«Старі сучки й молоді парості» Марко Кропивницький

Читати онлайн п’єсу Марка Кропивницького «Старі сучки й молоді парості»

A- A+ A A1 A2 A3

Кирпа. Так, так... Це ти так вчишся? А урок знаєш?.. Табличку множення вивчив?.. Так ти мені набрехав на вчительку? Табличку множення, питаю, знаєш?

Яшка. Авжеж знаю...

Кирпа. А скільки п'ятю шість?

Яшка. Скільки?.. Звісно... Тридцять вісім.

Кирпа. А подай, стара, щоти, я вищитаю... Як тільки ти збрехав, то я спишу на тобі всю табличку.

Меланія Григорівна подає щоти.

ЯВА 7

Фрося (вбігає), А там до нас ідуть люди, сила людей!..

Крипа. А чого їм треба?

Меланія Григорівна (наслуха). Та як лементують!..

Чутно гомін, що все збільшується.

Фрося. Ой мамочко, я їсти хочу! Меланія Григорівна. Там у тій кімнаті візьми в шахві, є два бублички.

Фрося пішла.

Чи ти бачиш, старий, яка юрба?.. (Дивиться у вікно).

Кирпа (дивиться у вікно). Справді!.. Попереду Андрій Чабаненко, Василь Шаповал, Дмитро Горголя, Семен Дудка...

Яшка крадькома зника.

Меланія Григорівна. Всі ці приходили сьогодні поодинці. Тільки Матвій Жученко й приніс, та й то не всі,— половину, а другу половину помінився оддать після спаса.

Кирпа. Але чого вони так галасують?.. Це вони за оренду прийшли, сьогодні строк... Я неначе почував, що добром діло не владнається, і переказав до урядника, щоб надвечір прибув з кількома стражниками на всякий случай...

Меланія Григорівна. З лихим заміром вони прийшли, з паліччям!., защепнути двері, (Защіпа двері). Казав же Трохим...

Кирпа. А де мій алірвер?.. (Бере із столу револьвер). Знов Яшка повистрелював всі заряди!.. От проклятущий хлопчисько!.. Ну, постривай же, спишу я тобі і табличку, і заряди... Де це мої заряди?

Чути стукіт у двері.

Нема ні одного!..

Меланін Григорівна. А хто там грюка?

Кирпа. Ні, осьдечки два знайшов!.. (Заряджа револьвер). Тепер готово. Хто там торга дверима?

Голоси. Адже ж не спите, чого ж замкнулись?

Кирпа. А хто мені може веліть: коли замикатись, а коли ні? (Одмика двері). Чого вам треба? Пожалуста, не всі входьте в хату, долівку забрудните.

Народ. Слуги ваші причепурять знов...

ЯВА 8

Андрій (за ним ще кілька чоловік). Ще раз здрастуйте! (Другі теж здоровкаються). Як же воно буде наше діло?

Кирпа. Яке діло?-

Андрій. Нащот землі.

Меланія Григорівна. Він похвалявся сьогодні підпалить!..

Кирпа. Оцей? Позику знаєш, а на оддачу не дбаєш?.. А в приговор ти не хочеш ускочить?..

Шаповал. Ми не согласні платить по дванадцять за десятину, такого заведення ніде нема!..

Кирпа. А в мене є. Я не примушую вас, не хочете платить по дванадцять — не платіть; шукайте собі в другім місці дешевше.

Андрій. Легко сказать: шукайте.

Шаповал і другі. Де її шукать, ту землю?

Андрій. Поблизу тут нема таких земель.,.

Шаповал. Всі близькі землі у ваших руках.

Кирпа. Було б вам купить ці землі.

Андрій. Купить?.. А за які копитали?

Шаповал. Коли б було знаття, що земля так раптом піде вгору, голови і тельбухи треба було позаставлять та купить.

Кирпа. Було б догадатись та сягнути розумом далі свого носа!..

Андрій. Дай мені копитали, то я сягну розумом і через море!..

Шаповал. А без копиталів чортового батька сягнеш!.. Одно тільки й бачиш перед очима, що свою убогу нивку, отам всі твої думки і сподіванки, далі очей і не зведеш.

Андрій. Як же воно буде, кажіть?

Кирпа. Я сказав своє слово.

Андрій. Не буде менш?

Кирпа. Ані на копійку!

Андрій, Шаповал і другі (загомоніли). Чуєте, люди добрі? Чуєте, громадяни? Хоч здохни, хоч сказись, а давай йому дванадцять!..

Старик (виступа наперед). Тихоне! Зведи очі до неба!.. Ось я перед тобою, товариш твого батька покійного. Ти ж наш, твій же батько був такий же мирянин, як і ми... Повинен же ти тямить, як гірко той шматок достається... Ти розбагатів, протисся тепер між купців, совісті цілком позбувся і бога забув!..

Кирпа. Що ти мені прийшов сюди акахвисти читать, чи як? (Тихо до жінки). Гукни у вікно на Максима, нехай хутчій коняку запряже та до вікна під'їде...

Старик (повернувся до людей). Нема у Тихона ні сорому, ні честі!.. Певно, доведеться, люди добрі, такого акахвиста вчинить, що запрягаймо плуги та їдьмо орать: нехай суд нас розсудить, скільки належить платить... Коли у Тихона нема правди, то треба її десь шукать, десь вона є-таки!..

Андрій. Нам без землі однаково пропадать!..

Шаповал і народ. Коли пропадать, так пропадать гуртом!..

Андрій. Ще ж, люди добрі, мусимо і про позичку обміркувать. Переплатили ми за позику силу процентів, чи не пора не платить? Проміж людьми тямущими чутка така йде, що платить не слід... Пам'ятаєте, як торік один ораторь казав про це? Тихон Митрович теж слухав його промову, та на той час прикусив язика... Я радю так: нехай Тихон зараз спише на бомазі тим, котрі йому винні...

Народ. А хто ж йому не винен?

Андрій. Ну да. То нехай спише, що дає одстрочку без процентів.

Народ. Це було б гаразд!

Кирпа. Одстрочку та ще й без проценту? Ач, який гористий вишукався, достометний нотарус!.. Вам користь, а мені вбиток!..

Шаповал і народ. Давайте нам зараз таку бомагу, пишіть!..

Андрій. Беріть пір'їну та чорнильницю та й пишіть, пишіть зараз!..

Приступають до його.

Кирпа. Ну-ну, не насувайтесь! Назад!.. Оце бачите?.. (Показує револьвер). Всіх перестреляю!..

Андрій. Як перестреляєш?

Шаповал і народ. Всіх стрелять?.. Хіба можна?.. Ач, який стрілець! (Потиху насуваються).

Кирпа (одступа назад, ховається в другу кімнату і замикається). Не підступайте, кажу вам!.. Єй-єй, стрелятиму!..

Меланія Григорівна. Побійтесь бога, люди добрі, що це ви затіваєте?.. Зупиніться!.. Дайте йому подумать!.. Може, він і згодиться на інші умови!.. Хіба можна так налопом?..

ЯВА 9

Трохим (хутко протискається проміж людьми, за ним вчителька і Музиченко). Що це ви, люди добрі, затіваєте? Голів вам своїх не шкода чи острогу забажалося?.. Хіба насильство законом дозволене?.. Ви, обурені помстою, йдете на беззаконний вчинок, а про сім'ї ваші забуваєте?.. Покидаєте їх на поталу та наглу смерть?.. Доки —гнитимете по острогах, ваші діти пухнутимуть з голоду...

Народ. Діло дійшло до нікуди!..

Трохим. Втихомиртесь! Дозвольте мені з батьком переговорить, я певен, що діло уладнається... (Стука в двері). Тату, одчиніть!.. Впустіть мене!..

Народ. Ще й замкнувся!..

Меланія Григорівна. Тихоне, одчини-бо. Ото, неначе злякався!..

Фрося (одчиня двері). Татко полізли у велику скриню та й не озиваються!..

Трохим ї Меланія Григорівна хутко йдуть у другу кімнату.

Не підперли ляди, а вона важка, упала їм на голову, мабуть, здорово забила, бо аж присіли... Я на їх гукаю, а вони держать повну жменю грошей і мовчать.

Трохим (стурбований). Панове громадо! Нещастя сталось — батька убила ляда од скрині!..

Меланія Григорівна. Ой боже мій, боже мій!.. Рятуйте мене, сиріточку безталанну!.. (Плачучи, схиляється до стола. До неї підійшла Сохвія Станиславівна).

Сохвія Станиславівна. Заспокойтесь,Меланіє Григорівно!.. Не вбивайтесь!..

Трохим. Розходьтесь, люди добрі, по хатах; дайте нам опорядить батька в божу дорогу, а тоді буде проміж нами людська розмова... (Підходе до матері). Заспокойтесь, мамочко!

Музиченко. А що та розмова буде не така, яку ви щоразу чули од покійного, то я вам в тім порукою!

Сохвія Станиславівна. І я, люди добрі!..

Музиченко. Я хоч недавно тут оселився, але декотрі з вас знають, що я свого слова не пускаю на вітер. Моє слово тверде, і те слово вам в поруку за Трохима Тихоновича!

ЯВА 10

Урядник (за ним кілька стражників), Што за сходка? Чого сюди забрались?.. Геть з хати!..

Народ розходиться.

Обступить там во дворе, штоб нікоторий не втьок!..

Трохим. Батько вас, до речі, викликали; вам доведеться завірить факт його смерті.

Урядник. Убили?..

Трохим. Сам себе стратив... власною необережністю!.. Він там...

Ідуть у другу кімнату.

Завіса спадає