(Бере трубку). До тебе зайде інженер Кравцов, з випускників. Ти звик, щоб тебе просили, а цей не буде, тому сам запропонуй. Талони на черевики, пальто, шапку, подумай, де йому жити... (Про себе). Кравцов! Я чув це прізвище чи здалося?..
КАРТИНА ШОСТА
Квартира Кравцова. Простора кімната, троє дверей. Ті, що ведуть до кабінету, — прямо на глядача. Меблі в кімнаті не нові і не комплектні. На стіні — жито, калина, дубове листя. Кравцов сидить у кріслі, видно, не відпочиває, про щось думає. Блідий. Погустішала сивина. Після паузи підвівся, пройшовся по кімнаті, опустився в крісло. Дістав вахтжурнал, щось записав. Телефонний дзвінок.
К р а в ц о в. (бере трубку). Слухаю, так пізно? Вже перша година... Будь ласка, буду радий. (Кладе трубку). Чим же вгостити?.. А нічим — хай подише свіжим повітрям. (Підійшов, відчинив вікно, прислухається). Дихає завод.
Пауза.
Дихає, але не на повні груди...
Заходить Васильков.
В а с и л ь к о в. Їду додому, — глядь, у тебе світло горить, от і завітав.
К р а в ц о в. Дякую, сідайте.
В а с и л ь к о в. (окинув поглядом кімнату). Так і живеш. Я ж тобі казав — купи хороші меблі, а то заходиш, як у пустку. Ввімкни світло, не люблю темряви.
Кравцов вмикає світло.
Що ти зараз робиш?
К р а в ц о в. Збирався лягати спати.
В а с и л ь к о в. І тобі спиться?
К р а в ц о в. Снотворного не вживаю.
В а с и л ь к о в. А я вживаю, і все одно не спиться.
К р а в ц о в. Лікуватися треба.
В а с и л ь к о в. Кравцов, ти прийшов на наш завод прямо з студентської лави, я поставив тебе в. о., а потім начальником цеху. Щорічно премії, орденом нагороджений... Не тому, звичайно, що я до тебе добре ставлюсь, а тому, що цех твій один з кращих. Я рідко в людях помиляюсь, як і не помилився в тобі. Пиво є?
К р а в ц о в. Немає. Коньяк є!
В а с и л ь к о в. Навіть не знав, що ти вживаєш спиртне...
К р а в ц о в. Зрідка.
В а с и л ь к о в. По п'ятдесят грамів коньяку до розмови...
К р а в ц о в. (дістав чарки, розливає коньяк). Досить лимона чи ковбаси нарізати?
В а с и л ь к о в. Обійдемось. (Бере чарку, випиває). Ти, Кравцов, прекрасний працівник. Мені стало легше, як ти з'явився на заводі...
К р а в ц о в. (випив чарку). Ви мене так розхвалюєте, товаришу Васильков, ніби збираєтеся звільнити з роботи.
В а с и л ь к о в. (трохи розгубився). Я просто висловлюю свої думки. На чому ми зупинились?
К р а в ц о в. Коли я з'явився на заводі — вам стало легше працювати.
В а с и л ь к о в. Так, стало легше працювати. Незамінний ти інженер, серйозний, роботящий. Ось тільки я став помічати — подався ти трохи, змарнів. Здоров'я, видно, почало здавати. Ти скільки років не був у відпустці?
К р а в ц о в. Сім.
В а с и л ь к о в. Сім років відмовлявся, а зараз я наполягаю — їдь відпочинь. Навіть наш лікар жалівся, що ти не слухаєш його, не хочеш підремонтуватись. І потім, як бачиш, завод наш почав потроху відступати на лівий фланг. Нам доведеться попрацювати до ломоти в кістках. Тож набирайся сил.
К р а в ц о в. Це так несподівано.
В а с и л ь к о в. Є путівка в Ялту.
К р а в ц о в. Не хочу в Ялту.
В а с и л ь к о в. Тоді просто на море, але щоб завтра я тебе на заводі не бачив. Повернешся — продовжимо розмову про заводські справи.
Пауза.
Ти якийсь завжди захмарений, Кравцов.
К р а в ц о в. Коли ж мені їхати у відпустку?
В а с и л ь к о в. Із завтрашнього дня.
К р а в ц о в. Подумаю.
В а с и л ь к о в. Виконуй розпорядження. Спасибі за частування, бувай. До зустрічі після відпустки. (Виходить).
Кравцов залишається сам, міряє кімнату з кутка в куток.
К р а в ц о в. (про себе). Завтра — так завтра! Але куди? (Зупиняється посеред кімнати, задумався).
Довга пауза. Потім йому почулися далекі три залпи з пістолетів.
КАРТИНА СЬОМА
Хата лісника. Здається, в ній нічого не змінилося, навіть облинялий піджак висить на стіні. На чемодані сидить Кравцов, обхопивши голову руками. По довгій паузі чути віддалені три постріли з двох пістолетів, як у попередній картині. Вони ніби повертають його до дійсності. Підвів голову, оглянув кімнату, підійшов, торкнувся піджака. З підвіконня змахнув порохняву.
К р а в ц о в. Зупинився час! У цій хаті час стоїть на місці! Навіть тривога війни мов притаїлась, дихає десь у кутку... (Посміхнувся). Може, я відвик від лісу, і мені страшно? (Підійшов, взяв, потримав фуганок в руках, потім сокиру, попробував, чи гостре лезо). Мабуть, з того часу тут ніхто й не був. Не диво — глушина. Аза мріяла після війни тут відпочивати і слухати, як іде час. Мріяла, просила добудувати хату, а я забув? Ні! Не забув! Того й приїхав. Приїхав добудувати хату!..
Затемнення.
Якась дивна музика. В ній і тишина лісу, і відгомін війни, і радість, і туга.
Сцена освітлюється. Та ж хата, впадають в очі нові вікна, двері, свіже сіно в кутку... І калина, жито, дубове листя на стіні.
К р а в ц о в. Два дні сиджу у цій хаті, слухаю, а час не йде, він повертається, пливе назад у війну.
Пауза. Стук у вікно.
Що це? Почулося?
Знову стук.
(Відчиняє двері).
Заходить Дід. Здається, він і не змінився, хіба що зсутулився та білі пасма в бороді... І для нього, і для Кравцова ця зустріч несподівана. Стоять на віддалі, уже й упізнали один одного, але ще мовчать.
Це ви, товаришу командир?..
Д і д. Я, Кравцов. (Підходить, подає руку. Оглянув хату). Прочув, що хтось у лісі хату добудовує. Хто б це, думаю? (Оглянув). Сам?
К р а в ц о в. Сам. Роботи небагато, а митарств чимало: дошки, скло, цвяхи...
Д і д. Сказав собі: піду погляну хто. Господар повернувся чи так хто?
К р а в ц о в. А чому серед ночі?
Д і д (засміявся, не розтуляючи вуст). Вдень у лісі боюся... Вдень і заблудитись у ньому можу. А вночі ліс для мене — як своє дворище. Вночі він мені звичайний.
К р а в ц о в. Як ви?
Д і д. Нічого. А ти?
К р а в ц о в. Теж нічого.
Д і д (обійшов, подивився на двері, вікна попробував руками). Добряче зробив. А чого це надумав?
К р а в ц о в. Колись тоді... Аза просила мене, коли господар не повернеться, то щоб добудували. Збиралась тут жити.
Д і д. Довго думав.
К р а в ц о в. Раніше не випадало.
Д і д. З наших кого зустрічав?
К р а в ц о в. Тамару.
Пауза.
Д і д. Вона тебе двічі від смерті врятувала. Прямо-таки врукопашну зі смертю билась за тебе... В цій хаті тоді вона знайшла Азу вже... а ти ще дихав. Сама принесла в загін. Вона в землянку для тебе якоїсь трави м якої наносила. А ліків треба було, так німецьку санітарну машину підірвала... Згоріло все: і машина, і німці, і таблетки.
Пауза.
Повз землянку, де ти лежав, ходили навшпиньки, бо Тамара, як тигриця, берегла тебе. Вона ладна була вітер зупинити, аби тобі було тихо. Тепер ви побралися, мабуть.
К р а в ц о в. Ні.
Пауза.
Д і д. І таке буває. А ти ж як? Столяруєш?
К р а в ц о в. Ні, на заводі.
Д і д. Нічого живеш?
К р а в ц о в. Нічого.
Д і д. А я один. Ось бачиш, і літом, і зимою в Мишковій шапці. (Обережно зняв з голови, погладив). Сам. І хата хороша, і пенсія персональна, і шана, а в душі — протяг, холод... І дружина, і Мишко пішли... Пішли і не зачинили дверей у моїй душі — так холод і находить. Думав, час затамує, а воно — ні.
Якісь звуки музики, наче спогади.
Довга пауза.
Ті, що пішли, вимагають, аби ми по совісті жили. По чистій совісті.
Наче його хто запитує.
Це так! Совісті немає сірої, рябої, в крапочку. Совість або чиста, або не чиста.
Пауза.
Дивись, Кравцов, щоб і ти (по паузі)... по совісті.
К р а в ц о в. Ніч яка темна.
Д і д. Гроза буде — хмара аж на землю лягає.
Довга пауза. Затемнення.
Лишилося тільки світлове коло на Дідові, на Кравцеві. З'являються ще світло-голубі кола, а в них — Мишко, Аза, Оленка. Німа сцена. Спалахнула блискавка, вдарив грім, погасив голубі кола.
К р а в ц о в. Завтра поїду.
Д і д. А я, мабуть, сюди переберусь, ближче до... Лісником уже пропонували. Погоджусь.
Довга пауза.
Знову випливають у світлі Дід і Кравцов. А в голубих колах — Мишко без шапки. Аза, Оленка. І здалеку ледве чутні три залпи.
КАРТИНА ВОСЬМА
Кабінет Василькова. Обстановка та ж, але впадає в око крісло, на якому сидить директор. Оббите шкірою, просторе: в ньому, здається, і спати можна.
Васильков щось пише, коли заходить Кравцов, він на мить відірвався від роботи, жестом запросив сісти.
В а с и л ь к о в. (дописав аркуш, переглянув, узяв телефонну трубку). Я в себе. Чекаю Москву. (Поклав трубку, підвівся, подав руку Кравцову). Привіт відпускникам! Засмаг, схуд — це непогано, але чому не добув, приїхав раніше? За заводом скучив?
К р а в ц о в. Скучив.
В а с и л ь к о в. Отак я за останні роки жодної відпустки не добув до кінця. Тягне на завод. Усе здається, ніби там щось трапилось. Повіриш, заходжу на завод, наче в свою хату, — огортає якимсь теплом.
Пауза
Що нового?
К р а в ц о в. У мене нічого, а у вас?
(Продовження на наступній сторінці)