Грошовитий в шані буде,
Бо гроші над нами
Завжди керують,
За гроші і дурні
Розум купують!
Тепер, панове, скажіть мені,
Как без політики жить на селі?
Чи можна ж нам, писарям,
Ворони ловити,
Коли світ такий настав,
Што краще й не жити?
Потому я й не дрімаю
І, де должно, запускаю,
Будто би для ради штуки...
У чужі кишені руки…
Не знаю, панове,
Как це вам здається,
А меж нами, писарями,
Вездє так ведеться…
Дранко і Кукса. А листи ж наші як?
Писар. Тепер я піду додому, пообідаю та ляжу відпочити…
Дранко. Та це вам замарудилось подратувать нас, чи як?
Кукса. Нічогісінько не розберу!
Писар. Одначе прощавайте! Завтра, як не забуду, то принесу вам листи.
Дранко і Кукса. Та це до завтрього ждати?
Писар (дивиться на обох). Ач, які нехитрі! Ну, как видю, то з вами з невиразимою хвилозопією недалеко доїдеш: чи ви справді, чи прикидиваєтесь? Невже ви зовсім не догадались?
Дранко. Я ні, я зовсім недогадливий!
Кукса. А мені розжуйте і в рот положіть, то я й тоді не догадаюсь. Хіба вже скажете: їж! А то так і буду стоять, роззявивши рота.
Писар. Справді?
Дранко. А так, так! Вони у нас такі!
Писар. Стало, будем говорить прямо?
Дранко і Кукса. Прямо краще!
Писар. Как упрямо, так і прямо! Уплатіть мені, то й листи зараз получите!
Дранко. Так би зразу й казали!
Кукса. А то й почали закидать про коней та про овес!
Дранко. Та про якусь політику!
Писар. Таксу ви мою знаєте?
Дранко і Кукса. А яка?
Писар. Перш була по п'ятаку, а тепер возвише — а то по гривенику! Бо скрізь тепер ідьоть на повишеніє!
Кукса (убік). От чортів дряпіжник! (Виймає з кишені гроші). Нате вам!
Писар. А вам зводьте лист.
Дранко. Зводьте і мої! (Дає гроші).
Писар (дає лист). Пожалуйте і вам!
Кукса (обійшовши трохи, манить пальцем писаря). На часиночку!
Дранко (тож манить собі). На хвилиночку!
Писар. Чого?
Кукса. Милості просю!
Дранко. Будь ласка!
Писар. Такса теж возвишена: за прочитаніє десять копійок, за одписаніє — двадцять.
Голос з двору Дранкового: "Тату, ідіть, до вас паламар чогось прийшов!"
Дранко. О, слава господеві! Той мені даром прочита! (Пішов у свій двір).
Писар. Гривеник з кармана вилетів!
Кукса. От щасливий мій сусіда: йому все дурницею обіходиться… Зділайте милость!
Писар. Ну?
Кукса. Прочитайте, що тут надряпано, я за платою не постою!..
Писар (простяга руку). По таксі!
Кукса. Не турбуйтесь! Мілких тепер нема! Завтра…
Писар. Ні, спасибі… Мені вже живіт підвело від ваших завтраків!
Кукса. Отже лишенько! Та ось хоч самі помацайте, порожнісінькі кишені!
Писар (хоче взяти, за кишеню). Позвольте!
Кукса. І не сором вам лізти у чужу кишеню?
Писар (засовує руку у його кишеню). З вашого присогласу. (Вийняв гроші). Бачте, ось і намацав как у раз гривеника!..
Кукса (убік). А, щоб тебе намацало! (До нього). Отже недаром, мабуть, кажуть, що іноді і сам чоловік не зна, у якій кишені у нього чорт сидить!..
Писар. Ето вєрно! (Розкрив листа, читає). "Приятелю мій, вселюбезнійший милостивий государ і шановний господине…"
Кукса. Спасибі за шанобу! Мене таки, спасибі, люди шанують!
Писар (знову читає). "Шановний господине!.."
Кукса. Аж двічі шанує мене? Це якась дуже вже добра людина пише!
Писар. Ви-бо не перебивайте, а слухайте готового! Воно зараз піде далі… "Шановний господине! Звиняйте, што так довго не одписував до вас об ваших ділах, касательно жениха…"
Кукса (озирається). Читайте, будь ласка, нишком. Я не глухий!
Писар (чита). "…Касательно жениха, потому што не мав времені!.."
Кукса. А якщо й справді йому було ніколи? Конешне, мушу вибачити!
Писар. Я, кажеться, здеру з вас проти возвишеної вдвоє!..
Кукса. За що?
Писар. За многоглаголаніє!
Кукса. Мовчу, мовчу!
Писар (чита). "Ну, одначе, тепера подаю вам дорогу звєстку: на етом тижневі, когда не в суботу, так небезпременно у неділю…"
Кукса. Сьогодні субота!
Писар. Єй-богу, я полізу до вас у кишеню за возвишеною таксою. (Чита). "…У неділю приєдить парнишка, жони моєї сродник, на оглядини до вас. Хоч вон вже і в літах, і із себе на виду непоказной, но, одначе ж, хвундаментной чалавєк і порадошний гаспадін. Зумійте тілько прийнять його в настоящім хвасоні, і дщерь ваша, Орина Максимовна, возьмуть себе в первоє предісловіє превосходноє щастіє, і отсюда возникнеть любов і прочеє…"
Кукса. Подай, господи!
Писар. Ну, та й язик же у вас!
Кукса. Мовчу, мовчу!
Писар (чита). "Може, йому прийдьоть у второє предисловіє прикинуться убогим і одягнеться вон не по-благородному, а по-бєдному, то ви не внімайте на етот хвакт своєго обращенія…"
Кукса (крізь зуби). Подай, господи!
Писар. Чи ваш язик може понімать яку-небудь дисципліну? (Чита). "Желаю вам от усєх моїх совокупних чувствій хорошо на веселії гулять і нас часто вгощать. Совітую не откладувать етого діла у продолжительний ящик, везти у той же день до вінця, і слава богу…"
Кукса (по паузі). Амінь?
Писар. Амінь. О, тепер можете розглагольствоват скольки желаєте..
Кукса. Амінь! Їй-богу, зараз оце і до попа побіжу і договорю його. (Убік). Слава тобі, господеві, діждався!.. (До писаря). Милості просю і вас на весілля!
Писар. Благодарим за вніманіє! Так как же, раз ви завтра думаєте їх і звінчать?
Кукса. А що ж тут довго откладувати? Як можна, то й сьогодні!..
Писар. Оце ж і по листові. А від кого він, ви догадались?
Кукса. Від Лахтійона Хведоровича, з города?
Писар. Так і тут обознача: "Від Лахтійона Хведровича, з города". Ну, до свіданія з вами! (Іде).
Кукса (хова листа). Ну, тільки я вам скажу, що за такого куценького листочка не варт було платити гривеника!
Писар. Не велик, кажуть, червінчик, та дорогий. Зате ж зятя багатого придбаєте.
Кукса (оглядається). Будь ласка, не гомоніть! А хіба мені моя дочка обридла? Легко, думаєте, мені буде розставатися з нею? Ви понімаєте, що таке діти задля батька, котрий ними втішається, ними пишається, живе ними, диха ними. Котрий, котрий… (Убік, ідучи в хату). Слава тобі, господи! Так і чую, як мені від серця відлягло; на душі так якось весело стало, мов весняна вода прибува на лотоки, неначе величезний лантух з пшеницею зсунувся з плечей… Коли б тільки він согласився швидше їх повінчати! Так нехай хоч і двадцять п'ять карбованців загне — заплатю! (Пішов).
Писар. Треба-нада буде сповістить Василя, шо наша політика, кажеться, вже кипить!
ЯВА 10
Дранко і писар.
Дранко (балака сам з собою). Я таки зразу догадався, що це від Лахтійона Хведоровича. Піп до мене дуже прихильний, то він мені їх завтра або сьогодні звінчає! Паламар каже, що можна хоч і сьогодні звінчати, аби документи були чистоплотні! (До писаря). А, ви ще тут?
Писар. Дожидаю од вас резолюції нащот рубля серебра.
Дранко. А, які-бо ви! Отже я добріший від вас.
Писар. Любопитственно.
Дранко. Милості просю завтра до мене на весілля!
Писар. Благодарю! (Убік). І тут діло закипа. Це одна статья, а за руб серебра три дні вам на розмишленіє. До свіданія!
Дранко. Тільки ви сусідові ані словечка.
Писар пішов.
Сьогодні або завтра жених прибуде! Спасибі Лахтійонові Хведоровичеві! Пише, щоб я скоріш їх звінчав! Мотнусь оце зараз до попа!
ЯВА 11
Кукса і Дранко.
Кукса (йдучи з свого двору і не бачачи Дранка, тихо приспівує і притопує).
І по хаті тини-тини,
І по сінях тини-тини,
Вари, жінко, лини!..
Дранко (побачивши, що Кукса танцює, приспівує і собі).
І по хаті тупу-тупу,
І по сінях тупу-тупу,-
Вари, жінко, крупу!..
Кукса (уздрів Дранка). Чого це ви, сусіде, так радієте?
Дранко. А вас яке лихо розносило, що танцюєте?
Кукса. Хіба ж то я танцював? Я утоптував осьдечки землю, бачте, якась чортяка покопирсала?.. Певно, капосні діти у хаток грались або у горобця…
Дранко. А мені здалось, що ви танцюєте, я й подумав собі: ану, піддам сусідові охоти!.
Кукса. Та чи нам же танці на умі?.. Об спасенії душі треба думати!
Дранко. Чи не до вечерні зібрались?
Кукса. Еге!
Дранко. У яку церкву?
Кукса. До Спаса! Велів конячину запрягти…
Дранко. А я піду до Пречистої. Ох, гріхи, гріхи!
Кукса. Іменно, що гріхи! Здається, і живемо по-божому, і в церкву вчащаємо, і постів додержуємо… Чі ви понеділкуєте?
Дранко. Аякже, вже третій рік.
Кукса. А я шостий!.. А під старість все-таки нібі чуєш, яка сила гріхів за плечима!.. Як після доброї зими води у ставок напре, що аж греблю рве.
Дранко. Еге, так і чуєш, як пригина тебе до землі, як добрий лантух з земляним вугіллям!
Кукса. От часом кузочку манесеньку наступиш ногою і задавиш її ненароком, а воно й то гріх! (Дає понюхати). І цього зілля, кажуть, гріх вживати… А ми все таки вживаєм…
(Продовження на наступній сторінці)