Шклянка. Вірте совісті!.. Так я согласен ось як. За кожну вещ, котру жиди у вас виторгують, я гривеника на рублик набавляю, і нехай краще ті мебулі тут зостануться...
ЯВА 6 Ті ж і Стьопка.
Смородина. Послушай ты, франт, ты где это вечно пропадаешь?
Стьопка. Положим, што хрант, ну тольки у меня сапоги не в рант і жилєт не піке, і нос не в табаке. Смородина. Что такое?
Стьопка. Ну да. И голова не в сале, и не хожу по зале. Смородина. Ты, кажется, пьян? С т ь о п к а. А ежели и так?.. Там жиды приехали. Смородина. А, наконец-то!
Шклянка. Так ви согласнії на мое розсужденіє?.. Смородина. Да... Хорошо!.. (До Стьопки.) Зови жидов!.. Шклянка. Я сам їх покличу. (Пішов.) Смородина. Ты это по какому же случаю надрызгался? Стьопка. По самому торжественному. Смородина. Мне это, милый, не нравится. Стьопка. Как угодно. Вы пожалуйте мне расчет, потому что я больше служить не согласен. Смородина. Это почему? Стьопка. Не имею согласия. Смородина. Да почему же?
Стьопка. Потому, как кажной чаловєк іщить хвунда-мента своего, і как я хвундамент отискав... Смородина. Какой фундамент?
Стьопка. А такой. Што прежде, значить, я бил, по-книжному говоря, безхворменной суб'єкт, а тепер знайшол я якор спасенія... Єжели чаловєк знайдеть свой хвундамент лібо якорь спасенія, то тут йому надобно і вхопиться обома руками, і сейчас невидимо і дом на том хвундаменті возростьоть... Так і книга Соломон Мартин Задека пророчествуїть Втікать от свого таланту — разві я какой сумашедчой дурак?
Смородина. В ком же это твой хундамент?
Стьопка. У Магдалині Митровні.
Смородина. Вот так убил бобра! (Сміється.)
Стьопка. Що вона сколько-нибудь рябувата, так єта катастрохва провзошла у нейо опосля того, как вона була ключницей у одного барина; і ногу єй одну, не в мою міру, звело від оспенной болєзні позаторік...
Смородина. Да она же старуха.
Стьопка. І на єто я без вніманія!.. Главное дело — дві тисячі рубликов, готовеньких. Штр ж, мені однять у нєйо, чи как?.. Тепера как вона сестра тутошней хазяйки, то я смело можу поступить за прикажчика до Прокопія Демидовича, разві не прямой рощот?
Смородина. И ты решил уж это бесповоротно?
Стьопка. Даже уже і поблагословились. То ісь, признаюсь вам, барин, как увидав я у нєйо капитали, вийняла вона їх, значить, із сундучка, і так вот показує мені, так вірите, меня неначе лихорядка затрусила... I такое у моїй голові упрямое согласіє з'явилось: либо убить її, либо жениться! Тольки на што ж убывать? Ето, кажеться, і гріховно і без надобності?..
Смородина. Хорош ты, как вижу, гусь!..
Стьопка. Што ж, я жалаю бить капитальним чалавєком... Ви мне, барин, сьогодня пожалуйте і рощот.
Смородина. Сегодня?
Стьопка. Да, безотложно!.. Потому што завтра ми і до вінця, штоб все діло скоропостижно...
Смородина. Хорошо... Поди-ка узнай, почему это жиды так долго не идут...
Стьопка. Барин! А ви можете буть у меня за шахвера?
Смородина. Нет... Яу вероятно, сегодня к ночи уеду отсюда.
Стьопка. Жалко!.. Прийдьотся отискувать другого како-гось порядочного шахвера. Вот тибє і "вопрос, почему ходиш бос"!.. А ответ — "сапогов нєт"! Непріятная ілюстрація. (Пішов.)
Смородина. Всех обуяла страсть к наживе, всех заполонил капитализм, всех, до Степки включительно!.. (Ходе по кімнаті.) Однако куда же я отсюда поеду? В Петербург? Но туда без денег нечего и нос показывать; а денег нет, и в перспективе никакого наследства не предвидится. Скверно, глупо, обидно!.. Уж не записаться ли мне и впрямь кандидатом в земские начальники? Предводитель, кстати, советовал... Мы с ним в каком-то родстве, он должен похлопотать обо мне... Да неужто же и в самом деле я не поеду в Петербург?.. Увы-увы!.. Разве я смогу продолжать службу на какие-нибудь 50 рублей в месяц? Это немыслимо!.. Прощай, Петербург!.. Прощайте, товарищи лихие, друзья беззаботные, собутыльники бесшабашные!... Прощай, Палкин, Кюба, Аквариум, Аркадия... Прощай, цыганка Соня!.. Ах Соня-Соня!.. (Наспівує.) "Ночи безумные, ночи..." 2 (Помовчав.) А интересно бы на всякий случай осведомиться, сколько бы Прокофий дал за своей Хвесей? Ведь Хвеся недурненька собой!.. А состояние Прокофия, говорят, и в триста тысяч не упрячешь... Дал ли бы он тысяч сто за Хвесей? Сто тысяч ведь недурно!.. Даже хорошо, очень хорошо!.. Тогда можно и Петербург навестить, и Аркадию, и Соню!..
ЯВА 7 Смородина і Ф е с я.
Фес я. Папаші тут нема? Смородина. Сейчас был. Фес я. Уїжджаєте?
Смородина. Да, пора уж, загостился я у вас.
Фес я. Хоч би подарували мені що-небудь на пам'ятку.
Смородина. Что же вам подарить? (Набік.) У нея очень недурной профиль! (До неї.) Ну, вот хотите, я подарю вам комод или другую вещь?
Ф е с я. Комод? Він же недешевий!
Смородина. Так что же?.. Возьмите его себе.
Фе с я. Спасибі. От пам'ятка, так пам'ятка! Куда ж ви уїжджаєте?
Смородина. Да, вероятно, в Петербург. (Набік.) Она очень миловидна!.. (До неї.) А вы бы не хотели, чтобы я отсюда заехал?..
Ф е с я. Хіба я можу вам заборонить?
Смородина (набік). Покраснела, как хороша в ней эта стыдливость!.. (До неї.) Но вы бы не были против того, чтобы нам... чтобы нам почаще видеться?
Феся. Навіщо?
Смородина (набік). Как она наивна! Да это один восторг!.. (До неї.) Как это "навіщо"?
Феся. Хіба я ще на вас не надивилася?
Смородина. Как? Но, но скажите, я нравлюсь вам?
Феся. Мені таке ніколи і в думку не впадало.
Смородина. Отчего же? Ну, а что, если бы... если бы я сделал вам предложение?
Феся, Яке предложеніє?
Смородина. Если бы посватался на вас?
Фес я. Попробуйте прислать старостів, побачите, якого гарбуза вчеплю їм, що й не дотягнуть!..
Смородина. Что такое?
Фе ся. Ось присилайте лишень старостів!
Смородина. Вы, вы... А разве у вас єсть уже жених?
Ф е с я. Вам про те не слід знати.
Смородина. Вот что?.. Но ваш отец...
Ф е с я. Хотів би, щоб я за вас пішла заміж? Чула я це вже двадцять разів!.. Мало чого отцеві не схотілося б, так я ж маю свою волю.
Смородина. Значит, вы не желаете быть дворянкою, барыней?
Ф е с я. Мало б чого кому не схотілось, так хотій же невис-тача. Яка з мене була б дворянка чи бариня? Зверху панство, а всередині — хамство; про людей — тихо, а про себе — лихо?!
Смородина. Вы, вы совсем не походки на... на многих!.. Вы так трезво смотрите... Да, вы с характером... Мне кажется, что я мог бы полюбить вас!..
Ф е с я. Коли до цього часу не полюбили, то вже надалі не варто і сподіватись.
Смородина. Я теперь только обратил на вас внимание и вижу, что вы далеко не то, чем я воображал вас. Серьезно!.. Вас нельзя не уважать... не полюбить!..
Ф е с я. А я вас ніколи не полюбила б.
Смородина. Благодарю за откровенность. Это почему же? '
Ф е с я. Не знаю, почему! Ви не до душі мені! Окрім того, ви вже й старі задля мене...
Смородина. Стар? Да мне всего 30 лет!
Ф е с я. Хіба ж не старі? У нас такого доходжалого парубка дядьком дражнять!.. Ондечки у вас і голова лисіє!.. Авжеж, дядько!
Смородина. Ну, вы уж слишком щедры на комплименты...
ЯВА 8 Ті ж і Шклянка.
Шклянка (до Фесі). А тебе мати гукає, там муку привезли з млина, треба переважить і записать.
Фе ся. Зараз іду. Папашо! Мені Рахваїл Владимирович, спасибі їм, подарували отой комод.
Смородина. Да-да, возьмите его себе!..
Шклянка. Бачиш, дурочко, які вони до тебе добренькі, а ти, певно, і подякувати не тямиш до ладу?
Ф е с я. Чого ж би то я була така незвичайна? Я їх подякувала, ось спитайте!..
Смородина. Да-да!.. (Донеї.) Я надеюсь, что мы с вами останемся друзьями?
Фес я. Як це так?
Смородина. Вы не будете меня лихом поминать?
Ф е с я. За віщо ж? Ох, треба бігти, а то мама лаятимуть, (Хутко пішла.)
Шклянка. Про віщо ви тут з нею розмовляли?
Смородина. Да так, вообще... Я должен тебе сказать, что она весьма неглупая девушка.
Ш к л я н к а. Та їй і ні в кого було вдатись дурною! Стривайте ж бо, щоти я й забув принести, а покупщики вже йдуть. (Пішов.)
ЯВА 9
Ті ж, Шльома і Гершко.
Шльома. Вот і мі! І Гершкі Столяров іждесь!..
Гершко. Моє поцтеніє! (Простяга руку Смородині.) Не пізнайотє мінє? (До Шльоми.) Вони, кажеться, не пізнають мінє!.. Вдівітельно, га?.. Скольки разов шіл кастюмчік, как ві білі отаково ісцо клейне дитю.
Смородина. Ах, помню-помню! Ты всегда портил мне платье, и отец часто трепал тебя за пейсы.
Гершко. Ну, што біло шкверного, зачіво спомінать? Лучче всігда хорошіво спомінать. Как жарко на воздих... Можна стакан віно?
Смородина. Пожалуй, пёй!
Гершко (налива і ríe). Харошіво вино! Я люблю харо-шіво вино!..
Шльома. Каково можете імєть необходімость от кас? Ви присилалі мужік за намі, га?
Смородина. Я мебель продаю... Но вас пока только двое?
Шльома. Ето ніцево, ми і два можім хорошіво дєньгі давать.
Смородина. Авось, кто-нибудь еще явится? Гершко. Я буду обсматрівать мебель. (Пішов в бокові двері.)
Шльома (оглядається). А разві, звинітє, етот Прокошкі, етот грабітельник, машельник, та он ісцо не вшево у вас ограб-лівал?
Смородина. Я этих розговоров терпеть не могу!
Шльома. Звінітє. Я только хотел вам ісказать, што как мой папонька, котрій бил бальшущіво приятель із вашого папашу...
Смородина. Не выдумывай, пожалуйста!..
(Продовження на наступній сторінці)