«Розгардіяш» Марко Кропивницький

Степанида. Ніякої телиці нема у нас хворої...

Знахар. А вас же як звуть?

Степанида. Ми Шапуваленки, з діда з прадіда Шапуваленки.

Знахар. А мені треба Рябошапку; виходить, я помилився?

Степанида. Рябошапчина хата поруч з нашою.

Знахар. То так би й казали зразу, а то почали: "сідайте" та "викушайте"... І що за народ, не скаже тобі товком, а... Прощавайте. (Пішов).

Степанида. Я думала, що він людський знахар, а він товарячий!..

ЯВА 8

Д а н ь к о. Моє поштеніє, тьотінько! Вашу ручку. (Чоломкається). Катрі нема дома?

Степанида. Пішла на часинку до розправи, зараз повернеться, посидь.

Д а н ь к о (сіда). Приніс одну книжку Катрі... Папаша купили на ярмарку; ну, кажеться так, што по безграмотству їхньому вочень глупую... Зветься "Сердешна Оксана".., Так, пустяковая сторійка...

ЯВА 4

Денис і Іван.

Денис. Чи бачиш, стара, хто прийшов?

Іван. Здрастуйте, мамо! (Цілує їй руку).

Степанида. Здоров, здоров, сину! Насилу ти вернувся.

Денис. Глянь ти на нього, неначе аж подужчав і якось ніби вилюднів...

Іван (скида зайву одежину). А таки вилюднів.

Денис. Сідай та відпочивай...

Іван. Я вже трохи відпочив. (Сів).

Степанида. Чи не дати пополудновати?

Іван. їсти не хочу, по дорозі заходив до Юхима, і він мене підгодував, спасибі йому.

Данько. Моє поштеніє, дяденька. Вашу ручку. (Чоломкається). Здрастуй, Ванька!

Іван. А, здоров, здоров, школяр! (Чоломкаються). Вчишся ще?

Данько. Вчусь.

Іван. Вчись, братуха, вчись. Я не довчився, а тепер і шкодую... Ну, тату, приніс я вам стільки новини, що й за тиждень не переслухаєте.

Данько. Інтересно б послухать?

Денис. Набачився усякої святині?

Іван. Святиня окроме... Скажу вам, що хто не бува по світах, той і не тяме, що по людях коїться... Чого-чого я тільки не навидався за п'ять місяців, чого не наслухався... Я почав кой-що розказувать Юхимові, так він аж рота роззявив. Ще нагодився і Давид Крамарчук — і той аж цмокав губами. Прийдуть надвечір до нас, щоб я їм ще кой-що розказав... Чого-чого тільки я не чув!..

Степанида. У Києві був?

Іван. Був, і в Воронежі був, і у Серафима Саровського, був і в Почаєві, а нарешті вже і в Святих горах...

Степанида. Набачився святощів?

Іван. Хотів вам принести проскуру від Почаєвської, та загубив заразом з торбиною.

Денис. Отакої!

І в а н. Ішли ми, бачите, лісом; ішло нас аж шість чоловік заразом... Тих вже, з котрими я з дому пішов, не було, бо то були таки справжні богомоли... Ідемо ми лісом, аж чуємо — гупотить позад нас; один оглянувся та й каже: "Це не інакше, як за нами погоня, тікаймо мерщій". І кинулись ми всі врозтіч по лісу. Одбіг я ступенів з півсотні, дивлюсь — лежить гнила колода, я пуць — і припав за колодою; аж це біля мене вершник як загупотить, а я зарився в листя та й лежу. Далі вже не чуть стало вершника, підвів я голову, бачу — побіля хтось ще ворушиться, далі і той випростав голову з листя. "Це ти?" питає.— Я,— кажу. Долежали ми там до вечора; як почало сутеніти, вийшли на шлях та вже не наперед пішли, а назад... Пройшли гін з п'ятеро та й звернули уліворуч; ішли, мабуть, до півночі, потомились, одійшли набік і полягали спать, Хотів я попоїсти хлібця, зирк, аж торби нема, загубив; спасибі товаришеві, підгодував мене трохи... Удосвіта прокинулись, товариш і каже: "Прошай, брате. Тобі туди, а мені туди; ти мене не бачив, я тебе не знаю. Укупі як підемо, часом наздоженуть — і тебе зачеплять, а нарізнь безпечніш..." Так ми вже більш і не бачились. Люде справили мене на Святогорський монастир, а звідти вже пішов прямо додому... Багато дечого наслухався я від своїх товаришів. Як почали вони тлумачити мені, як належить поводитись людям та через що люде живуть у злиднях та в темноті...

Денис. Треба, шоб ти і нам кой-що розказав.

Іван. Авжеж розкажу.

Д а н ь к о. Дольжно буть інтиресні сторії.

Іван. Це ж ти по-якому белькочеш?

Д а н ь к о. Как по-якому? Как у школі, так і в сімействі дольжно.

І в а н. А я чув від людей розумних, що воно не так дольжно!

ЯВ А 5

Юхим, Давид і ще деякі люде.

Юхим і другі. Здрастуйте, з неділею будьте здорові! (Цілує батька і матір в руку).

Денис і Степанида. Спасибі, будьте і ви здорові. Сідайте у нас. (Сідають).

Юхим. Ми оце прийшли, якщо не виженете з хати, прийшли послухати богомола; таку завдав нам задачу, що аж в голові все заворушилося.

Д а н ь к о. Все одно што іменовані числа, да?..

Денис. І нас він зацікавив... Набачився світа та й начувся.

Іван. Про віщо ж вам?

Юхим. Та от ти почав був про колишнє, про прадідівщину...

Іван. Можна. Тату! А може, й ви чували, хто такі були ваші діди та прадіди?

Денис. А хто ж вони були? Звісно, крепаки, стало бить, папські.

І в а н. А з якої ж причини вони стали панськими?

Денис. Про це вже я не скажу... Мабуть, так воно здавна запроваджено... Інші кажуть, що так воно від бога призначено...

Іван. Ні, тату, не від бога, а від людей. Прадіди ваші були вольними козаками, вони воювали з турками, з татарами, з ляхами, з москалями, здобували землі, скарби та боронили віру христову.

Д а н ь к о. Вот про єту сторію раз почав був розказувать нам вчитель, а хтось ниспекторові доніс, так той йому сказав: "Сматріть, штоб вам не прийшлось заганять телят заразом з Макаром..."

Юхим. З яким Макаром?

Д а н ь к о. А хто його знаїть, ну тольки вчитель спужався...

Давид. І мій хлопець-школяр шось подібне розказував, та я не розібрав...

Іван. Колись, може, гуртом розберем все... Була у козаків на Дніпрі головна сила — Січ, там був у них і січовий отаман, котрого козаки вибирали вільними голосами. Звались ті козаки січовиками, або запорожцями...

Денис. Я чув колись казку про запорожців, та думав, що то так собі побрехенька, як от про Івасика-Телесика або про лисичку-сестричку.

Іван. Із Січі запорожці ходили воювать з ворогами; плавали у байдаках по морю під турка та бусурмена; нападали на Польщу, на татарву... І взяли завидки ворогів на їх хист та одвагу, і почали вони, то той, то другий, умизгатися біля запорожців та запрошувати у спілку, щоб з'єднати гуртом велику силу війська та подужати слабшого... Думали, думали, обмірковували та радились запорожці: до кого б їм прилучитись?.. І надумали пристати до москаля, бо у москаля одна з ними віра і через те певні були, що спілка з москалем буде найміцніша...

ЯВА 6

К а т р я (входе ридаючи). Ой боже мій, боже мій! Тату, мамо!.. Спалили Прохора, спалили!.. Всі. Що, як?

К а т р я. Японці спалили той шпиталь, у котрому лежав хворий Прохор, всі поранені погоріли!.. Ой доленько ж моя нещасная, голівонько моя пропащая!.. (Принада до комина і голосить).

Степанида (вхопилась за голову). Ай-ай!.. Голова!.. Прох... Прохо... (Рве на собі сорочку).

Денис. Що це з тобою? (Хапа її за руки).

Степанида (силкується вимовить). Про-хо-р-ра спали...

Денис. Що ж це. коїться?.. Юхиме, бігай по хвершала!..

Юхим. Зараз, тату!..

Давид (до людей). Ходімо... не в час ми прийшли... Така оказія...

Виходять.

Іван. Хіба ж не через нашу сліпоту усе оце коїться? Матусю, заспокойтеся!.. (Підходе до матері).

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Біля Денисової хати. Хата, тин, повітка, комора і т. ін.

ЯВА 1

Денис (лагодить тина, з-за повітки виходить Іван). Не світ не зоря знов з подвір'я втікаєш?

І в а н. А чого ж я сидітиму дома? Робити я ні сокирою, ні лопатою не можу — задихаюсь... Тільки й мого, що шкундиляю, доки зможу, а як знесилюсь вкінець, тоді вже лежатиму, доки пропаду...

Денис. Може, посидів би біля хворої матері?

Іван. Що я їм допоможу, я ж не лікар. Води хіба подати, так вони і самі ще здужають встати і напитись.

Денис. Я, бувши на твоїм місцеві, не вештався б.

Іван. Промеж людьми, тату, охітніш дихається, а дома такий сум, що й... Мати хворі, ви мовчазні та богобоязні...

Денис. Таким вже я й помру.

Іван. Не в тім сила, а що ви раз у раз затикаєте вуха і не хочете слухать, об чім тепер люде скрізь гомонять, а я так не можу...

Денис. Бо з того, що ото декотрі затівають, не буде ніякого пуття, я тобі кажу, що не буде... Раніш затівали подекуди теж щось подібне, а нарешті списали інших так, що й досі чухаються, інших по острогах згноїли або позасилали невіть-куди...

Іван. А я певен, що воно, так скоїться, як сподіваються люде.

Д е н и с. Та й тоді сподівались, що одберуть у панів землю та поділять...

Іван. І одберуть, і поділять, от побачите!

Денис. Хто одбере?

Іван. Знайдуться такі. Ну, а скажіть по правді: хіба ви не хотіли б, щоб вам прирізали землі?

Д е н и с. Та мало чого я не схотів би...

Іван. Багато ви за цілий вік розхазяїнувались на чотирьох десятинах?.. Ще доки вкупі жили, то сяк-так перебивалися, а як одділили Юхима, то і в нього не-повно, і в нас порожньо... Коли б Прохорову хату не продали, то вже на весну не було б чим і орати... Щоб ви робили з однією шкапою?.. Злиднів би годували.

Д е н и с. А годували б... Нам до того не привикать.

І в а н. Я не можу до того привикнуть... Ну, я піду. Сьогодня біля розправи сходка, чого ви хоч раз на сходку не підете?..

Денис. А матір слабу на кого кинути?

(Продовження на наступній сторінці)