«Старі сучки й молоді парості» Марко Кропивницький

Читати онлайн п’єсу Марка Кропивницького «Старі сучки й молоді парості»

A- A+ A A1 A2 A3

Трохим. Ні, я вікнами ще ніколи не лазив і не полізу.

ЯВА 1

Кирпа (входить з шубою на руці). А, дорогий гість, несподіваний!.. Садовіться, зділайте милость!..

Трохим. Ми й постоїмо. Ви натомились в дорозі, то вам годиться присісти.

Кирпа. Я знаю добре й сам, що мені годиться! Мені годиться зараз вигнать тебе з дому,— ось що! (Вішає шубу).

Трохим. Я до матері прийшов, а мати тут така ж хазяйка, як і ви; вона мене до цього часу не вигонила, і доки не гнатимуть, я зостанусь.

Кирпа. Я тут старший, і моя у всім воля!..

Меланія Григорівна. Тобто, проживши з тобою більш двадцяти п'яти років, я в своїй хаті не маю ніякої волі?

Кирпа (здивовано) Це ж що таке? Що це за словеса, що це за глаголи, відкіля вони?

Меланія Григорівна. Ти не чув ще таких глаголів од мене?.. Коли тобі не болить, то ти не можеш так зробить, щоб і в мене не боліло!..

Кирпа. Ви як же це, вже змовились проти мене?

Трохим. Ніякої змови не було та й не буде. Навіщо та змова? Я прийшов провідать матір, бо чув, що вони занедужали...

Кирпа. Ти не лікар.

Трохим. Я син.

Кирпа. Чудовий син, на радість всьому мирові!..

Трохим. Годі... я не хочу вас дратувать, прощайте.

Кирпа. Ні, постривай!..

Трохим. А чого ще?

Кирпа. Поглузуй з батька, що його й з'їзд присудив на місяць в тюрму!..

Меланія Григорівна (сплеснула руками). Присудив?!

Кирпа. Ну, регочи ж!

Трохим. Не реготать, а сумувать треба; і не над тим, що присудив з'їзд, а над тим, що як то інший чоловік може іноді запалитись сліпою злістю до того, що ні в чім не повинну людину топче в болото, зневажа, опаскуджує неприємними речами! Аби тільки догодить своїй дикій помсті, він радніший розчавить живу людину, в багнюку затопить!

Кирпа. Стало бить, я винен?

Трохим. Кругом.

Кирпа. А вона?

Трохим. Ні в чім не повинна, ані на волос!.. Після того скандалу, який ви вчинили, я присогласив Яшку розказать все по правді. Він признався, що сам роздряпав собі ухо, бо думав таким вчинком збавитись од вчення... Збалували ви здорово Яшку, от що. Я його почав соромить і довів до того, що він гірко заплакав і дав слово більш ніколи такого не робить... Ви повірили Яшці і заплямили прилюдно чесне ім'я тієї людини, котра надрива грудину по цілим дням, вдовбуючи в голови таких лоботрясів, як наш Яшка, знання, щоб розбудить їх розум і навернуть його на путь добра та чесної праці.

Кирпа. Годі, годі!.. Виходить,— як не крути, як не верти, кругом винен я?

Трохим. Діло мов на долоні, навіщо ж ще питать?

Кирпа. Тобто ніякий аблакат не виправить мене?.. А я думаю, що ти брешеш!..

Трохим. Ні, діло ясне.

Кирпа. Так?.. Я винен?.. Ах, ви ж праведні душі!.. І мати праведна, і синочок, присвятились обоє!..

Трохим. Годі, тату, вигадувать!.. Бо коли вже діло піде на витівки, то ще хто його зна, хто з нас кого зажене на слизьке!.. Не до речі ці вигадки та витівки...

Кирпа. А що ж до речі? (Наступа на його). Кажи, що до речі?

Трохим. Чого ви на мене наступаєте? Чи не хочете схопить за чуба або вдарить? То я вас упереджаю: не наважайтесь того робить, бо я можу забуть, що ви мені батько!

Кирпа. Що ти сказав?

Трохим. Я бачу, що нам сьогодні вже з вами не порозумітись. Краще одійти од гріха... Прощавайте! (Хутко пішов).

Кирпа. Під три чорти!..

Меланія Григорівна. Перестань вже лютувать, заспокойся... Діло є!

Кирпа. Заспокоїтись?.. (Довго ходе по хаті). Яке таке діло? (Сів)...

Меланія Григорівна. Як побалакав Трошка, так як належить, по серцю, то вже й я бачу, що не так ми поводились з нашими дітьми...

Кирпа. Не так? А як же по-твоєму? Ану-ну, що ви там вдвох вмудрували?

Меланія Григорівна. Навіщо ми його оддавали в регальне?

Кирпа. Не слід було оддавать, це правда.

Меланія Григорівна. То-то, що правда...

Кирпа. Ну, далі!

Меланія Григорівна. А коли оддали, то треба й далі вже так...

Кирпа. Як?

Меланія Григорівна. Не так, як зараз, а інак.

Кирпа. Але як же, як?

Меланія Григорівна. Та що ти мені баки забиваєш: як та як?

ЯВА 5

Музиченко. Здравія желаєм!.. Давненько не видались!.. (Чоломкається). Здоров'ячко ваше як?

Кирпа. Та... нічого собі.

Меланія Григорівна. Так собі поживаємо... по-божому...

Музиченко. Що це ви, сусіде, ніби стурбовані чимсь?

Крипа. Ба, таки стурбовані.

Музиченко. Може, я не в свій час, що й сідать не кажете?

Кирпа. Та, положим, сідайте... Прийшли довідатись, чи скоро мене посадять в тюрму?.. Потерпіть, ще не скоро...

Музиченко. Ні, я не об тім... Я до вас по ділу та ще й не по абиякому.

Кирпа. Може, хочете другого сина переманить до себе? Так малий ще...

Музиченко. Балачка ваша не до речі. Хіба я вашого сина переманив?

Кирпа. Скажете: ні?

Музиченко. Ви вигнали його з дому, він прийшов до мене і сказав, що поступив би на службу до машини. Розговорились, повів я його на мельницю, повів до машини... виявилось, що він тямить діло...

Кирпа. Ще б такий не тямив!

Музиченко. Я й прийняв його.

Крипа. А я не прийняв би, а вигнав би в щию. Коли він пішов супроти батька, то такому слід в зашийок надавать і вигнать геть!..

Музиченко. І довести до того, що, може, і руки наклав би на себе?..

Кирпа. Нехай наклада!..

Музиченко. Ні, я так не вмію. Ви довели сина до півшляху і кинули його на роздоріжжі: іди, мовляв, куди очі втраплять... Як так з дітьми поводитись, то навіщо їх і плодить?

Меланія Григорівна. Правду, правду кажете, сусіде!

Кирпа (передражнює її). "Правду, правду"! Ще й ти почни каркать, ґаво!..

Музиченко. Отака сімейна, дружня розмова! Не сподівався я!.. Хотів я побалакать з вами про людське ремство, хотів остерегти вас, щоб, бува, не зчинилась лиха несподіванка, од котрої і вам не гаразд буде та й нам не з медом... Бо, звісно, товпа, як хвиля морська,— її не одіпхнеш і не одвернеш, все, що зустріне на путі,— злиже...

Кирпа. Що це ви мені торочите!.. Не морочте голови!..

Музиченко. Мабуть, краще зроблю, як піду од вас. (Встав).

Кирпа. Я вас не заохочую сидіть.

Музиченко. Не багато ми з вами солі з'їли...

Кирпа. Потому, що ви мене розорили!..

Музиченко. Що таке?

Кирпа. Ограбували мене!

Музиченко. Що це ви, чи ви при своїм умі?

Кирпа. Я хотів купить парову, а ви перебили!..

Музиченко (дивується). Я цього й не чув!..

Кирпа. Було б спитать! Я завів здавна лавку, а ви й собі. Ач, який канкарент з'явився!..

Музиченко. То ви хочете хліб їсти, а другі нехай їдять полову та висівки,— так би то по-вашому? Закупили навкруги землі та й тиснете людей! Хотіли б все село закупить!.. Ви вже й церкву закупіть та оддавайте в оренду, як колись ляхи робили!.. Бачу, що тепер не треба вже нам вкупі і трьох пудів солі їсти!.. Тепер і я вас побачив наскрізь!.. (Хутко пішов).

Кирпа. Господи, допоможи мені мого ворога знистожить!.. Ну, я ж не я буду!..

Меланія Григорівна. Годі вже, бога ради, вгамуйся!..

Кпира. Так-то і вгамуєшся... Фу, аж душно стало!.. (Розв'язує косинку на шиї). Де вода? (Бере графин з водою і ллє собі воду на голову).

Меланія Григорівна. Старшина приходив, кликав в гості, його жінка менинниця.

Кирпа. Сьогодні?.. Ага-га, так, так...

Меланія Григорівна. Щогоду ходили на менини, хіба не підемо сьогодні? Може, з старшиною порадився б, як прикрутить ворогів? Він чоловік розумний...

Кирпа (витира голову рушником). Охолодився трохи...

Меланія Григорівна. Прохав, щоб хліба не приносили, а канхветів та варення малинового.

Кирпа. Та то вже щогоду так... Канхветів не бери дорогих, а перемішай: хунт таких, що по тридцять п'ять, а хунтів зо три дешевеньких; гості здебільшого будуть такі, що їм аби солодке...

Меланія Григорівна. Казав, що ждатимуть з обідом; а обід буде надвечір, як у земського... Молозиво буде.

Кирпа. Мороження, а не молозиво... Я їв, як давали обід справникові. Надівай сьогодні, до речі, рутонду.

Меланія Григорівна. Ай справді, я її ще й досі не міряла; як купив, все висить на кілочку.

Кирпа. Одягайся ж та й рушимо... По дорозі зайдемо в лавку...

Меланія Григорівна (пішла в другу кімнату). Я зараз.

Кирпа (вийма гаманець і ліче гроші). Малувато грошей. Треба взять ще з півсотні, бо, певно, гратимем у стуколку... Піду в гості та хоч трохи заспокоюсь. От анахтеми, бузувіри!..

Меланія Григорівна (входе в ротонді). Щось неначе мені тісно в йому, у ротондові, та й довге яке...

Кирпа. Ібо не звикла до ції одежі, а треба привикать. (Пішов у другу кімнату).

Меланія Григорівна. Якось ніби незручно... Ану, гляну на себе у дзеркало. (Іде, спотикається на полу і пада). Отакої!.. От тобі і не підіймусь... Защіплено скрізь... Тихоне! Тишко!.. А йди мерщій сюди!..

Кирпа. Чого ж це ти качаєшся по долівці?

Меланія Григорівна. Упала та й не піднімусь... Защепнуто... (Тихон підводе її). Хай їй враг!.. Треба спершу навчитись, як у ній ходить... роздягнусь... (Роздягається).

Кирпа. Не навчишся вже... Нехай, мабуть, висить на кілочку, доки Хрося підросте...

Меланія Григорівна. Краще надіну бурмус... (Роздягнулась).

ЯВА 6

Яшка (не бачачи батька, вбігає, стрибаючи верхи на паличці). Ну-ну, не басуй!..

(Продовження на наступній сторінці)