І л ь к о. Спасибі вам, пане суддя, ви бажали мені добра. Але тричі зреклася хлопа вельможна панна, бо ніколи не простить панянка, що хлопові завдячує життям, що забив вошивий гайдамака золотого рицаря, якого берегла вона в своїй шляхетській душі.
Брагінська підводиться, схвильована, і знову сідає.
Д у б р о в с ь к и й (бере від Лабенцького заготовлений аркуш і тихо кілька хвилин радиться з Виверським). Пане возний, введіть перших двох злочинців.
VІ
Вартові вводять Скрягу і Шенчика, які становляться рядом з Ільком. Напружене мовчання. Дубровський надіває шапку, обидва підсудки роблять те саме.
Д у б р о в с ь к и й (підводиться). Пане возний! Одчиніть двері, щоб усі вислухали смертний декрет.
Брагінська скрикує. Загальний рух.
В о з н и й (підходить до середніх дверей і тричі відчиняє і зачиняє їх з гуркотом, залишивши востаннє одчиненими). Sіlentіum* (* Мовчання (лат.).), панове! Втихомиртесь для вислухання декрету смертного. (Гучно повторює тричі ці слова).
Д у б р о в с ь к и й (читає). "Іменем його королівської милості і найяснішої республіки, я, Дубровський, суддя Житомирський, з підсудками Виверським і Лабенцьким, обміркувавши фортельні вчинки і гайдамацькі ексцеси нижчеменованих лотрів і людей свавільних перед судом нинішнім очевисто ставших: музик Прокопа Скряги, Мусія Шенчика і Лук'яна Ілька, вирозумівши і зауваживши вини кожного, а меновите* (* Поіменно (лат.).): Прокопа Скрягу, яко бунтівника і бродягу, що наводив донських козаків на пана Спендовського і сам його бив і грабував, і, яко сам признався, інших шляхетних панів окрутне забив і грабував; Лук'яна Ілька, як бродягу і лотра, що вкупі з іншими гайдамаками замок пана Калиновича в Яблунцях розграбив, великіє шкоди, ґвалт і душогубство вчинив, не дбаючи нічого на боязнь божую і на право посполите, — суд нинішній за таковиє їх виступи і вини горловиє вищеменованих Прокопа Скрягу і Лук'яна Ілька на стинання шиї декретує і на екзекуцію до регіментаря Стемпковського в Кодню надсилає. Мусія Шенчика, що його участь в гайдамацьких ексцесах не доказано, залишити аd resolutіonem* (* До вирішення (лат.).). Пане возний, виведіть злочинців.
Брагінська скрикує і підводиться.
С к р я г а (Ількові). Не поміг тобі панянський поцілунок, Ілько.
І л ь к о (до Брагінської з презирством). Прощавай, ясновельможна графине. (Зараз же ніжно). Прощай і ти, Гельцю, дівчино з золотим наперстком, що пригорнулася в одній льолі в мене на грудях в ту чудову ніч...
Вартові виводять усіх трьох.
Б р а г і н с ь к а ревно плаче. Ружинський її виводить. Пан Мишка виходить за ними.
VІІ
Сутеніє. Гайдук запалює канделябри на столі.
Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, введіть Василя Хмарного.
Возний віддав розпорядження. Ружинський повертається в залу і сідає на перше своє місце.
Д у б р о в с ь к и й (дивиться на свій годинник.) Пане Лабенцький, чи повідомили ви княгиню Вількомірську про скінчення відстрочки?
Л а б е н ц ь к и й. Так, вельможний пане.
Р у ж и н с ь к и й (підходить і кидає на стіл папір). Ось лист від княгині Вількомірської, що уповноважує мене зректися викупу з огляду на скінчення строку.
Д у б р о в с ь к и й. Занадто вже зрікаються сьогодні шляхетні пані. За яким дияволом було заводити цю собачу комедію? (Кидає папір).
Р у ж и н с ь к и й (спалахнувши і хапаючись за шаблю). Занадто ви дозволяєте собі, пане Дубровський!
Д у б р о в с ь к и й (у страшнім гніві). Графе Ружинський! Я звелю зняти вам голову за те, що ви осмілюєтесь хапатись за шаблю перед судом! Не досить того, що ви клопочетесь, мов стара баба, щоб не випустили звіра, якого ви роздратували! (Ружинський відходить на своє місце, зігнувшись і злісно стискуючи кулаки). Але ви допнетесь лише того, що я помилую його власним моїм правом.
Л а б е н ц ь к и й. Але цього не можна зробити, пане суддя. Декрет уже підписано всією колегією.
Ж о в н і р (увіходить і подає листа Дубровському). Вельможному пану Дубровському від регіментаря Стемпковського. (Повертається і виходить).
Д у б р о в с ь к и й (розпечатує листа, читає). Загнано звіра з усіх боків. Здаєтся, що не втекти вже йому.
Чути, як дзвенять заліза за дверима. Вартові вводять Хмарного.
Д у б р о в с ь к и й (ставить перед собою пісочний годинник). Василь Хмарний! Строк моєї ліцензії* (* Тут: дозвіл.) кінчається. Викуп за тебе ніхто не вніс, алмазного жорна не знайдено. Пісок пересипається, і тільки десять хвилин залишається в склянці. За тобою вже прислано варту з Кодні. Тобі належить останнє слово.
Х м а р н и й. Не просив я у вас цього викупу, пане суддя, і не ждав милості від панського суду. Жаль тільки Стесі, що витерпіла даремно стільки мук за брехливу панську принаду. Ніколи не буде спільного між паном і хлопом. Ви замордуєте тисячі нас, але сотні тисяч виростуть нам на зміну, і знову повстануть ці тисячі, щоб довершити ту справу, що нам не вдалася сьогодні. І не врятує вас тоді й цариця, бо й на царицю прийде козацький мороз. Бо недаремно пролили ми кров, а щоб скинути ваше ярмо, щоб визволити з панського гніту вільний народ український. І хоч не швидко мелють наші млини, та завзято. І прийде день, коли жорна, тверді, як алмаз, розтрощать і царські корони, і вашу могутність, і силу, і живі будуть хлопи на власній українській землі. А ти (до Ружинського), ти ще згадаєш мене, тхорева душе! Не я, так інший козак відплатить тобі і за мене, і за Стесю, якути загубив, проклятий. Бо була б вона жива, то з заліз, з неволі, з постелі смертельної доповзла б, добігла сюди, щоб бути біля мене в смертну мою годину!
Д у б р о в с ь к и й (підписує папір і підіймає пісочний годинник). Пересипався твій пісок, Василь Хмарний, і тепер я повинен відіслати тебе до регіментаря Стемпковського. Пане возний...
Х м а р н и й. Прощавайте, пане суддя. Прошу вас" узнайте про Стесю.
Д у б р о в с ь к и й (не дивлячись на нього). Я зроблю все, що можна.
Хмарного виводять в середні двері.
Д у б р о в с ь к и й (підводиться). Прощавайте, панове! (Швидко виходить у двері праворуч).
VІІІ
Зараз же обидва підсудки підводяться з своїх місць. Ружинський підходить до них, і починається шумна розмова.
Р у ж и н с ь к и й. Це нечувана образа, наруга над шляхетством! Він збожеволів! Я завтра ж писатиму до короля.
Л а б е н ц ь к и й. Він одверто захищає бунтівників. Якби не ми і не Стемпковський, він би його помилував.
Р у ж и н с ь к и й. Образа, наруга, глум!
В цю хвилину з правих дверей з криком вбігає Стеся і кидається до стола.
С т е с я (в страшному зворушенні). Стривайте, спиніться, вельможні судді! Ради бога, верніть, верніть його, скоріше! Я знайшла камінь, я знайшла камінь княгині! Де суддя Дубровський? (До Лабенцького). Ви ж чули, ви ж бачили, як я приносила його. (Бачить Ружинського). А, й ти тут, проклятий злодію! То слухайте ж усі, тут, перед судом, перед цим розп'яттям! Він, граф Ружинський, схопив мене своїми гайдуками, коли я везла алмаз до княгині... одняли алмаз, кинули в льох і заперли; я поранила всі руки, поки зламала грати. Я присягаюсь у цьому, я вимагаю правди, я обволаю на нього перед судом!
Р у ж и н с ь к и й. Вона божевільна! Накажіть, щоб її забрали.
Л а б е н ц ь к и й (з усмішкою). Ти трохи спізнилася, дівчино. Суд закінчився, і твого нареченого відведено в Кодню на страту.
Р у ж и н с ь к и й. І коли б ти мала навіть десять алмазів, то не приставиш уже голови твоєму Василеві.
Регіт.
Стеся з жахом хапається за голову, потім біжить до дверей, але зараз же падає непритомна на поміст.
В ту ж хвилину з середніх дверей входить Дубровський. Побачивши Стесю, він окидає оком присутніх і, одразу зрозумівши, що тут скоїлося, підходить рішуче до стола. Настає глибоке мовчання. Лабенцький мимоволі підводиться.
Д у б р о в с ь к и й. Що тут скоїлося? Чого хотіла ця дівчина і що ви їй сказали?
Л а б е н ц ь к и й. Я не знаю... вона... вона...
Д у б р о в с ь к и й (гнівно). Пане Лабенцький!
Л а б е н ц ь к и й (озираючись і побачивши, що були свідки). Вона казала, що знайшла алмаз... але нібито в неї його одняли... нібито заперли в льох... якісь байки...
Д у б р о в с ь к и й (швидко підходить до Стесі, становиться біля неї і бере її руки). А, байки, її руки в крові... одежа розірвана. (Швидко підводиться. До гайдука). Зараз же привезти лікаря. (Знов підходить до стола). Вона вирвалася з ґвалту, з неволі, вона прибігла сюди, вона запитала вас, а ви підняли її на глум! Я чув регіт, коли йшов сюди. (В страшному гніві). Як! Вам, суддям його королівської милості, об'являють перед цим розп'яттям і за цим столом, що скоїлося злочинство, а ви регочете і глузуєте, як лакеї на кухні! Ганьба! Я завтра ж напишу королю, щоб мені дали других підсудків. Пане возний! Зараз же вчиніть очевисте сознання про ґвалт, що зроблено цій дівчині, як тільки вона прийде до пам'яті. Ви відповідаєте мені за її життя. (До гайдуків). Негайно осідлати мені коня, — я їду в Кодню до регіментаря Стемпковського.
Дубровський швидко виходить у праві двері, гайдуки кидаються з усієї сили перед нього.
Возний схилився над Стесею, Ружинський і обидва підсудки стоять остовпівши.
Завіса.
ДІЯ П'ЯТА
(Продовження на наступній сторінці)