«Вічний бунт» Микола Куліш

Читати онлайн п’єсу Миколи Куліша «Вічний бунт»

A- A+ A A1 A2 A3

Р о м е н. Я ще пожду на своїх товаришів.

2

Підходить дівчина з околиці. Побачила Ромена. З несподіванки:

— О!

Р о м е н. О! Ви!

Д і в ч и н а. Ні! Ні! (Хоче пройти). Ромен (заступає дорогу). Та як же ні, коли це ви, досвітній привид. Д і в ч и н а. Ні! Я не привид.

Ромен. Мій з сопротівлєнієм матеріалів і ясними очима привид! Ви тут? Дівчина. А ви й тут мелодекламуєте?

Ромен. Якби я ще вмів співати, грати, якби мав музичний інструмент, ну скрипку, піаніно абощо, я б оце зараз і заграв отут.

Дівчина. Так би отут і заграли б?

Ромен. Так би й заграв!

Дівчина. Отут на вулиці?

Ромен. Отут на вулиці.

Дівчина. На піаніно?

Ромен. Отут на піаніно!

Дівчина. Ха-ха-ха!

Ромен. На вулиці, хочете — на кладовищі, а то й просто серед степу — ще смішніше. Уявіть — серед голого степу, на двадцять кілометрів не видно житла я поставив би піаніно і заграв. Отак степ, отак могили, уявіть собі, далекий обрій, хмари, так — піаніно, й я граю.

Дівчина. Ґавам?

Ромен. Молодому класові, що будує й збудує на голих степах соціалізм,— симфонічний привіт. Друге — пісню нашим надзвичайним дням. Вони дають нам більше, ніж ми навіть мріяли. Я, наприклад, мріяв побачити яснооку дівчину вдосвіта, а бачу і вдень. Удосвіта бачив з сопротівлєнієм — удень...

Гудок.

Дівчина. Сама я гава! Я вас більше не. слухаю. (Пішла).

3

Підходять Б а й д у х і Майка.

Ромен. Але дівчина з околиці вже слухала. Навіть усміхнулась двічі на ці трохи незвичайні, чудернацькі, дивовижні, проте щирі й безпосередні слова того, кого в жарт було названо романтиком,— писатиме далі майбутній поет-драматург. Бачили? Та дівчина з сопротівлєнієм! Переконуєшся тепер, Майко, що таке справжня романтика?

Майка. Дивлячись яка і де.

Ромен. Ага! Вже йдеш на компроміс?

Бай дух. Знайшов романтику! Тепер дівчат з таким "сопротівлєнієм", хоч греблю гати.

Ромен. Закрийся, скептику. Ідуть удосвіта три комуністи, бачать ранню зорю, дівчину з сопротівлєнієм матеріалов. Кругом як мачти — риштування п'ятирічка; Пора року — весна. Майко! Кричи добридень!

Майка. Добридень, товаришу Гайко!

Махаючи руками, підбігає Гайка.

Ромен. Тиміш!.. Ура! Байдух. Ну, як?

Га й к а. Ху-х! Усе гаразд, за винятком двох моментів: спитали, скільки мені справді років?— Сказав. На завод підете? — А він не з проривом, перепитую.— А коли з проривом, то що?— Риба ж, кажу, шукає, де глибше... А далі як?— питають. Бачу — напоровся. А комуніст, кажу, де глибший прорив. І написали — на завод (жест на браму), де найглибший прорив...

КАРТИНА П'ЯТА

У заводі в цехкутку. Майка. Телефон. Біжать і:аси. Тисячоголова шумова оркестра.

Майка (в телефон). Не буду критися, товаришу Власов, становище ще не виправлено. Ще в'язнемо в прориві. Так. Скільки виконали? За вчорашній день сорок процентів завдання, якщо на сьогоднішній спробі тракторів який не загальмується — я й це беру на увагу. Працює дві бригади. Авжеж мало — наша провина. Беремось. Запроваджуємо. Що? Чому нема сводки?

Трохимович (до робітника). Зробив дядя, на себе глядя (кидає деталь у брак).

Р о б і т н и к. Ні, це я на вас дивився, Трохимовичу!

Трохимович. Криво дивився. Дивись простіше, по-нашому, по-робочому, і не на мене, а на деталь, звичайно! Ока з неї не спускай, голубе! (До другого). Деталь, як жінка,— зради не терпить, не так подивився — вона вже й скривилась. На! піди вибачся й ще раз погладь її!

Майка (в телефон). Я й не кажу, що це головні. Дошукуємось, вивчаємо далі. Доручили Гайці. Які зміни в робсилі? Пішло сімнадцять. І прийшло сімнадцять.

Конторник. Пішло сімнадцять робітників-муж-чин,— прислали ще дівчаток, хе-хе...

Майка (у телефон). Які перспективи? (Подумавши, твердо, переконливо). Прорив зліквідуємо, хоч нехай там що...

2

Поруч конторка. Конторник. Машиністка.

Конторник (схопившись). Сводка... Сводка... Як по-українському сводка. Антоніно Олексіївно! Не знаєте? А скажіть, хто-небудь знає? Запевняю, ніхто в світі не знає. Напишу: заразомка. Отже, заразомка за вчорашній день: сфабриковано два трактори, що становить 40 % програми. Не виконано 60 %.

Майка (в телефон). Скільки браку?.. Аж страшно казати! 27 %!

Конторник (пише). Браку — 27 %.

Майка (в телефон). Причини?.. Я вже казала...

3

З другого боку Трохимович приймає деталі. Біля нього купа

браку.

Конторник. Як на картинці — відповісти б: тільки мальовані, дійсних, реальних нема. А які у вас перспективи, Антоніно Олексіївно? У мене вони сходяться в цій конторці. Далі не йдуть. За конторника! Всеньке життя за конторника! До гробу.

Машиністка. Тихше. Ради бога, тихше, Уласе Панасовичу!

Конторник. Бога нема! Ради чого другого, скажіть. Ради позики, наприклад. Ви думаєте писатися в позику, наприклад?

М а ш и н і с т к а. Не знаю.

Конторник. А я знаю. Сьогодні останній день. Майка (в телефон). З позикою теж негаразд. 37 % недобору.

М а ш и н і с т к а. 37 % — можна сміливо не писатися!..

4

За верстатом дівчина з околиці.

Молодий робітник:

— 37 % недобору, кажуть? ;

Дівчина. Так.

Робітник. Доручено було', здається, Роменові. Невже не справиться? Комвишовець? Га? Дівчина. Побачимо.

Робітник. 100 000 за планом. За зустрічним 130. В цеху 1307 душ люду. Та я б уже давно зібрав.

Дівчина метнула оком на дамський годинник.

Робітник. Півгодини лишилося. Але сьогодні останній день. Не добере!

5

У цехкуток заходить Байдух. Майка до нього: — Ну, як там наші справи складаються? Б а й д у х. Складаються, та тільки не рухаються. (Тихо). Із семи тракторів жодний не пішов. М а й к а. Та що ти! Б а й д у х. Факт. Майка. Причини? Б а й д у х. Тім-тірі-рі-льом... Майка. Що каже Іванович?

Б а й д у х. Тичеться. Руки трусяться. Блідий, як екран. І, як екран, мовчить.

Майка рвонулась. Побігла.

Б а йду х (пішов услід, муркочучи). Трім-тірі-рі-льом.

6

Конторник. Машиністка.

Конторник. Людині, щоб жити, потрібно 2500— 3000 калорій, пише наука. Рубнер визначив точніше, Антоніно Олексіївно. Він пише: людині, що важить 80 кіл, потрібно 2283 калорії. Але таких в СРСР, я думаю, тепер мало. Це старобуржуазна вага. Я, наприклад, важу 60 кіл. Ви скільки важите?

Машиністка. Здається, 50.

Конторник. Ефемерна вага. Трохи й вам потрібно наїсти щодня на 1670 калорій. Фойт вирахував такий пересічний фізіологічний мінімум: на день треба 118 грамів білків, 56 жирів, 500 вуглеводів... Ви розумієте?

Машиністка. Я розумію. Але суть ваги не в цьому. Навіщо, скажіть, на театрі так глузливо виставляють на посміх машиністку? Що погане ми зробили письменникам? їх передруковуємо, революцію стенографуємо. А на сцені ми дурні і смішні. Я радо оддала б ще п'ять чи десять кіл з себе, щоб тільки не заставляли робітників сміятися з мене...

Конторник. Ви ідеалістка, Антоніно Олексіївно. Слухайте...

7

До дівчини з околиці підходить Ромен. Утомлено: — У який прохід не зайдеш, до кого не підійдеш — скрізь чуєш скарги, скарги й скарги. Що скаже на це дівчина з околиці? Д і в ч и н а. А вас хіба послано збирати скарги? Ромен. Ні, позику. Так, коли ж, бачте, на скарги ми чіпляємо мертві скриньки, по гроші ж посилаємо живих людей...

Дівчина. І багато назбирали, коли так?

Ромен. Аж важко нести.

Дівчина. Це позики?

Р о м е н. Ні, скарги...

Дівчина. Жаль... А я думала...

Ромен. Ви думали — не буде жодної скарги?

Дівчина. Я думала й собі поскаржитись...

Ромен. Справді?

Д і в ч и н а. Та вже, мабуть, про це вам нагули в вуха... Р о м е н. А саме?

Дівчина. Скажіть, що у нас прорванка, як яма, кажуть, і настрій, як на цвинтарі, що сім тракторів сьогодні на спробу не пішли; тому причин багато, знаю, але чого недобір у нас на позику, питають?

Ромен. Теж причин багато.

Дівчина. А саме?

Ромен. Скарги: дорожнеча, брак продуктів, діти без молока, черги замучили.

Дівчина. Ні! В ливарному таких скарг не менше. Проте там вже зібрано сто сорок тисяч— 110 %! У нас сто тисяч за планом. А з зустрічним — 130. Поділіть на 1307 душ люду — цифри ж реальні? Можна зібрати? — питають...

Ромен. Що ще скаже моя дівчина з околиці?

Д і в ч и н а. Я вже вписалася в позику. Але коли такий недобір, я вдруге впишуся місячним заробітком. І думаю, що не одна я.

Ромен (напівжартома). Ви будете "героїня позики займа" — "занімательная" героїня будете. Вас посадять на червону дошку...

Дівчина. Ні! Ви мене не зрозуміли. Нас, кажуть, таких багато! Ви тільки погано нас слухаєте — недочуваєтесь... Невже на оце ось ухо, що до нас,— уже недочуваєтесь. Га?

Ромен. Ні. Предобре чую! Кожну вашу нотку, але...

Дівчина. Що?

Ромен. Щось не дуже йметься віри, що це ентузіазм.

Д і в ч и н а. Ну от... Хоч іди тепер та в скриньку скаржся. Хіба ж я казала, що це все ентузіазм? Навпаки!..

Ромен. Ми більш втомлені, самообдурені, неврастеніки ми більше, ніж ентузіасти...

Д і в ч и н а. І ви оце таке кажете?

Ромен. Кажу.

Дівчина. Ви?

Ромен. Я.

(Продовження на наступній сторінці)