«Розгардіяш» Марко Кропивницький

Читати онлайн п’єсу Марка Кропивницького «Розгардіяш»

A- A+ A A1 A2 A3

Степанида (налива чарку і підносе)* Не вчула, певно, мати божа вашого благання? Викушайте.

Мелашка (випила). І з чого воно іноді ото коїться таке, що аж ніби тягне тебе за язика, ну притьмом тягне, щоб почесати його... А вже як розпустиш його, то й не встережешся, як і намелеш і навієш... Дай же господи нам діждати ще й Іванового весілля. (Хоче випить). О, чи я вже випила? Коли ж це?

Степанида. То я ще вам наллю. (Налива).

Мелашка. А я не відречусь, хильну. (П'є).

Степанида. Кажете, щоб Іванового весілля діждати, а яка ж дівка за нього піде, хіба божевільна яка? Кому потрібен дармоїд?..

Мелашка. А може, й знайдеться? А ви й не викушали?

Степанида. Я вже вдовольнилася, більш не питиму.

Мелашка. І не пийте; коли не кортить, краще не пийте. А мене чарочка завжди підбадьорює.

Степанида. А я ніколи не була прихильна до чарки, однудві подужаю, а третю, то вже через силу.

Мелашка. Іншому вона таки й вадить.

Я В А З

X р и с т я (входить з хлібом під плечем). Вітаю вас, свашечко, в новій синовій хаті.

Степанида. А вас вітаю в зятевій. Цілуються.

X р и с т я. Ідуть вже наші новосельці, князь і княгиня, оце їм святий хліб. (Кладе хліб на стіл). Гарна та світла хатина, хоча й не простора; дай боже, щоб нашим молодятам світло та весело жилося в ній.

Степанида. Дай господи, мати божа!..

Мелашка. І житимуть, вірте, як в раю, бо побралися по любові. То вже як не по согласії, то бодай його побила лиха година і сімсот і дев'ять пропасниць!..

X р и с т я. Вирядила я моє ясне сонечко з своєї хати навіки, нехай вже осяює чоловікову оселю...

Мелашка. І буде осяювати, то вже як...

X р и с т я. А ти б, Мелашко, не сікалася з розмовою, коли не твоя річ попереду... (До Степаниди). Шануй, свахо, мою донечку.

Степанида. І таки шановатиму, ще й як шановатиму.

X р и с т я. Пожалієш її, вона й тебе під старість пожаліє; вітай її щирою душею та теплим серцем.

Цілуються.

Мелашка. Хоч моя річ і не до діла, але мушу сказати (хлипає), що як легко та хороше робиться на душі, коли бачиш меж людьми прихильне вітаннє та чуєш одверте щире слово, і хочеться жити та милосердного хвалити... (Наливає чарку і підносе Христі). Викушайте.

X р и с т я. Ні, я не питиму, вдоволнилася вже досхочу. Та й не ти тут старша, щоб частувати...

М е л а ш к а. То я викушаю за ваше здоровлячко. (П'є). Чи чуєте, ідуть, ідуть!

Чутно музику.

Мерщій, мерщій, матірки, беріть хліб-сіль в руки та зустрічайте. (Дає один хліб Степаниді, другий Христі).

ЯВА 4

Іван несе на очеретині або на палиці покрасу (червону хустку) і ставляє біля порога, б у я р и н несе образи і кладе на стіл, старости, Денис, Про хор, К а т р я, гості і музики, свашки вносять скриню і ставляють на піл. Музики грають.

1-й староста (танцює). Тепер наша черга. Пане підстаросто, піддай вогню, бо в мене неначе вже підошви прилипають до долівки!..

Юхим (2-й староста, підтанцьовує). Отак наші!.. "Танцювали злидні три дні!.."

1-й староста (зупинився). Отак, а не чорт зна як! Щоб так наші молоді веселились в новій хаті та своїм лагідним життєм радували нас. Ну, Прохоре Денисовичу, тепер вже ми ваші гості, приймайте нас у вашій новій хаті.

Денис. Частуй, сину, а ти, невістко, годуй нас, чим бог послав.

Сідають за стіл.

П р о х о р (з-за пазухи вийма, пляшку І чарку і частує, Степанида дає Катрі закуску, котра підносе гостям). Милості просимо.

Денис (взяв чарку). Пошли ж господи вам здоровля і віку довгого. (П'є).

Степанида (одпиваючи). Ох, Прохоре мій, Прохоре, моя дитино коханая!..

Іван (п'яний, регоче). А я хіба не кохана дитина?

Христя (одпива). Катрусе, моя ягідко, моє червоне яблучко!..

1-й староста (взяв чарку). Дай господи, щоб ми діждали гуляти на весіллі ще й ваших дітей. (П'є).

2-й староста (Юхим). Ну, брате Прохоре, хай тобі господь допомага запобігти талану і долі... (Випива).

Мелашка. А мене, Прохоре, невже обминеш?

П р о х о р (частує). Пожалуйте й вам.

Іван. Частуй, Прохоре, і мене.

П р о х о р. Тобі не слід би вже пити..

Іван. Хто це тобі набрехав?.. Я, брат, на те не вважаю, наливай!..

Денис. Іване, не треба більш!..

Іван. Ні, я вип'ю. Наливай!

Прохор налива.

Повну наливай!.. (Випив).

Музика (випива). Годилося б, напримерича, виходить, стало бить, будем так говорить, заради такого пишного весілля, по-старосвітському, поводить журавля... Тепер вже, напримерича, виходить, стало бить, будем так говорить, перейняли усякі модні прахтики та цибулюзацю...

1-й староста. Журавля, журавля!.. Ану, старики, ставаймо в коло, а свахи, Христя та Степанида, нехай журавля подибають.

Всі. Журавля, журавля!..

Іван (регоче). Може б, і я пошкундиляв журавля?..

Починають водить журавля і співають, Івана не приймають в коло.

Унадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель,

Таки-таки журавель,

Таки-таки цибатий,

Таки-таки цибатий!..

А я його ізловлю, іздовлю,

Крилапера обскубу, обскубу,

-таки-таки і т. д.

Він не буде літати, літати,

Конопельки топтати, топтати,

Таки-таки і т. д.

Денис. Ну, хоч і годі. (Зупинились). Пора і розіходитись, бо вже скоро і сонечко спочине. Частуйте ж нас, дітки, востаннє.

Прохор частує.

Іван. Чого ж востаннє, а на моїм весіллі хіба не частуватиметесь і журавля подибаєте. (Регочучи, співа). "Таки-таки журавель!.."

Денис. Годі, Іване, верзти нісенітницю!

Іван. Ну, то на похоронах моїх заспіваєте. (Співа). "Со святими упокой..."

Денис (грізно). Кажу тобі годі!

Іван. Чого годі? Ні, не годі! Може, хочете мені рота затулити? (Стає посеред хати хитаючись). Що я на весіллі про смерть згадав?.. Я її щодня, щоночі кличу, а вона не чує мене, біля других клопочеться, а про мене їй байдуже... Мамо, правда?

Степанида. Замовчи ти!..

Іван. Мені жити байдуже, обридло!.. Хто я, що я?.. Ні людина, ні скотина!.. Гей, де ти, кістлява маро, забарилася, іди мерщій, бери мене, тни своєю неминучою косою!.. Я не хочу жити, не хочу, не хочу!.. Огидло мені життя, я живу через силу!.. Горілки мені дай-те!.. (Вхопив пляшку з столу і п'є нахильці, всі кидаються до нього і одіймають пляшку).

Мелашка. Ти так всю вижлуктиш, зостав-бо й мені!..

Іван (штовха Мелашку).

Геть, плескухо!.. Дайте мені ножа, я вам зараз панахиду справлю!..

Денис. Виведіть його геть!

І в а н. Мене геть?.. (Замахнувся і впав. Юхим і другий чоловік беруть його і виносять з хати).

Іван (кричить). Геть з очей!.. Всі ви мені гидкі, ненавидні!..

Винесли.

1-й староста. Не годилося б так, перешкоду зробив на весіллі...

Музика. Позвольте. Теперича, напримерича, виходить, стало бить, будем так говорить, не бува весілля без шкандалу.

ЯК А 5

Сільський староста (входе). Здрастуйте, поздоровляємо з весіллєм та будьте здорові з вівторком.

Всі. Спасибі.

П р о х о р. Милості просимо садовитися.

Сільськийстароста. Можна і сісти.

П р о х о р (частує). Викушайте.

Сільський староста. І єго можна. (Випив). Я привик так: одну випить, а другою закусить.

Прохор почастував ще.

І довольно. Невеселу звістку приніс я. Чули, певно, що война з гипоном ще з весни почалась... Ну, а тепер гребують запасних. Ти, Прохоре, сам грамотний, то й прочитай. (Дає йому бумагу).

Прохор (прочитав). Так, правда... (Верта бумагу). Що ж... Царська воля — закон... Не судилось мені тихе сімейне життя...

Всі немов обімліли.

К а т р я. Як? Як же це?.. Я ж загину без тебе, Прохоре!.. Ой, рятуйте, люде добрі!.. Ой матусенько моя ріднесенька, рятуй же мене, рятуй!.. Ой, пропаща я, пропаща!.. (Ридаючи, пада на плече Прохорові. Інші плачуть, інші зітхають, сільський староста поважно іде з хати).

ДІЯ ДРУГА

Хата Денисова. Обставини звичайної хати небагатого селянина.

ЯВА 1

Мелашка і Степанида.

М е л а ш к а. То чуєте ж, що все оте, що я зараз висловила перед вами, може подіятися з кожною молодицею, легко може, я вам кажу, що так легко, що інша і незчується...

Степанида. Мені здається, що ви даремно це кажете, не можу я тому йняти віри.

Мелашка Та ви ж обміркуйте спершу ось що. Не встигли побратися молодята, як чоловіка налопом беруть на війну, а сердешна жінка, котра тільки вчора шлюб узяла, зоставайся ні жінкою ні дівкою і ні удовою. Це ж тільки подумати, то аж моторошно робиться!..

Степанида. Воно що правда, то правда...

Мелашка. Замість того, щоб горнутись до вірної та щирої дружиноньки, що як у тій пісні співається, Ідо каже: "Цілуються, милуються, доки сон не зможе",— горнись до німої стіни, цілуйся та милуйся з подушкою.

Степанида. Що ж робить? Це трапилося не по нашій, а по царській волі!..

Мелашка. То-то ж бо й є. І я вас спитаю: що його робить у такім випадку? Мовляв, по чиїй би волі воно не трапилось, а серцеві розваги нема, нічиєю волею його не заспокоїш, воно того не розуміє, квилить, кличе коханого, кличе невгаваючи, мов навісне... (Зітхає). Знаю, знаю по собі!.. Ой господи, господи!.. Ото ж як у таку жадану добу підвернеться хоч і чорт рогатий, то й його пригорнеш і не зоглянешся, як пригорнеш того супостата замість милого...

Степанида. Ні, це витівки якісь, щось нісенітне.

(Продовження на наступній сторінці)