«Вічний бунт» Микола Куліш

Читати онлайн п’єсу Миколи Куліша «Вічний бунт»

A- A+ A A1 A2 A3

Б а й д у х. Яка ж твоя після цього буде думка? Пропозиція?

Ромен. Пропоную зустріти цю годину не вдома, не в постелі, а тут ось, на межі вчорашнього й завтрашнього. Пропоную пройти її, друзі, з відкритими очима!

Б а й д у х. Ну це ще, хвала богові, не так геніально. Я думав, він запропонує й нам померти або когось повісити чи повстання зняти.

Ромен. Зморозив Байдух, а Майка засміялась,— писатиме далі майбутній поет-драматург. Але той, кого в жарт було названо романтиком, ще з дужчим запалом і, навіть скинувши кепку...

Байдух. Воскликнув!

Ромен. Так! Люблю цю годину! За те, що вона не така, як двадцять три інші,— межова, досвітня! Я певен; що саме в цю годину Бетховен скінчив дев'яту симфонію...

Майка. Ой!

Ромен. Маркс дописав "Капітал". Майка його визубрила.

М а й к а. А Ромен насилу згадав.

Ромен. Фауст уперше поцілував Гретхен. Якась первісна, глибинна, чиста. Ну от надзвичайна!

Майка. Що за незвичайний естетизм!

Бай дух. Людини з ліхтарем ленінізму, з ключиком марксизму. Тім-тірі-рі-льом.

Ромен. Розумію іронію, але хто з нас на ходилицях зараз? Хто більш фальшивий, нещирий? Ідуть удосвіта три комуністи, бачать ранню зорю. Кругом, як мачти,— риштування п'ятирічника. Вони скінчили комуніверситет. Не мачти, звичайно, а комуністи. Пора року — весна, бруньки як зелений дощ, а зоря, ну гляньте,— як вікно в прекрасне майбутнє, до якого хочеться підійти й гукнути отак просто й радісно: добридень!

Майка. Кому?

Ромен. Всьому світові! Майбутньому! Одному з них хочеться, двоє ж ховають чомусь це прекрасне чуття, заганяють в підвали свого я. Ще б пак! Хіба ж личить, мовляв, поважному комуністові така поведінка—думати вголос про якісь дурниці, про надзвичайність п'ятої години, наприклад, про синтез смерті, кохання, про весняні бруньки і разом про п'ятирічник? Це ж романтика! Або уявляти, що зоря — вікно, гукати комусь там добридень, радіти, сміятися. Комуніст — це ж о! (Жартуючи, удає надто серйозного й поважного комуніста). Думає лише про п'ятирічку. Очі в його отакі, обличчя камінне, голос холодний, чоботи сурйозні. Та звідки це, хто заводить таку форму? Комуніст — це ж прообраз, початок майбутньої соняшної людини, зануди ви! Навіщо ж ховаєте сміх за халяви, а чуття в портфель? Ви в масках! Скиньте їх к бісу! Майко! Гукай же добридень!

Майка. Гукати всьому світові — це значить добридень і Болдвинам і Пілсудському — класовому ворогові, так? Це привіт не революційний. Примиренство. Не можу.

Байдух (до збитого Ромена). Ну?.. Ти зараз похожий на того анекдотичного дядька, що, упавши сонний з полиці од розбиття поїзда, сказав: от гепнувся, аж машина стала.

Ромен. Майко! Спасибі! За коректив од марксизму! Але ти, користуючись з того, що Маркс покійний, заставляєш старого говорити надто елементарні дитячі речі. Та суть вся в тім, що коли ми гукаєм в майбутнє добридень, то в Болдвиних темніє в голові й починає заходити сонце. Це перше. Друге, скажи мені, моя мила, середнього роду істота, є в тебе почуття? Чи просто конгломерат корективів, цитат, марксо-ленінських формул, і тільки — скажи?

М а й к а. Не знаю, але, здається, класова чуйність є.

Ромен. Цілий день борюсь я за радість, а ви поруч ніби на кладовище йдете, зануди. Так от вам на зло, на досаду, піду зараз знайду собі товариша, до того ще й дівчину, хорошу таку, з ясними очима.

Майка. Років з сорок.

Ромен. Молоду.

М а й к а. Та ти ж уже немолодий.

Ромен. Зате я сьогодні молодший, ніж буду завтра.

Б а йду х. О п'ятій годині такі дівчата вже не працюють. Сплять.

Ромен. Беру на увагу твій досвід, але я не поміж них собі друга шукатиму. А от просто отак. Підійду ось до воріт цього будинку (і підходить), постукаю (стукотить), пройду всю околицю й питатимусь, просто й голосно: десь тут має бути хороша собі, ясні очі дівчина? Я її шукаю!

Б а й д у х. І опинишся в районі.

Ромен стукає. Гавкають собаки.

М а й к а. Та ти справді п'яний, чи що?

Ромен. П'яним шукають дівчат візники.

М а й к а. Це вже неподібність! Цинізм.

Ромен. Навпаки. Циніки, розпутники та й наші моральники шукають дівчат уночі, нищечком та обзирці, я — на зорі, в зоряному настрої просто собі питаюся дороги до хорошої дівчини й бажаного друга,— відповів той, кого в жарт було названо романтиком. А відповівши ще раз, постукав у двері першого, що попавсь на очі будинку. І не встигла ойкнути Майка, як ті двері зарипіли, і от виходить до них громадянин — Довгі Вуса, у підтяжках: "Добридень!"

Довгі Вуса. Чого вам треба?

Ромен. Тут десь, скажіть, живе, має жити хороша дівчина?

Вуса (підозріло). Дамочка, ви хотіли спитати? Ромен. Ні, дівчина. Хороша така. В неї ясні очі. Вуса. Проходьте далі, а то... Б а й д у х. Тім-тірі-рі-льом...

Ромен. Буркнули підозріло Вуса й зайшли за двері. Але це не спинило того, кого в жарт було названо романтиком. Тут десь живе, скажи мені, околице...

Б а й д у х. Контрольна комісія.

Ромен. Нічого подібного. Тут десь мусить жити хороша собі...

Вуса (з-за дверей). Гм... А скажіть, чого, наприклад, чого ви постукали в ці двері, а не в другі ось, наприклад?

Ромен. Я постукаю й туди, в усі двері, аж поки не скажуть мені, де тут живе хороша така собі дівчина.

Чоловічий (трохи сумовитий голос з другого поверху). Таких женщин і дівчат тепер вже, здається, нема.

Жіночий (десь з ліжка). Що-о?

Чоловічий. Я сказав, голубонько, здається.

Сусідчин (спросоння). Як таких нема? Як нема? А Голубових Настя? Хіба не водить за собою щовечора купи хлопців?

Гавкають собаки.

Собачник. Хто тут і кого шукає? Ромен. Я, наприклад! Хорошу дівчину! Собачник (обурено). Дак при чому ж тут сердешні тварини?

Ромен. Себто?

Собачник. Що ви їх бунтуєте? (До квартирного хазяїна. Запобігливо). Собачки, чую: гав-гав, гав-гав. А в . Юнки ще й цуценятка.

К в а р т х а з я ї н. Все одно рішу. Всіх ваших собак! Не дають спати! Не дають жити!

Собачник. Дак при чому ж тут, проаналізуйте, коли ж їх бунтують?

К в а р т х а з я ї н. Справжні котрі, мисливські собаки, ніколи по-дурному не гавкають. А ваші дрантя! Покручі!

Собачник (наче йому всадили ножа в серце). Юнка?.. Медалістка!.. Першокласний сеттер!.. З Лондона приїздили! З Нижнього! Та Юнка на весь Есесер сеттер, а ви ідійот!

К в а р т х а з я ї н. Все одно рішу!

Тим часом сумовитий зійшов наниз.

Сумовитий (До Ромена). Ви ніби трохи симпатичний. Хто ви такий?

Р о м е н. Я? Ну як би вам сказати. Я просто собі чоловік, що просто собі шукає на землі хорошої дівчини.

Сумовитий. Співчуваю, але не розумію.

Вуса. Гм... А скажіть, це ви і вчора уночі отут у постаті хорошого чоловіка під вікнами ходили?

Ромен. Ні! Я зовсім не той, на кого ви думаєте! Бачте, ми йшли оце,— я й мої друзі. Ми скінчили одну трудну, але прекрасну й велику науку. Запевняю, що коли б ви її скінчили, коли б хоч трохи збагнули, то зрозуміли б мою й свою радість. Та ще, подивіться,— весна, зоря над соціалістичним риштуванням! Мені хочеться співати, танцювати, а мої друзі ескортують мене, як покійника. Дак я їм: піду, кажу, пошукаю кращого собі товариша і на досаду їм хорошу, ясні очі, дівчину.

За вікном чоловічий голос: "Мамусю! Які у вашої Мотроньки очі?" Жіночий. Ідійот!

Голос (зітхнувши). Тридцятий же минає.

Ромен. Оце я й шукаю. Але я представник нового чуття. Я не можу так шукати,— так, як шукав і шукає женщин старий клас, розумієте? Ми не повинні більш засилати сватів ані полювати на дівчат по бульварах, на вулицях вночі. Геть і ширмочки міщанської моралі, за якими тхне більш закутом, клопами, ніж пахне етикою чи просто гігієною. Старими дорогами я не можу йти, питаюся, шукаю нової. Просто й радісно: десь тут має жити хороша собі, ясні очі, дівчина? Ви тепер розумієте?

Сумовитий. Розумію. Негайно ляжте і не ворушіться хвилин з п'ять! Перестане!

Ромен. Себто?

Сумовитий. З особистої практики: раз горілка ударила в голову, негайно, де б ви не були, лягайте і не ворушіться хвилин з п'ять. Другі там радять, знаєте, нашатирний спирт, або два пальці,— ні-ні, ляжте і не ворушіться хвилин з п'ять, і все це ударения перестане.

Б а й д у х. Тім-тірі-рі-льом...

Р о м е н. А я теж з особистої практики: коли темрява ще криє ваш розум, сприймання й свідомість — поменше лежіть і більш ворушіться! Більш ворушіться ви тут на околиці! На околиці вашого буття. Околице, околице, та невже в тебе справді немає хорошої дівчини, що ти не можеш показати до неї дорогу, а показуєш тільки до Го-лубової Насті? Поети, поети! Особливо комсомольські! Невже ви це знайшли за десять років революції, що ви не списали жодного прекрасного, яскравого образу нової пролетарської женщини? Чому на кону ми бачимо актрис більш в ролі жінок своїх чоловіків, ніж в ролі ЖІНОК нового класу? Невже нема у нас дівчат поетичніших за Джульетту, вірніших за Елоїзу, привабливіших за Тетяну? Мають бути. Навіть у тебе, околице. їх треба знайти і показати всьому світові. А шукаючи, не треба, зрозумійте ж ви, громадянине Вуса, ховатися з природним нашим почуттям, не з якимось недугом, з прекрасним почуттям, як з тайною хворобою.

Дівчина (з балкона з книжкою. Сердито). Ну та й що ви з ним носитесь, як сліпий з кобзою?

Р о м е н. А я вас бачу. Добридень!

Дівчина. Та й я бачу, хто ви такий.

Р о м е н. А хто я, по-вашому?

Дівчина. Безробітний артист посредробмису.

(Продовження на наступній сторінці)