«Вічний бунт» Микола Куліш

Читати онлайн п’єсу Миколи Куліша «Вічний бунт»

A- A+ A A1 A2 A3

Б а й д у х. Тім-тірі-рі-льом...

Р о м е н. А я просто почтальйон з листом од власного серця до бажаної хорошої дівчини.

Д і в ч и н а. Ви скоро скінчите цю вашу декламацію?

Ромен. Аж коли знайду її з отакими, як у вас, ясними очима.

Дівчина. Ви часом не Малахій Стаканчик, що так шукаєте? До речі, й він, здається, був почтальйоном.

Ромен. Ого! То ви знаєтесь на нашій літературі?

Д і в ч и н а. Не зовсім вона наша, але знаю. Про голубомрійне малахіянство знаю.

Вуса. Ara-a!.. То знайте ж, що я й завтра не поїду в командировку. От-с!

Р о м єн. А хіба тепер хороша дівчина — це голуба мрія? її, по-вашому, нема?

Дівчина. Якої ви шукаєте,— мабуть, нема.

Ромен. Хорошої!

Дівчина. Що значить по-вашому — хороша? Мабуть, та, що не спить вночі, читає романи, зітхає на зорі та нюхає квіти або...

Ромен. Ні! Та, що вдосвіта рано, здається читає (придивляється), вивчає "сопротивление материалов".

Дівчина. Дак не заважайте!

Ромен. Спалахнула, пішла й зачинилась,— писатиме далі майбутній поет-драматург. Але то справді була хороша дівчина, у неї справді були ясні очі, вона справді удосвіта вчила "сопротивление материалов", і це справді була романтика,— закінчить він розділ і поставить крапку. Романтика, друзі!

Б а й д у х. Од якої, я чую, зазнала горя собака Юнка.

Скавчить собака. Зловісний голос: "Все одно рішу!"

І я певен, Вуса сьогодні битимуть жінку. Тім-тірі-рі-льом...

410

Майка. Трамвай! Скоріше! Досить цієї справді мелодекламації.

Сідають у трамвай. Ромен оглядається. На балконі прочинились трішки двері. Голубіють очі. Дзень-дзень. Ромен посилає рукою широкий привіт.

КАРТИНА ТРЕТЯ 1

В оргрозподілі ЦК. Секретар Він підписує папери. Дзвонить телефон.

Секретар (не перестаючи писати, лівою бере трубку). Оргрозподіл ЦК. Слухаю. Про відрядження на заводи? Сьогодні посилаємо цілу партію. Кажу — цілу...

Дзвонить другий телефон.

(не кидаючи першої трубки, прикладає другу до другого вуха). Так! Засідання! Уже відбувається...

2

Входять Майка, Ромен, Байду х.

Майка (до секретаря). Ми на призначення...

Секретар (з телефонними трубками навхрест, головою показує на двері, щоб увійшли). Зайдіть! (В першу трубку). Хвилинку... (В другу). Ні, ні! Це я не вам. Сьогодні посилаємо цілу...

Дзвоник з кабінету.

Зараз! Вибачте, не вам... Посилаємо цілу партію. Так!.. (Кладе трубку і йде з паперами в кабінет).

3

З коридора прочиняються двері — чоловіча голова: — Тут, скажіть, оргрозподіл ЦК? Гм... Нікого ще нема, чи що? (Входить, в провінціальній куртці. Підходить до зава дверей. Навшпиньках одходить), Гм.,. (Безпорадно повів очима).

Телефон дзвонить удруге.

(Бере трубку). Слухаю! Так, це оргрозподіл ЦК партії, тільки ви, будь ласка, тихіш. Ні, ні, засідання нема, я сам тут... Так, зрозумів, але я не Вайсберг. Я просто так собі, партієць. Ну просто відряджений до ЦК з периферії. З периферії, кажу. З пе-ри-фе-рії... Ви питаєте, чого я взяв трубку? Нікого нема, от і взяв... Та чого ж ти лаєшся, барашко? Я ж з ввічливості взяв... Як моє прізвище? А ти хто такий, що питаєшся мого прізвища? (Почувши відповідь, раптом кидає трубку і навшпиньках одскакує). Гм... Оце, мабуть, знов напоровся.

4

Входять Майка, Ромен, Байдух. Ромен (ще з порога). Кого я бачу? Тиміш Гай? Тимко! Тимошику! З двадцять другого ж... Га! От несподівана зустріч... І прекрасна! — Так писатиме майбутній... (зворушений, Майці і Байдухові — на чоловічка в провінціальній куртці). Тиміш! Гай!

Чоловічок, теж страшенно зворушений, одводить Ромена од дверей.

Р о м е н. З двадцять другого року не бачились. Теж романтик! Старий романтик! Навіть прізвище собі прибрав романтичне, ще сімнадцятого — Гай!

Чоловічок. Уже не Гай — а Гайка тепер. Переробили чорти на Гайку.

Ромен. Дев'ятнадцятого на фронті одбив сам на Дніпрі пароплав у білих. Ми, одступаючи, з лівого берега, затопили. А білі вийняли, одремонтували,— вже дивимось — парує. Майно. Далі дивимось — жене вдосвіта до нас. Паніка. Стріляй! Підожди, не стріляй, кричить. Дивимось — Гай на капітанському містку.

Майка. Так?

Ромен. Пішов сам на вивідки і пригнав.

Г а й к а. А, та на які там вивідки! Просто, признаться, здизертирував на той берег. Хотів ще раз попрощатись з однією, між нами тільки кажучи, жіночою особою...

Ромен. Не романтик?.. Але не дійшов. Дивиться — пароплав стоїть і парує.

Гайка. Та катер! Команди чоловіка з п'ять.

Ромен. Пробують машину. Він на катер. Бабах капітана в воду! Красні! — кричить,— оддай кінці!

Гайка. А машиніст не з їхніх був. Лука Чеченя. До речі, знаєш? Помер, сердега, той рік. Од трагічної смерті, як казав над ямою наш промовець Заїка Іван,— з'їв сім порцій мороженого і помер.

Ромен. А Заїка ще й досі промови любить виголошувати?

Гайка. Ого! Його оце недавно побили. Зайшов десь на похорони, з попом ховали, і закрутив, кажуть, годин на три антирелігійну промову.

Ромен. Чудесний Іван Заїка! Пам'ятаєш, як він на Різдво удосвіта з пам'ятника говорив антирелігійну промову, аж поки не стяг його начальник міліції Іванов. До речі, де він тепер?

Г а й к а. За директора торфокопалень. А Іванова другого — того виключили. За троцькізм.

Р о м е н. А де Піщаниця Максим?

Гайка. Літа десь на аеро.

Ромен. Бляу Архип?

Гайка. Заїхав десь аж на Камчатку.

Р о м е н. У нього ж п'ятеро малечі!

Гайка. Тепер уже восьмеро. На Камчатці, каже, спасибі скажуть. Розсердився і поїхав.

Ромен. Так Чеченя помер... І Бонця, мабуть? Той же без правої легені.

Гайка. Ні! Бонця каже, що на зло буржуазії помре аж у Північних Американських Соціалістичних Радянських Сполучених Штатах.

Ромен. Прекрасно! А як Ракша?

Гайка. Ракшу забили куркулі. На перших хлібозаготівлях.

Р о м е н. А де тепер той, як його? Він у нас за воєнкома був?

Гайка. Котрий це? Тоді ж їх аж троє змінилось.

Ромен. Він з кравців сам. Кривенький. Все брав участь в роботі драмгуртка, гопака виконував.

Гайка. А-а, Зумензум! Він тепер за директора вівчарського радгоспу. Найкращі вівці! Чабанів обшив у френчі.

Р о м е н. А драмгурток є?

Гайка. Обов'язково.

Ромен. І гопака садить?

Г а і к а. Мабуть, садить.

Ромен. Чудесно. Ну, а ти як?

Гайка. Я?

Ромен. Як сюди попав?

Гайка. Як попався. Та безневинно майже. Ти ж знаєш, як я люблю детство? Ромен. Ти? Детство?

Гайка. Ну, дітей.

Р о м е н. А ти хіба одружився?

Г а й к а. Та ні! Раз трапилось — захворів, навіть мало не помер. Прекрасно. От я, видужуючи, трішки випив — лікарі приписали. Це свої (на Майку й Байдуха) хлоп'ята?

Ромен. На всі сто!

Гайка. І чогось згадалось мені детство. Вийшов на вулицю, дивлюсь — тьотя дитячий садок веде. І тут, я думаю, трапилось зо мною щось причинне: захотілось теж маленьким стати. Підійшов до виховательки, аж плачу та прошу повести й мене в лавах. Ну, а вона, барашка, до міліціонера: товаришу міліціонер! І так далі й тому подібне.

Ромен. Ну!

Гайка. Викликали до КК, інтересуються, звичайно, як це мені захотілось маленьким стати. Я розсердився. А хто б з вас, товариші, питаю, не захотів би тепер хлопчиком стати, тільки ж починається життя!

Ромен. Ну? Не романтик?

Гайка. Ну, а голова КК ще більший романтик: їдь, каже, та спитай про це ЦК.

5

Одчиняються зава двері. Голос Секретаря. Хто ще до товариша Вайс-берга?

Ромен. Твоя черга.

Гайка. Ні, ні! Будь ласка! Я ще пожду. Мені треба на одного товариша ще ждати... Ну а ти як сюди попав?

Ромен. Скінчив комуніверситет. По призначення з товаришами ось... Усіх трьох на завод. (Романтично тисне Гайці руку). Чи побачимось ще?

М а й к а. На все добре, товаришу Гаю!..

Гайка. Гайка, товаришко... товаришко...

Майка. Просто Майка.

Гайка. Товаришко просто Майка!

Майка. Може, хочете теж на завод, то просіться!

Р о м е н. А справді, Гайко!

Гай ка(аж рвонувся). Та от... товариша жду. Може, там внизу його зустрінете, то наженіть! М а й к а. А який він із себе?

Г а й к а. Ні! Ви його не знаєте. (Коли ж Байдух, Ромен і Майка вийшли). Бо я його й сам не знаю. (Підходить до дверей). Ні! Таки у мене, мабуть, справді міокардит серця...

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Біля заводської брами. В о р о г а р впускає першу зміну. Підходить Ромен.

Робітник, молодий. Наша газета вже вийшла? Не бачили, Тарасовичу?

Воротар. Наша газета ще чай п'є.

Робітник, старий. Здоров, Тарасовичу!

Воротар. Здоров, Івановичу!(До другого). Як там твій бабський цех, Трохимовичу? Кажуть, хтось втулив тобі замість деталі дитинчатко?

Трохимович. А що це сьогодні вже під тобою пісочок, Тарасовичу?

Воротар. Проходь, проходь, старий султане! Хіба не бачиш, що це я каміння розтер на посту молодечими ногами?

Конторник. А скільки чобіт? І не висовують?

Воротар. А я й так поперед усього заводу стою. Куди ще висовуватись?

Ромен. Прекрасна відповідь! Рука за це, товаришу?

Воротар. Нема за що давати. Краще ви дайте мені вашу... перепустку. (Прочитав подане). Призначення. Бо, бачиш, тепер кожне нам руку дає, всяке у пролетарьят проскользнути хоче. А ви заходьте!

(Продовження на наступній сторінці)