, чи ні?

Дівчина. Ми й купуємо. Не треба!

Р о м е н. Ви кажете не треба, і я кажу — не треба, а на вулиці, дивіться, їде дядько...

Дівчина. Що він везе?

Ромен. Віники?

Дівчина. Так багато? Певно, продавати?

Ромен. Авжеж! Щоб купити хоч трошки собі хліба. Віники. Конячка ледве тягне ноги. Старі колеса, як п'яні, хитаються. Но-но! До соціалізму... Трр-гов! Поламався!

Д і в ч и н а. А чого ж то в його, дивіться, під віниками уже три мішки муки?

Ромен. Парубок ударив дівчину.

Дівчина. Де?.. Не може цього бути! А-а... Та як він посмів! Слухайте! Та тут же наш комсомол є...

Ромен. Перед сільрадою якийсь жахливий пам'ятничок десятиріччя революції — ледве впізнати Ілліча, і "древонасаждєнія", які не ростуть і ніколи, мабуть, не виростуть, обламані, засохлі. Пробіг на вулицю на лозині верхи тутешній ідіотик. Сміється.

Дівчина (пригнічена, але суперечить. Крізь сльози). А он колгоспники з червоним йдуть. На перевибори.

Ромен. Проходить сільський ідеолог вождь Мартюк, якого боїться навіть наш Гайка. Очевидно, теж на перевибори, бо поспіша. В кожушку, але босий, бо чобіт, каже, за Радянської влади не докупишся. Сваритися мені з моєю партією чи ні? Дівчина мовчить. Біжить Гайка. Він глибше бачить. Однак він нічого цього не бачить. Поминає. Біжить.

2

Гайка (з порога. За ним два сільські комсомольці). Ой, пити! Або краще не треба, бо доведеться виливати, а не маю часу, вибач, Неонилко, за натуралізм!.. Ти ось що, Ромене, і ти, Нилко! Зараз ідіть на збори, бо вже дядьки позбиралися, ждуть. І починайте перевибори.

Дівчина. Без вас?

Гайка. Почніть, а то ця куркульня підбурить — розійдуться. А я незабаром, за півгодини максимум, приженусь. Допіру дізнався про деякі таємниці Мартюкові. Та які! Обов'язково треба докопатися і на перевиборах викрити. Здається, ми його озуємо! Озуємо, Нилко! Але ще треба перевірити, розумієте? Ідіть, починайте, а я зараз!..

(На комсомольців). Педаль, хлопці! (Біжить, вертається). Попереджаю, Ромене, на перевиборах можуть вчинити нам опір, то ти гляди, щоб не напоровся!.. Цифрами крий! Не зрадять, Нилко! Гляди! (До хлопців). Педальмо! (Біжить). Дівчина. Ходімо, Ромене!

Ромен. Скажіть, хто кого більше дуритиме зараз на перевиборах, ми селян чи селяни нас?

Дівчина. Очевидно, ви обдурите зараз і селян, і партію, Ромене, і мене...

Ромен. Цього вимагають од мене, та я ще не можу. Я ще сам себе не обдурив.

Дівчина. Що вам сталося, Ромене? Од чого цей настрій? Ці — ах! хворизми? Хто одняв у вас, вийняв з очей сонце і сколотив таку каламуть, ви подивіться (підносить йому люстерко), ну не сердьтесь, а скажіть, ви справді вважаєте, що ми перебрали в хлібозаготівлях? Треба було менше, так? І шукати не треба було? Скажіте? Бо мені самій було важко, як почали копати... Кажіть, я вас буду слухати! Мені хочеться вас слухати... Ну?

Ромен. Мені приснився сю ніч сон. Ніби я йду через вашу околицю. Шукаю вас. Вас нема. Іду далі. Степ в присмерках, нема йому краю. На обрії місяць-недобір.

Дівчина. Який?

Ромен. Місяць-недобір. Це значить неповний, щербатий. Іду-йду, хоч і знаю, що степові не буде краю. Сам-один. Раптом бачу — місяць кришиться, падає. Темно. Якась катастрофа в світі. А я йду, хоч і знаю, що я ніколи й нікуди не прийду...

Д і в ч и н а. А мені приснилось... Тільки коротко. Ніби кругом риштування, будівлі і зоряний ранок. Ви десь на риштуваннях високо-високо. Злазите. Я вас жду. Питаю: втомився? — Ні. Струшуєте з себе вапно. І чомусь падають зорі. Потім берете мене за руки. Отак... (Бере Ромена за руки).

Ромен. Я вас ні, а ви мене, дівчино з околиці, дурите...

Дівчина. Ні! (Стоять, одне одного очима випитуючи).

Ромен. Ой, дурите! Дівчина. Ой, ні! Ромен. Ніби випитуєте.

Дівчина. Ні! Я просто допитуюсь. Я ж комсомолка. І така недосвідчена.

Р о м е н. А далі що?

Дівчина. Далі? Це яка я потім буду?

Р о м е н. Ні. Уві сні, що далі було?

Дівчина. Берете за руки й ведете...

Ромен. Ходімо! (Рвучко йде. Дівчина за ним).

КАРТИНА СЬОМА

Ромен на трибуні. Осторонь Дівчина. Ромен кінчає промову;

— ...попи вас сотні років дурили, що ось станеться чудо: позначиться небо, з'явиться месія, оновиться земля, і навіть мертві повстають. Сотні років ви ждали, вірили в чудо, і за сотні років не трапилось жодного чуда. Ми кажемо: соціалізм — це буде щасливе для всіх життя на землі, але це не чудо. Це діло, дуже важке діло, за яке нам треба ще довго боротися, щоб його вибороти, і до якого треба додати мільйонів трудящих, мозолястих рук, щоб його зробити. Соціалізм треба збудувати. Ми його будуємо і збудуємо на базі суцільної колективізації й ліквідації куркульні як класу. Наріжні камені вже покладено. Уже муруємо: на Дніпрі — Дніпрельстан, в Харкові — тракторобуд, на селі колгоспи, машинно-тракторні станції. Незабаром іде вже той час, коли ми по-новому переоремо всю нашу землю, проаеропланимо дороги в небі між заводом в городі й колгоспом на селі, розваляємо старі українські млинки, поставимо машини, освітимо електрикою наше життя й не буде більше хитатися вулицею старий возик на хворих колесах і біля хорошого пам'ятника Ленінові ростиме сад соціалізму. А щоб час цей наблизити, щоб на все це здобутися, обирайте, товариші, до вашої Ради сьогодні найбільш годящих людей, найкращих колгоспників, незаможників, середняків і не допускайте, женіть од влади всіх наших класових ворогів, явних та тайних.

Голос. А можна мені зійти на вашу трибуну?

Ромен. Будь ласка, товаришу Мартюк! Ви ж, здається, не ворог наш...

Мартюк. Ні, тільки я босий, можна? (Зійшовши на приступці, старанно витирає ноги, а зійшовши на трибуну, дає кілька оплесків Ромену). Спасибі!.. Що не кажіть, громадство, а таки товариші з города нам дуже допомагають працювати: то приїдуть шефи у труби заграють, то промову котрий скаже, як говориться, ділом і словом. От і зараз товариші нам допомогли: хліб забрали, а нам промову сказали, а в промові й правда є. Бо таки справді попи нас, християн, одурили. Першим християнам сказали, що прийде Христос незабаром, в скорому часі, другим і третім — через тисячу літ, а вже нашим дітям і батькам,— що прийде, а коли — то "сіє незвісно:". Боюся тільки, щоб так само у вас не вийшло з кооперативними чоботами, як у них — з Христом. Будуть чоботи, а коли — "сіє незвісно". Ну, це не в приклад, а так собі. Бо товариш оратель таку промову сказав, що мені нічого не залишилось, хіба що казочку на здогад, що жив собі чоловік Яшка, порвана сермяжка, так і досі живе: пояс мотузяний, брилик капустяний, на спині латочка, чи хороша моя казочка? Голоси (сміх). Погана!

— Хороша!

(Продовження на наступній сторінці)